Сьогодні маю вихідний. Відсипаюсь. Сашко тим часом готує сніданок. Сашко зараз працює «волонтером для волонтера». Бо сил поворухнутись нема, не те що готувати собі щось! Так іноді приємно нікуди не поспішати, не поглядати увесь час на годинник. Хоча сни все одно сняться "кухонні", напружені: то не вистачає борщу на розфасовку, то картоплі замало зварили... Маю час трохи почитати і полистуватись. Троюрідна сестра з-під Херсона написала лише, що городи скопали й посади

Кілька днів вже все готуємо на тушонці: рис, картоплю, макарони. Бо нема поставок м'яса. Щось там збилось з закупками. Але поки хлопці на закупках поступово вирішують ті проблеми з продуктами, ми готуємо з того, що є. І вже кілька днів безнадійно чекаємо на паштет і свинину... Нарешті вчора увечері Василь написав, що таки паштет приїхав. І не лише паштет, а ще й кус-кус! Зранку побачили ці короби: о, ура!!!! А почали відкривати - хммммм.... Бо кус-кус вияв

У нас новий кухар, Антон. Поки я знайомлю його з нашою (нашою?) кухнею, він розглядається, дивується що всього одна індукційка і відразу ж комусь телефонує: "візьмеш оті дві плити ліворуч від дверей". І вже за півгодини його колега привозить дві індукційні плити. З ресторану, де Антон працював до війни. Овва, у нас тепер цілих ТРИ індукційки! А це не абищо! По-перше, це ще плюс дві робочі плити, а по-друге, це плити не інерційні, а індукційні, на них готується так само швидко

Заходжу в арку біля "мого" кафе і внюхую аромат мого, так, саме мого борщу! Дев'ята ранку - перша розвозка фасованої продукції, у військовий госпіталь. Те, що ми вчора приготували і розфасували, сьогодні відправляється хлопцям і дівчатам. Вчора я варила борщ, тож сьогодні його оце щойно переді мною було винесено, поставлено в бусик і він зараз їде відновлювати сили захисникам і захисницям. Мені тепло на душі від усвідомлення цього. Ні, це не марнославство, це не зазнайст

Четвертий день вже працюю на новій волонтерській кухні. Одне з кафе на Шота Руставелі. Відлежалась вдома два дні після ліцейської кухні, як прийшо повідомлення від Федора (так, так, той самий Федір - і яхтсмен, і колишній кухар, якого Григорівна виставила за двері зі словами «або тут постійно працюєш, або нема чого приходити!»): - Я тут на новій волонтерській кухні. Потрібні ще кухарі, приходь! - Я ж не кухар, я ж волонтер. - Я вже дав рекомендації,

Рис з тушонкою на обід викликає спогади про яхтинг. І мрії про "після перемоги". Команда знову зменшилась. Оля поїхала додому на побивку і тепер, скоріш за все, не скоро повернеться, бо живе біля Боярки, яку зараз бомблять. Паша вже кілька днів цікавився чи дадуть якісь привілеї чи статус за нашу роботу на кухні. І коли ми щиро дивувались як йому в голову таке приходить, він мовчки відходив. Тепер же пішов додому зі словами "на пару днів', але потім з'ясувалось, що вж

Вдооооооооом!!!!!! Ванна, пралка, обід, і відпочииииинок. Маю час полистуватись з сестрою (троюрідною? Чотириюрідною?) з-під Херсона: «У нас бої круті ідуть. Рядом з нами. Орки ходять по кожному двору. Були на дворі і в хаті моєї мами, це там зараз жимій старший син з сім’єю. В нас не були. Ми цілі. Родичі всі живі, слава Богу. Посівна. Ми садимо город. П'ятнадцять років не садили, пригодились навики. Тримаємось. Хлопці рибу ловлять. Солим, чистим, морозим, фарш роб

Хочу подякувати усім, хто прийшов на цю ліцейську воєнно-волонтерську кухню. Дякую Ані-старшій, Ані-молодшій і Яні, які прийшли зі мною в наш найперший день на кухні, які поєднували роботу на кухні з допомогою біженцям, пошуком ліків, обмундирування, вивезенням рідних і близьких. Дякую Марині, яка бігала на свою довоєнну роботу в "Тітці Кларі" пекти хліб, якого враз стало в місті обмаль, а потім приходила до нас працювати на кухні. Дякую Петі - нашому генератор

