12 жовтня 2022
Оновлено: 18 бер.
А небезпека і справді зараз скрізь. Понеділок, 10 жовтня, зранку почався з повітряної тривоги, хоч і звичної вже для киян за ці 7,5 місяців війни, проте останніми тижнями трохи забутої. Та цього разу за сиреною почались і прильоти! Наші вікна здригаються від вибухів, десь у напрямку центра міста видно чорний дим, недалеко від нас, та все ж не біля нас. Пронесло. Цього разу.
Сестра з дітьми перебігли в підвал сусіднього будинку, донька з внучкою - у підземному паркінгу. Ну, а ми вдома, пізніше переїхали на роботу. Час якось так різко загальмувався. Сиджу на роботі і розумію, що нема тут зараз нічого такого термінового, знову відбувається переоцінка цінностей. Усе як в перші дні війні…
Читаємо, що два прильоти були біля університету. А у нас же мала бути увечері там репетиція...
Повітряна тривога не скасовується і годину, і дві, і пів дня. Дівчата з дітьми сидять по підвалах. Ми – на низькому старті, бо планували сьогодні перевозити одного пораненого з «нашої» лікарні. Чи працюють мости? Чи не перекритий центр? Врешті поїздка переноситься на завтра.
І хоча наступних днів теж були тривоги (проте прильотів по Києву вже не було, бомбили інші міста), і дівчата з дітьми знову ховались у бомбосховищах, ми з Сашком були настільки зайняті, що вже не було часу боятись: у вівторок таки повезли пораненого з тієї лікарні, якою ми опікуємось, у його військову частину (100 км від Києва) і назад; у середу з сусідами варили для всіх поранених вареники, возили в лікарню. Є там кілька хлопців, у яких не лише поранені руки чи ноги, а й щелепи, і можуть їсти лише пюре, то я для них вареники блендером збиваю :))) Ну, і постійний збір теплих речей і для поранених, і для дітей зі звільнених територій (Харківська область), і на передову, на фронт.
Лише увечері у середу, після всіх справ, я на якусь мить відчула страх: зруйновано стільки наших енергетичних об’єктів! А попереду зима! Але така неймовірна згуртованість усіх: і мої сусіди, які приносять свої теплі речі, і знайомі, друзі, і знайомі знайомих - всі долучаються до допомоги фронту, пораненим, переселенцям. Хто чим може, хто як може. А допомога інших країн! І фінансами (адже дійсно у нас зараз на війну йде до біса грошей з бюджету), і зброєю!
І страх пройшов. Я знову спокійна як танк ЗСУ.