Восьма, чи вже яка там в біса, рахунок їм погубила, масована атака. Сашко саме повертався від стоматолога, благо наша лінія метро працює під час тривоги. Каже, спішив аби додому попасти і бути разом. Це може видатися зовсім не логічним: замість пересидіти в метро, в безпеці - виходити і лізти на 9 поверх. Можливо, з точки зору сухих правил - так. Але ж це - дім. Там - я. А переживати важкі моменти разом значно легше, ми це за місяці війни добре відчули. У сестри цей

"Хрещена, а що ти робиш, коли нема електрики?" - цікавиться Богдан, мій племінник і хрещеник. О, та в мене багато всього є в запасі: мотати мотанки (це якщо вдень і ще світло); помити голову (це якщо нема бомбардувань і можна ризикнути випустити воду з ванної, яка тепер завжди тримається про запас на випадок вимкнення. Але після миття знову обов'язково наповнити ванну!); зайнятись приготуванням вечері (в налобниках), з'їсти її при свічці і піти спати. Ми, ті що зали

Петя вийшов на днях на зв'язок! Завжди чекаємо на таке з нетерпінням. Він зараз на Краматорському напрямку. Прислав відео: смажить на двох сковорідках .... креветки! Каже, просили волонтерів щось вітамінне прислати, бо білкової їжі вистачає, аж з надлишком, на роки наперед вже наїлись. А у волонтерів щось там не склалось і замість апельсинів прислали оті розкішні королівські креветки. Цікавлюсь, може прислати вам апельсинів? Нє, пише, найбільше випічки домашньої хлопці х

Вчорашня масована атака, вже й перестали лічити яка вона за номером, заскочила нас, як і належиться, несподівано. Ледь-ледь налагодились стабілізаційні стабільні вимиканння електрики після попередньої атаки, ми вже кілька днів живемо з двома графіками відключень: на роботі і вдома, благо це різні групи відключень. Звечора сідаєш за порівняння: коли нема електрики вдома - йдемо на роботу, коли вимикають на роботі - пересуваємось додому. На четвер, 24 листопада, графік найнезр

Планували цього дня сходити на концерт. Та не так сталось, як гадалось! Лиш вийшли з роботи - сирена. Ну, то не звикати: поки дійдемо до концертної зали - тривога вже й скінчиться. І до БЗЗ дійшли, і в підвал відразу нас попросили йти, і вже посиділи, і з друзями пообнімались, і з музикантами, які тут же, з нами, в підвалі пересиджують, поспілкувались, а відбою нема й нема. І зв'язку в підвалі теж. Тож потроху потроху починаємо підніматись східцями нагору, хоча б на перш

Звільнили Херсон!!!!!!!! Довгоочікувано і разом з тим - несподівано. Командування до останнього дня не розголошувало наші дії і здавалось, що ми все стоїмо за 15-20 кілометрів від міста і хто зна коли будемо виступати вперед. І ось - неймовірна радісна звістка! Вдячність хлопцям і дівчатам, що вимітають тих виродків з нашої землі, переповнює серце. Пишу Оксанці, моїй ніколи не баченій сестрі з Херсонщини. Востаннє вона писала кілька тижнів тому з Могилів-Подільсько

Ознака нинішніх часів у Києві - шум генераторів на вулицях. Бізнес швидко підлаштовується під реалії - на те вони й підприємці аби вести справу на свій страх і ризик за будь-яких умов. Вимкнення електрики тривають вже більше двох чи трьох тижнів, отож підприємці кинулись купувати генератори. І тепер аптеки, магазинчики, ресторани, кафе працюють, аж гуде - і то таки гуде в буквальному розумінні, а не в переносному. Мама днями потрапила в лікарню, в Бучу (бо це їхня найбли

Аня-старша на свій день народження попросила ніяких подарунків не робити, а кидати гроші на її картку для потреб поранених. "Уявіть,- пише мені - назбирали трохи більше 32 тисяч!" Аня помчала в Metro, закупила тушонки й солодощів і привезла в "наше" ортопедичне відділення лікарні. Лікарняні харчі медперсонал доповнює за можливості волонтерською тушонкою, якої зараз обмаль. Я бачу як світяться очі Ані: це точно найкращий подарунок на день народження! Увечері заходять в

