Ознака нинішніх часів у Києві - шум генераторів на вулицях. Бізнес швидко підлаштовується під реалії - на те вони й підприємці аби вести справу на свій страх і ризик за будь-яких умов. Вимкнення електрики тривають вже більше двох чи трьох тижнів, отож підприємці кинулись купувати генератори. І тепер аптеки, магазинчики, ресторани, кафе працюють, аж гуде - і то таки гуде в буквальному розумінні, а не в переносному. Мама днями потрапила в лікарню, в Бучу (бо це їхня найбли

Аня-старша на свій день народження попросила ніяких подарунків не робити, а кидати гроші на її картку для потреб поранених. "Уявіть,- пише мені - назбирали трохи більше 32 тисяч!" Аня помчала в Metro, закупила тушонки й солодощів і привезла в "наше" ортопедичне відділення лікарні. Лікарняні харчі медперсонал доповнює за можливості волонтерською тушонкою, якої зараз обмаль. Я бачу як світяться очі Ані: це точно найкращий подарунок на день народження! Увечері заходять в

Три дні тому Женя вийшов на зв'язок! І радість, і тривога: поламався дрон (Женька опанував управління дроном і тепер замість котлет і сирників "смажить" цих виродків!). Виставив на своїй сторінці детальний рахунок скільки треба на новий дрон, на ремонт старого, на планшет, на запчастини, на прошивку і просить скинутись. Кидаю гроші на Женіну картку і вперше за ці 8 місяців війни публікую на своїй сторінці Інстаграм прохання про збір грошей. Зараз всі постять такі сторіз, ї

Сьогодні вже третя масована атака дронами й ракетами. Перша була позаминулого тижня, 10-12 жовтня. Наступна - за тиждень, у цей понеділок. Ну, а сьогодні - знову масований наліт, десятками крилатих ракет і дронів. На нас летіло 40 ракет і 16 дронів! Це зовсім не означає, що в інші дні не обстрілювати, просто кількість значно менша, по 8-10 ракет. Також сьогодні третій день віялових відключень електроенергії. Їхній графік для кожного будинку розписаний: 3 групи будинків, к

А небезпека і справді зараз скрізь. Понеділок, 10 жовтня, зранку почався з повітряної тривоги, хоч і звичної вже для киян за ці 7,5 місяців війни, проте останніми тижнями трохи забутої. Та цього разу за сиреною почались і прильоти! Наші вікна здригаються від вибухів, десь у напрямку центра міста видно чорний дим, недалеко від нас, та все ж не біля нас. Пронесло. Цього разу. Сестра з дітьми перебігли в підвал сусіднього будинку, донька з внучкою - у підземному паркінгу. Ну,

Зранку зустрічаюсь зі Свєткою – приїхала зі своєї Сумщини, працює зараз в грузинському ресторані на Княжому Затоні. Привезла цілу торбу плетених шкарпеток – для хлопців у лікарню. Такі величенькі, без тугої резинки, все як треба для поранених. Вдень зустрічаюсь з Владкою. Приїхала Наташа (все ще в пошуках приміщення для ательє), з роботи на кілька хвилин вирвалась Марина. Як же ми раді бачити Владку знову, живу й неушкоджену! Наче таке ж грайливе білченятко, як і

- А шо це Ви і в вихідний на роботу? - дивується консьєржка в будинку, де маємо офіс. Вона з'явилась не так давно, місяців два тому, ще не всіх мешканців знає. Але нас з чоловіком запам'ятала, ба більше, ми з нею знайшли спільну тему - квіточки, і я вже отримала в подарунок кілька кущиків тисячолисника: війна війною, а саджати зараз саме час. - Та, таке, у нас тепер не те шо офіс, а якийсь перевалочний пункт: одяг для поранених, одяг для дітей Харківщини, ящики з яблуками й м

Вертольоти медичної авіації видно з вікон нашої квартири, а також чути з офісу, бо поруч – військовий госпіталь. Влітку це був один, вряди-годи - два вертольоти. З кінця серпня – два зранку, два вдень. І це ж не просто – вертольоти. Це поранені, поранені, поранені. І в нашій лікарні сьогодні теж поповнення. Пізно увечері дзвонить медсестра: "Привезли новеньких. Треба б кілька днів їх підгодувати. Чи зможете завтра ваші вареники зробити?". Та звісно ж! Хай і не домашні, бо