Команда створювалась кілька тижні, а розвалилася за лічені години. Григорівна лютувала з самого ранку. Чи то в ній нуртувала жага компенсації за вчорашнє попустітєльство (таки ж цілісінький день нас не шпиняла!), чи зуд керівництва, але все їй сьогодні не так: каші зварили мало, в підливі томату мало, сосисок залишилось багато, котлети перетримали в духовій шафі, макарони пізно вибрали, томату не вистачило на борщ і тушковану капусту і т.і. Окошилось це все перше на Ан

- Новий день – новий соус! – Борисов як завжди влучно формулює. І задає настрій на прийдешній день. Ані він, ані я сьогодні не маємо вставати на 6-ту ранку, але ми вже тут. Бо ми старші, бо нам все одно не спиться. Бо моя сусідка Аня-молодша практично не спить ночами тут (лише вдома відсипається, або трохи вдень вдається подрімати) і я хочу їй допомогти. З недавніх вимог Петровича: не подавати "сухих" каш, до будь-якої каші відтепер треба робити підливку. Підливка –

Ми сьогодні так вправно все зготували, що до обіду ще го-ди-на (!!!), а у нас все готове, упріва в котлах. Григорівни нема, вона тепер може годинами не з'являтись на кухні, знаючи, що ми самі все зробимо. Сидимо, теревенимо. – Після перемоги прийду до тебе платтячко шити, - я до Наташі, у якої свій маленький магазин ремонту одягу. – А я відразу до себе, у село. Саджати треба. Хоча сюніч ще морози були у нас на Сумщині, – приєднується до нас Свєта, щойно вимкнувши котел

Спала як завжди: лягла – відключилась. Тільки знову жахи снились: рахую котлети, рахую сосиски, відміряю порції, увесь час чогось не вистачає! Прийшли нові дівчата-офіціантки, теж волонтерки. Одна з них масажистка, тепер окрім роботи в їдальні ще й допомагає нам зі спинами. Але саме через новоприбулих нас, кухарів (ги-ги, так, це про нас), переселили нагору, з підвалу на перший поверх. Кімната поруч з кухнею, з м'ясним цехом. Наші дівчата, які жили в цій кімнаті й раніше, жа

За неповних два дні вдома я відновилась майже повністю!!! Хоча перший день, після ванної, сніданку (не пересоленого, смачного, не прісного, зі спеціями, приготованого Сашком) я лягла і думала, що не зможу встати кілька днів. Але вже наступного ранку відчула приплив сил! Хоч і мінус 6 кг за 2 тижні, але м'язи, мабуть, накачались непогано! А ще зі здивуванням констатую, що за ці тижні на кухні в мене жодного разу не боліли ані шия, ані спина, які доставали мене останні місяці п

Сніданок зварили ще з Григорівною, роздавали вже самостійно, все норм. Ще не зовсім одужавши, Свєта прийшла відразу по комендантській годині – нам на допомогу, адже я в групі написала, що сьогодні ми самі, без Григорівни. Опісля поснідали самі, без метушні і поспіху, Петя зготував для всіх нас, і кухарів і музикантів, окремий омлет, з помідором і сиром. І взялись до обіду, розподілила страви: хлопці – до котлет, дівчата – салат і компот, я заправляю котли для супу і каші. Фі

Сьогодні на сніданок макарони, варяться не довго, тому пар в котлах замовила на цілих 15 хвилин пізніше – на шосту рівно. Поки вода закипає написала Сашкові "доброго..", аж тут понеслось: зменшити пар у котлі з компотом, винести п'яту каструлю на чай, принести каструлі на макарони, змішати салат, вибрати макарони, винести каструлі з сиром і відра зі сметаною, а вже час піднімати салат і йти на роздачу... Дописала "... дня, коханий!" тільки на роздачі, коли ми з Анею-старшою в

Під час приготування обіду Григорівна оголошує, що ми готуємо відтепер не на 500 чоловік, а на 200. Причини ніхто не пояснює. А у нас вже п'ять відер картоплі засипано в котел на суп, фаршу нарубано з розрахунку на звичну кількість. Тож готуємо обіду стільки скільки завжди. А на роздачу піднімаємо половинну кількість каструль. Стоїмо з Анею на роздачі, заходять в зал знайомі нам дядьки з ТерОборони (є там двоє вегетаріанців, яким ми відкладаємо на добавку салат). І їм Петр