Три дні тому Женя вийшов на зв'язок! І радість, і тривога: поламався дрон (Женька опанував управління дроном і тепер замість котлет і сирників "смажить" цих виродків!). Виставив на своїй сторінці детальний рахунок скільки треба на новий дрон, на ремонт старого, на планшет, на запчастини, на прошивку і просить скинутись. Кидаю гроші на Женіну картку і вперше за ці 8 місяців війни публікую на своїй сторінці Інстаграм прохання про збір грошей. Зараз всі постять такі сторіз, ї

Сьогодні вже третя масована атака дронами й ракетами. Перша була позаминулого тижня, 10-12 жовтня. Наступна - за тиждень, у цей понеділок. Ну, а сьогодні - знову масований наліт, десятками крилатих ракет і дронів. На нас летіло 40 ракет і 16 дронів! Це зовсім не означає, що в інші дні не обстрілювати, просто кількість значно менша, по 8-10 ракет. Також сьогодні третій день віялових відключень електроенергії. Їхній графік для кожного будинку розписаний: 3 групи будинків, к

А небезпека і справді зараз скрізь. Понеділок, 10 жовтня, зранку почався з повітряної тривоги, хоч і звичної вже для киян за ці 7,5 місяців війни, проте останніми тижнями трохи забутої. Та цього разу за сиреною почались і прильоти! Наші вікна здригаються від вибухів, десь у напрямку центра міста видно чорний дим, недалеко від нас, та все ж не біля нас. Пронесло. Цього разу. Сестра з дітьми перебігли в підвал сусіднього будинку, донька з внучкою - у підземному паркінгу. Ну,

Зранку зустрічаюсь зі Свєткою – приїхала зі своєї Сумщини, працює зараз в грузинському ресторані на Княжому Затоні. Привезла цілу торбу плетених шкарпеток – для хлопців у лікарню. Такі величенькі, без тугої резинки, все як треба для поранених. Вдень зустрічаюсь з Владкою. Приїхала Наташа (все ще в пошуках приміщення для ательє), з роботи на кілька хвилин вирвалась Марина. Як же ми раді бачити Владку знову, живу й неушкоджену! Наче таке ж грайливе білченятко, як і

- А шо це Ви і в вихідний на роботу? - дивується консьєржка в будинку, де маємо офіс. Вона з'явилась не так давно, місяців два тому, ще не всіх мешканців знає. Але нас з чоловіком запам'ятала, ба більше, ми з нею знайшли спільну тему - квіточки, і я вже отримала в подарунок кілька кущиків тисячолисника: війна війною, а саджати зараз саме час. - Та, таке, у нас тепер не те шо офіс, а якийсь перевалочний пункт: одяг для поранених, одяг для дітей Харківщини, ящики з яблуками й м

Вертольоти медичної авіації видно з вікон нашої квартири, а також чути з офісу, бо поруч – військовий госпіталь. Влітку це був один, вряди-годи - два вертольоти. З кінця серпня – два зранку, два вдень. І це ж не просто – вертольоти. Це поранені, поранені, поранені. І в нашій лікарні сьогодні теж поповнення. Пізно увечері дзвонить медсестра: "Привезли новеньких. Треба б кілька днів їх підгодувати. Чи зможете завтра ваші вареники зробити?". Та звісно ж! Хай і не домашні, бо

Тягнемо з сестрою пакунки з дитячим взуттям. Тиждень тому звільнили Куп’янськ. Подруга знайомої повернулась додому, а там.... - Людо, пошукай там по знайомих теплі дитячі речі, - телефонує вона. - Бо тут в лікарню звозять дітей. Звідусюди. І з Куп’янська, і з прилеглих сіл. Батьків нема. Одягу - ото шо на них. То може зберіть там у Києві що є. Ну, а далі - вже спрацьований механізм: Люда - Марині, Марина - мені, я - сусідам, друзям, сестрі, доньці. І ось вже ми з сестрою вкла

Мабуть, я знову переоцінила себе. Тиждень тому, після провідування поранених, зайшла на наш Печерський базар за овочами і … не змогла не поділитись з продавчинею Олею. Про хлопців, звісно. Про те, що лежать там з літа. От кого в чому вивезли (т.т. в майці і всьо, бо здебільшого кінцівки поранені, тому штани відразу порізано й викинуто). Зараз похолодало. Ми, в тилу, готуємось хто як може до холодів. А про хлопців хто подумає? І мабуть, голос мені зрадив, чи може й сльоза збли

