06 жовтня 2022
Оновлено: 18 бер.
Зранку зустрічаюсь зі Свєткою – приїхала зі своєї Сумщини, працює зараз в грузинському ресторані на Княжому Затоні. Привезла цілу торбу плетених шкарпеток – для хлопців у лікарню. Такі величенькі, без тугої резинки, все як треба для поранених.
Вдень зустрічаюсь з Владкою. Приїхала Наташа (все ще в пошуках приміщення для ательє), з роботи на кілька хвилин вирвалась Марина. Як же ми раді бачити Владку знову, живу й неушкоджену! Наче таке ж грайливе білченятко, як і була тоді, на кухні в ліцеї: весела, енергійна, задиркувата, за словом у кишеню не полізе. Але щось, щось в ній змінилось. Подорослішала. За ці шість місяців на передовій. Добре, що тепер вона в Києві. Хоча небезпека і тут, і так, проте хоча б у теплі і з водою.
Нарешті моя мотанка, яка чекала (і я так потай вірю, що й оберігала її) усі ці шість місяців, дочекалась Владки. І я щаслива.