Тягнемо з сестрою пакунки з дитячим взуттям. Тиждень тому звільнили Куп’янськ. Подруга знайомої повернулась додому, а там.... - Людо, пошукай там по знайомих теплі дитячі речі, - телефонує вона. - Бо тут в лікарню звозять дітей. Звідусюди. І з Куп’янська, і з прилеглих сіл. Батьків нема. Одягу - ото шо на них. То може зберіть там у Києві що є. Ну, а далі - вже спрацьований механізм: Люда - Марині, Марина - мені, я - сусідам, друзям, сестрі, доньці. І ось вже ми з сестрою вкла

Мабуть, я знову переоцінила себе. Тиждень тому, після провідування поранених, зайшла на наш Печерський базар за овочами і … не змогла не поділитись з продавчинею Олею. Про хлопців, звісно. Про те, що лежать там з літа. От кого в чому вивезли (т.т. в майці і всьо, бо здебільшого кінцівки поранені, тому штани відразу порізано й викинуто). Зараз похолодало. Ми, в тилу, готуємось хто як може до холодів. А про хлопців хто подумає? І мабуть, голос мені зрадив, чи може й сльоза збли

«Оксанко, як Ви? В якомусь проекті зараз, десь допомагаєте? Я щось не знаю куди себе приткнути. І роботу кидати не можна, а користі від мене там мало» - це від Ані-старшої. «Приглядаюсь до всього – але поки не бачу де потрібна. Без медичної освіти в парамедики не візьмуть. Допомагати, як ми ото з тобою до Госпітальєрів їздили, можу лише в неробочий час. Бо без роботи залишитись зараз – то зовсім скрутно. Але ж треба щось робити!!! Давай думати!!!!» - це від Нати. «Дошиваю с

«Щось чути від наших?» - цікавимось ми одна в одної кожного разу як бачимось чи листуємось. Ми – це ті, хто лишився тут, в безпеці. Наші – це ті з нашої кухонної команди, які зараз на фронті. Ми дуже просили їх хоча б інколи, за нагоди, писати всього лиш два слова: живий, здоровий. Поки – тиша. Ми, тутешні, розуміємо, що хлопцям і дівчатам там нема ані часу, ані можливостей, бо всіх просили видалити всі свої аккаунти у соцмережах. Проте продовжуємо чекати якоїсь вісточки….

Повернувся з евакуації знайомий. Його виїзд у березні був для нас трохи несподіваним: доросла людина, спортивний, енергійний, врівноважений, критично мислячий. Але ж так, диверсійні групи у березні вже підходили до околиць Києва, та й «прильоти» були у його районі, зовсім неподалік будинку. Справді, здавалось тоді, що столиця може не встояти, що русня просувається швидко і ось-ось вже буде порпатись вулицями міста. Тож наш знайомий, маючи вже понад 60 років, виїхав до свого с

Якщо не брати до уваги залишки блокпостів та кількість людей у військовій формі на вулицях, то в столиці про війну зараз майже нічого не нагадує. Працюють кафе, ресторани, діти гасають на вулицях на великах і самокатах. Ми з Сашко і Наталкою активно ходимо на концерти. Галюся Бабій продюсує проект "Message from Ukraine". І ми, спраглі за живою музикою і співом, ходимо майже на всі концерти. Приємно, що музиканти повернулись в країну. Особливо - діти-музиканти. Я ж пам'ятаю я

Життя майже зовсім повернулось до довоєнного ритму. Хіба повітряні тривоги його якось уповільнюють. Коли ж сирен нема 3-4, або й 5 днів, то напруження наростає, здається, ще більше, аніж коли тривоги постійні. Щось, гади, задумали, щось вже таке втнуть! Я з насолодою повернулась до свого рукоділля. Два місяці пролежала почата мною перед війною мотанка на журнальному столі вдома. Коли я прибігала додому з кухні на побивку і намагалась прибрати Сашко категорично заперечував: -

Четвертий місяць війни. Тривоги бувають то частіше, то рідше. В місто потроху потягнулись повертенці з евакуації. Їх помітно: під час сирен прожогом біжать до найближчого укриття, при нічних повітряних тривогах перелякано вилітають з квартир, відсиджуються в коридорах і дивуються чому інші сусіди цього не роблять. А більшість киян тих, хто не виїжджав в евакуацію, вже з цим звиклись. Сирени вдень, сирени вночі.... Проте життя триває, тож кияни чимчикують зосереджено на роб

До дня вишиванки моя подруга англійка попросила мене зробити невеличкий допис. І тут я сама для себе з'ясувала, що я ніколи не задумувалась над питанням "Чому ми носимо вишиванки?" Адже далеко не всі сучасні європейці так активно використовують у побуті національний одяг чи окремі його елементи. Ну, хіба що австрійці й німці. Раніше я неймовірно заздрила їм, бо їхні національні костюми так легко пристосувати до сучасності, їх можна носити і на роботу, і на свято.