«Оксанко, як Ви? В якомусь проекті зараз, десь допомагаєте? Я щось не знаю куди себе приткнути. І роботу кидати не можна, а користі від мене там мало» - це від Ані-старшої. «Приглядаюсь до всього – але поки не бачу де потрібна. Без медичної освіти в парамедики не візьмуть. Допомагати, як ми ото з тобою до Госпітальєрів їздили, можу лише в неробочий час. Бо без роботи залишитись зараз – то зовсім скрутно. Але ж треба щось робити!!! Давай думати!!!!» - це від Нати. «Дошиваю с

«Щось чути від наших?» - цікавимось ми одна в одної кожного разу як бачимось чи листуємось. Ми – це ті, хто лишився тут, в безпеці. Наші – це ті з нашої кухонної команди, які зараз на фронті. Ми дуже просили їх хоча б інколи, за нагоди, писати всього лиш два слова: живий, здоровий. Поки – тиша. Ми, тутешні, розуміємо, що хлопцям і дівчатам там нема ані часу, ані можливостей, бо всіх просили видалити всі свої аккаунти у соцмережах. Проте продовжуємо чекати якоїсь вісточки….

Повернувся з евакуації знайомий. Його виїзд у березні був для нас трохи несподіваним: доросла людина, спортивний, енергійний, врівноважений, критично мислячий. Але ж так, диверсійні групи у березні вже підходили до околиць Києва, та й «прильоти» були у його районі, зовсім неподалік будинку. Справді, здавалось тоді, що столиця може не встояти, що русня просувається швидко і ось-ось вже буде порпатись вулицями міста. Тож наш знайомий, маючи вже понад 60 років, виїхав до свого с

Якщо не брати до уваги залишки блокпостів та кількість людей у військовій формі на вулицях, то в столиці про війну зараз майже нічого не нагадує. Працюють кафе, ресторани, діти гасають на вулицях на великах і самокатах. Ми з Сашко і Наталкою активно ходимо на концерти. Галюся Бабій продюсує проект "Message from Ukraine". І ми, спраглі за живою музикою і співом, ходимо майже на всі концерти. Приємно, що музиканти повернулись в країну. Особливо - діти-музиканти. Я ж пам'ятаю я

Життя майже зовсім повернулось до довоєнного ритму. Хіба повітряні тривоги його якось уповільнюють. Коли ж сирен нема 3-4, або й 5 днів, то напруження наростає, здається, ще більше, аніж коли тривоги постійні. Щось, гади, задумали, щось вже таке втнуть! Я з насолодою повернулась до свого рукоділля. Два місяці пролежала почата мною перед війною мотанка на журнальному столі вдома. Коли я прибігала додому з кухні на побивку і намагалась прибрати Сашко категорично заперечував: -

Четвертий місяць війни. Тривоги бувають то частіше, то рідше. В місто потроху потягнулись повертенці з евакуації. Їх помітно: під час сирен прожогом біжать до найближчого укриття, при нічних повітряних тривогах перелякано вилітають з квартир, відсиджуються в коридорах і дивуються чому інші сусіди цього не роблять. А більшість киян тих, хто не виїжджав в евакуацію, вже з цим звиклись. Сирени вдень, сирени вночі.... Проте життя триває, тож кияни чимчикують зосереджено на роб

До дня вишиванки моя подруга англійка попросила мене зробити невеличкий допис. І тут я сама для себе з'ясувала, що я ніколи не задумувалась над питанням "Чому ми носимо вишиванки?" Адже далеко не всі сучасні європейці так активно використовують у побуті національний одяг чи окремі його елементи. Ну, хіба що австрійці й німці. Раніше я неймовірно заздрила їм, бо їхні національні костюми так легко пристосувати до сучасності, їх можна носити і на роботу, і на свято.

Кілька днів допомагаю розбирати, розсортовувати гуманітарку. А що склад знаходиться поблизу Бесарабки, тобто зовсім поруч з моєю недавньою волонтерською кухнею, то маршрут мій майже не змінився: зранку збігаю вниз зі свого Верхнього Печерська, навечір плентаюсь вгору додому, до Сашка, Шкота і смачної Сашкової вечері. Коли на другий день на хабі гумдопомоги з’являються Василь, Яна, Віктор – мої колишні колеги по кухні, я практично не дивуюсь. Я вже почала звикати, що ми обов