Цієї ночі усім снилось війна. Наді – що її взяли в полон. Мені – що бомблять. І всі якось одночасно відчули, що ми притомились. Хоча прийшли ми сюди у різний час (ми з Анею найдовше тут, вже без одного дня два тижні), але всі якось ухайдокались. Григорівна сьогодні знову змінює порядок (якщо взагалі можна це назвати порядком) роботи. – Все! Не треба мені ніяких курчат з бешамелью, ніякої маринованої риби! Готую все сама!!! Це вона після того як вчора Женя з Владою замість про

Так ми спокійно вчора розійшлись спати з думкою, що на сніданок у нас все готово, так ми розслаблено в шостій ранку почали готувати кашу і салат, бо вже самі собі здавались професіоналами. І тут нам обом, і мені і Григорівні, в голові прояснилось: сосиски не почищені!!!!! За півгодини вже треба піднімати сніданок, а сосисок 1000 штук. Прошу усіх кинути всю роботу і накидаємось з ножами на 3 ящики сосисок. Гуртом і батька легко бити! – перечистили, залили окропом (тут сос

Після нашої лажі з борщем Григорівна нарешті доходить до думки про необхідність розподілу функцій. – Так, хлопці у нас будуть по м'ясу. Ну, це скоріше констатація вже існуючого, оскільки і Петро, і Женя від часу свого приходу займаються саме м'ясом. А також заправкою усіх страв спеціями. – На перших стравах буде Оксана. Ні, нехай Свєта буде. А ти, Оксано, на других стравах. Чи ні, не так: давай ти будеш слідкувати за всім? – Добре. Я добре розумію, що керувати усіма

– Де ти була?!!! Ти волонтериш чи на кухні готуєш? Щоб мені в вісім вже була тут! - "ніжно" зустріла мене Григорівна коли я зранку повернулась з домашньої побивки з величезним коробом ланч-боксів і пластикових контейнерів, які зібрали для мене мої сусіди. Нам не вистачає невеликих ємностей, а треба передавати харчування на блокпости і в ізолятор (так, ковід, як не дивно, з початком війни не зник), то я знову кинула клич у групу нашого будинку: відгукнулась сусідка з мо

День почався з невеликої тривоги: 6 година – Ані-молодшої нема, ну, мабуть трохи проспала; 6.30 – Ані нема, ну, значить добряче проспала. Але надалі тривога наростає, бо Ані нема й 6.45, і навіть о 7!!!!! Все, Аня захворіла!!!! А це не лише мінус одна пара рук, а й досвідчений кухар – вона прийшла, здається, через день після мене. Тендітна чорнявка, вчителька у мирному житті, вона намагається всього навчитись, хоча чесно зізнається, що оті котли її лякають: «Як ти біля них не

"Мене тут нема. Готуйте самі" – і Григорівна зникла у ліфті для підйому страв (яким ми возимо каструлі вгору і вниз). Вона рознервована, бо зранку була чергова нервотрьопка під час роздачі сніданку. І хоч потім з'ясувалось, що вина була не наша, то офіціантки переплутали, але ж нервів було у неї! Тож зараз ми готуємо обід практично самі. Нарізати все на вінегрет – без питань. Технологію варки супу я вже теж знаю, пропорції на 250 літрів теж – до всього придивлялась ці дні, за

– А де каша?!!!!" – Петро мало не підскочив від жаху: за 15 хвилин перша година дня, а на лавках стоять лише каструлі для першого. – Петю, у нас же сьогодні вареники, - заспокоюю я. – Ой, точно. Оце рефлекс за 3 дні відпрацювався! Ми регочемо, бо й справді вже звикли, що близько першої треба вибирати страви з котлів і тому мають стояти напоготові на підставках 5 каструль для третього, 4 каструлі для другого і 6 каструль для першого. Але сьогодні на обід вареники. Справжні.

Зранку якось так тоскно було. Навіть вже зібралась відпроситись на ніч додому. Але потім прочитала, що це зараз у всіх такий етап: перші дні думалось, що ось усі разом встанемо, зберемось, напружимось і відіб'ємо орду. А зараз приходить усвідомлення того, що це не на тиждень, і навіть не на два. Що працювати нам тут довго. Тому зосередилась на своїх парових котлах і смуток пройшов. Ми потроху спрацьовуємось. Зранку майже самостійно зварила пшенично–рисову кашу. Обід теж готув