Кілька днів допомагаю розбирати, розсортовувати гуманітарку. А що склад знаходиться поблизу Бесарабки, тобто зовсім поруч з моєю недавньою волонтерською кухнею, то маршрут мій майже не змінився: зранку збігаю вниз зі свого Верхнього Печерська, навечір плентаюсь вгору додому, до Сашка, Шкота і смачної Сашкової вечері. Коли на другий день на хабі гумдопомоги з’являються Василь, Яна, Віктор – мої колишні колеги по кухні, я практично не дивуюсь. Я вже почала звикати, що ми обов

З початку війни я проростаю новими й новими точками. Ворзель - це Юрка Борисов, колега по ансамблю, з яким ми знайомі довше, аніж з моїм чоловіком. Буча - це наша бухгалтер, її донька-моя хрещениця, і її мама - наша попередня бухгалтер. Суми - це Зіна з волонтерської кухні з ліцею. Маріуполь - це батьки бой-френда Ані-старшої з волонтерської кухні з ліцею. Кропивницький - це Владка та сама з манікюром і губками, яка нарівні з усіма драїла котли хо

Вчора наш кухонний волонтерський проект закінчився. Вже більше тижня ми відчували перебої з продуктами, викручувались як могли, доварюючи все, що мали на кухні: пшеничні й пшоняні крупи, рис, макарони, тушонку. Картоплю берегли лише для перших страв; моркву й цибулю для пасеровки використовували дуже економно. Овочів трохи підвозили, але всього обмаль. Врешті решт до суботи й неділі ми доварили практично все. "Відколи відкрились кафе й ресторани волонтерської допом

Підчищаємо все, що лишилось з продуктових запасів на кухні. Бо за 4 дні наш проект "волонтерська кухня на Шота" закінчується. Всі ми мріємо про те, що тииииииждень будемо відпочивати, а там вже подивимось куди йти далі, де для перемоги більше потрібні наші руки. Хоча насправді, усі ми потребуємо відпочинку вже прямо зараз. За місяць роботи на кухні виклались добряче. Але намагаємось не подавати виду. - Я вдома навечір дивуюсь чому у мене пальці не згинаються. Наче ж нічого та

Паска. Світла і натхненна їду на свою кухню. Ввімкнути плиту ще не переодягаючись (вчора звечора залишила там каструлі з водою), потім поставити пасеровку, потім першу партію рису в рисоварку, потім зайнятись супом, потім курей в духовку..... Десята година - я досі одна на кухні, та й на овочах і фасовці теж нікого. Ну, там і чистити вже нема чого, у нас овочів майже не лишилось. М'яса теж нема окрім оцих замаринованих стегенець, які я сьогодні всі запечу. А на завтра - лише

Перед Паскою якраз випали мені два вихідні дні: мала можливість спокійно, без метушні, зайнятися розписуванням писанок. Сім десятків. Вже не пригадаю скільки писанок я розписувала минулих років. Теж багато. Бо ж традиційно збирались на Паску у нас. А зараз сім'я далеко: сестра з дітьми в Чернівцях, донька з внучкою - у Вільнюсі, батьки вже вдома, повернулись з евакуації, але на поїздку до них витрачати паливо не розумно і не економно в нинішні часи. Проте я розписую яйц

Сьогодні збирали наших хлопців на схід. Тих, яких годуємо вже три тижні. Нам на днях пів свині привезли - саме в дорогу сала можна хлопцям покласти. Ната його солить, перекладає часничком і лавровим листом. Федір витоплює шкварки Сьогодні - все із свіжого м'яса: і свинячі ескалопи, і свиняча піджарка з овочами. Вистачає і на те, щоб хлопців нагодувати смачненьким перед виїздом, і з собою дати, і на розфасовку апетитний рис з ескалопом і капустяним салатом: