Зранку, щойно закінчилась комендантська година - знову на кухню, на кілька діб. Тягну з собою величезну торбу усілякого добра, яке мені назбирали мої сусіди: з десяток чи й більше кухонних ножів, рукавички-прихватки, рушники, чай в пакетиках, варення. На мій подив, на кухні ножів було обмаль, і як ті кухарі обходились трьома-чотирма ножами – не розумію. Прихваток на кухні не було взагалі. Боляче було дивитись як хлопці-музиканти тягають каструлі з гарячими стравами, обпікаючи

Лиш цієї ночі зауважила, що сирена повітряної тривоги працює десь зовсім поряд з нашою «спальнею». А перші ж дві ночі спала як убита, нічого не чула. Лише свій будильник виставлений на 05.20. Працюємо на кухні з 5.30 ранку до 10-11 вечора. З новоприбулими справжніми кухарями справи пішли трохи веселіше. Хай ніхто з них не працював саме на таких великих кухнях, все одно вони вміють і розуміють більше, аніж ми – повні «чайники». Майже нема перерви, тому читати новини чи писа

Потроху проясняється, чому ми тут, на кухні, волонтеримо. Кухарі, які тут працювали, з першими «прильотами» на Київ знялись і вшились додому, полишивши кухню напризволяще. Залишилась лише завідувачка Григоріна, прибиральниця і кілька офіціанток: «Ми Григорівну не покинем!». Власне, та команда кухарів мала б працювати до 28 лютого, а з 1 березня – черга іншої команди, тут вахти по 15 діб. Проте й нові кухарі не приїхали. Тож тепер ми: архітектори, вчителі, фінансисти, аналіти

П'ятий день війни. А я спокійна мов танк ЗСУ. Я точно знаю, що після перших метушливих днів війни кожен знайде своє місце. І я теж. Так і сталось: сусідка-волонтерка кидає в чат інформацію, що потрібні волонтери на кухню Печерської ТерО. Але так, щоб на 3-4 дні там жити й куховарити, а потім можна сходити додому на день. Готова! Збираю те, що є під рукою в офісі (бо ми з чоловіком вже третій день як переїхали зі своєї квартири на 9-му поверсі до свого ж офісу, теж на Печерсь