БІЛЕ, ЧЕРВОНЕ ТА ДУХОВНА СПРАГА

Час:  28 квітня – 13 травня 2011 року.
Маршрут: Київ – Tokaj –Graz – Stainz – Gabicce – Montefalco – Pienza - Padova - Wien - Київ.
Протяжність маршруту – 6 412 км.

     І здається, ну скільки ж можна їздити в ту саму Італію? Все вже й так бачили та куштували й не по єдиному разу. Але ж ні – виявляється, далеко не все. Тому що країна така дивовижна. І дивує не лише своїм багатим минулим (це ж бо єдина імперія, що свого часу включала в себе всю Європу). Але й своїм культурним статком, точніше культурним масивом, різні шари якого більш ніж помітно впливали і впливають на всі європейські і не тільки країни.
     А тут ми нещодавно для себе відкрили, що трохи південніше Тоскани, в Умбрії виробляють одне з кращих італійських вин  – Sagrantino di Montefalco. І виявляється, в Умбрії навіть є таке містечко Montefalco… Ну й як не поїхати саме туди!?
     Оскільки їхати вирішили машиною, оминути Австрію не було аніякої можливості, ані бажання, тому вирішили цього разу завітати до Штірії, що на півдні альпійської республіки. По-перше, з Грацом познайомитись, по-друге, покуштувати вельми відомих місцевих білих та рожевих вин.
     Ну, і якщо вже подорожувати винними місцями, то треба б було заїхати і в Токай - чудовий регіон на кордоні між Словаччиною та Угорщиною. Оскільки угорський «Токай» значно відоміший за словацький, то й заночувати вирішили в Угорщині. Хоча і словацький токай вельми непоганий і вартий не меншої уваги до нього.
     Так і народився маршрут весни 2011 року.

1-й день. Київ – Tokaj (1037 км).

     Через багатогодинну «затримку» на українсько-словацькому кордоні, приїхали ми в Токай лише пізно ввечері і не в дуже доброму гуморі. Готель не березі Тиси Tokaj Hotel виявився дуже типовим, проте в ньому й до цієї години працював ресторан, де можна було замовити не тільки токайське будь-якого типу, але й фуагру до цього унікального вина.

     Пошанували вино й кухню, зігрілись, заспокоїлись, потім, заради моціону, поблукали центром нічного міста й завалились у ліжко.

Штирія

2-й день. Tokaj – Graz (721км, час в дорозі  7 годин).

     Ранкова прогулянка засвідчила, що ранковий Токай мало чим відрізняється від нічного, тому поснідали й рушили у путь, повністю довірившись GPS.

     І вже за 25-30 хвилин поїздки суто суходільними рівнинами Угорщини, він привів, страшенно здивувавши нас до… поромної переправи.

     З’ясувалось, що через Тису.

     Патріархальний пором безперервно рухався під стукіт старенького дизелька від одного берега до іншого, і ми майже не втративши часу і грошей, в захваті від несподіваної  прогулянки річкою, рушили далі.
     Дісталися Грацу по обіді, знайшли свій  В&В Gasthof Pension Zur Steirerstubn , перевдягнулись і пішли на спектакль до місцевого оперного театру. Давали «Фауст», а головні партії виконувала вельми достойна міжнародна команда.

3-й день. Graz – Stainz (122 км)

     З ранку зарядив рівненький невеликий дощик, який, однак, не зміг зіпсувати нам день.  Столиця Штирії Грац нам сподобався і соєю елегантною охайністю, і гармонійністю, й архітектурою, як старою, так  і сучасною. Найбільше здивував центр мистецтв, який більш за все нагадував гігантського інопланетного молюска (вночі його шкірою навіть рухались різнокольорові плями!).

     Надалі своєю базою ми обрали не столицю, а розташоване неподалік містечко Штайнц. Точніше, навіть не саме містечко,а  В&В, що займав старовинний будинок - пам’ятник культири  XVIII сторіччя. Наша чарівна домівка стояла практично на верхівці великого пагорба, і з наших вікон відкривались дивовижні панорами на Штірію, привабливу за будь-якої погоди й години доби.

     Тут ми прожили 3 доби, щодня подорожуючи сусідніми замками й містечкам, місцевим виноробням і винними погребками.  

Щодо місцевих вин. Найвідомішим штірійським вином вважається Шильхер – рожеве сухе, не дуже старе вино. Усі путівники по Австрії настійливо радять його покуштувати, наголошуючи на його винятковому смаку й букеті. Вирішивши йти за рекомендаціями, ми дегустували  Шильхер в різних місцях і виноробнях (від вельми дорогих і розкручених, до зовсім маленьких і невідомих). Мабуть, це все ж таки не «наше» вино. Ми його так і не зрозуміли. А от місцеві білі вина із звичних  для Австрії сортів  винограду Мюллер Тургау чи  Грюнер Ветлінер виявились вельми цікавими. У штірійських винних закладах (Buschenschanken) до них подають смачні й різноманітні закуски,  та й взагалі атмосфера у цих кабачках дихала теплотою і гостинністю. І яке це задоволення – посидіти в маленькій теплій залі, смакуючи то одне, то інше місцеве винце!... А те, що смакує, можна одразу ж прихопити для домашнього вживання.

 

     Як про додатковий екзот інформуємо, що Weinstraße білих вин пролягає просто біля австро-словенського кордону, саме тому в деяких населених пунктах по один бік вулиці ви будете в Австріі, а по іншій – в Словенії. А кабачки можуть розташовуватись по обох боках вулиці, тобто випити можна в одній країні, а закусити – в іншій…

Умбрія

6-й день. Stainz - Gabicce Mare (700 км, час в дорозі 6,5 годин). 

     Як би не вабили нас штірійські пасторалі, час був рушати далі на південь, до Умбрії. Проміжну зупинку запланували у невеликому містечку біля моря Gabicce Mare, неподалік від Ріміні. Пощастило і з погодою, і з готелем La Rotonda sul Mare , що стояв просто на пляжі. Вечір був напрочуд теплим і спокійним, захід сонця - казковим, вино - ароматним, їжа, здебільшого різноманітні морепродукти,- відмінною.

     Господарі готелю й ресторанчика – молоде подружжя, та й взагалі увесь бізнес родинний. Чарівний дизайн для усіх кімнат готелю вони придумали і втілили самостійно, власними руками. І кожна кімната вийшла неповторною і трохи незвичною.

7-й день. Gabicce Mare – Urbino - San Marino – Montefalco (346 км). 

     Настав ранок наступного дня і, незважаючи на те, що пішов дощ, ми попрямували далі, в напрямку Умбрії. Але оскільки поруч з Gabicce Mare, за високу скелю «зачепилась» карликова республіка San Marino (знайома всім, хто в дитинстві колекціонував марки) ми, природно, заглянули й туди. Перехопили місцевих закусок, випили по бокалу червоного вина та й поблукали собі державою, тримаючись подалі від юрб «організованих» туристів.

     Надихавшись санмаринівською мжичкою, спустились з гір і вже пообіді прибули у Montefalco, батьківщину Sagrantino dі Montefalco. Зупинились у B&B Antico Frantoio Brizi, що належить двом хоч і не молодим, проте винятково чарівним і енергійним сестрам  Маріаріті та Емануелі.

     Крім B&B, сестри володіють також невеличким ресторанчиком, магазином і маленькою олійнею, де виробляють оливкову олію. Працює вся родина разом – Італія! І найголовніше - сестри є досконалими знавцями і патріотками своєї землі, і до того ж фантастично вміють про неї розповідати. Спілкування полегшується завдяки тому, що їх гості, якщо звичайно забажають, можуть вечеряти вдома, дегустуючи місцеві вина й насолоджуючись бесідою один з одним, й з господинями.  Хочемо відразу підкреслити не лише кулінарну майстерність сестер, завдяки якій ми змогли насолодитись місцевими стравами, але й навдивовижу  гостинну атмосферу, що постійно панувала за столом.

 

     Сполетто, головна долина Умбрії, якщо дивитись не неї з мурів Монтефалько, вражаюче нагадує пейзажі епохи Відродження, а домінуючий в умбрійській архітектурі романський стиль підсилює загальне враження.

     Два наступних дні ми накручували кілометри по Умбрії, навідуючи розташовані поблизу містечка, церкви й монастирі. Оскільки практично всі храми мали фрески кращих майстрів Відродження: від Пентуріккіо до Рафаеля, прогулянки містами та милування соборами і фресками стало нашою головною справою і відпочинком. А крім того, були ж ще й  пам’ятники античної епохи, наприклад, величний і чудово збережений акведук Понте-дель-Торро в містечку Сполетто, під яким проходить головна магістраль долини віа Фламінія, що наслідує античну римську Фламінієву дорогу, яка з’єднувала колись Рим і Ріміні.
     Під час наших екскурсій ми звернули увагу не невеличкі, часто-густо мобільні, проте чудово обладнанні гастрономічні ятки з написом Porchetta, тобто  порося, які можна було знайти як в містах, так і на віа Фламінія. Скуштували й зовсім очманіли: гаряче, соковите, але добре пропечене м'ясо молочного поросяти із скориночкою, що похрумує на зубах, «подавалось» достойної поваги товщини нарізками між двома шматками ще теплого селянського хліба.  Здуріти можна!  Такий «фаст фуд» ми готові були їсти в необмеженій кількості, та й що могло б нам завадити?!

     Ще вдома ми по карті роздивились, а наші господині нам нагадали, що за 30 кілометрів від Монтефалько стоїть місто Ассізі. Назва міста відразу асоціюється з ім’ям Святого Франциска Ассізського, засновника ордену францисканців. В Ассізі він народився, тут почав свою святу дорогу, проповідував звірям і птахам і після всіх своїх багаторічних трудів помер недалеко від цього міста. Прах його було поховано в тому ж місті і зараз над ним височіють величні монастир і собор, навпроти входу в який зображено символ святого і напис МИР.

     Незважаючи не деяке протиріччя між вченням св. Франциска щодо величі бідності та необхідності відмови від благ світу, та розмірами і багатством головного Ассізського собору, місце вельми цікаве і вартує того, щоб там побувати. Між іншим, в Європі велика кількість людей захоплюється пішохідними походами по місцях, пов’язаних з св. Франциском, видається спеціальна література на цю тему, детальні путівники, мапи і таке інше. Люди ходять в  немалих кількостях, поєднуючи паломництво з любов’ю до здорового стилю життя і можливістю недорого покуштувати чудові вина.
     Гостюючи у наших чарівних господинь, ми щовечора дегустували різноманітні місцеві вина. Але два з них  -  Montefalco Rosso і Sagrantino di Montefalco - одного й того ж виробника Napolini справили на нас надзвичайне враження. На наше прохання Емануела передзвонила їм, після чого ми заїхали на виноробню де й побачили саму матір родини, одного з її синів та ще одного робітника за підготовкою партії вина до США. Ось так: маленька родинна виноробня, а постачає вино в головне лігво світового імперіалізму. Є про що замислитись нашим вождям…
Познайомившись з ними, побалакавши про те й про се, не припиняючи дегустацію їх вин, ми чудово провели час та ще й прикупили по декілька пляшок Rosso і Sagrantino.

     Все в цьому світі має кінець, добігало кінця й наше перебування в Умбрії.
     Не дуже хотілось розлучатись з нашими чарівними господинями, та що поробиш… Останній раз помилувались з «нашого» балкону долиною Сполетто й поїхали далі.

Тоскана

10-й день. Montefalco – Montepulciano – Pienza - Monticchiello (160 км). 

     Дорога на північ була недовгою і знайомою, оскільки в Аделіни La Casa di Adelina  ми гостювали й раніше.  ЇЇ B&B не змінився, а син – фаховий кулінар – пригощав гостей, зрозуміло при їх згоді, чудовими місцевими стравами в його власній, дуже витонченій інтерпретації.
     Наступні два дні були цілком присвячені поїздкам місцевими тосканськими принадами, що супроводжувались дегустацією вин (Монтальчино, Монтепульчано, Банфі) і місцевих делікатесів. Було неймовірно красиво і дуже, дуже смачно!

 

12-й день. Monticchiello – Padova (346 км, час в дорозі 3 години 50 хвилин.).

     Добігали кінця наші італійські канікули – час було брати курс на північ, додому. Дорогою вирішили заглянути в Падову, яку давно хотіли роздивитись зблизька. Зупинились в Hotel Maritan. Готель дуже пристойний і недорогий, єдине, що треба мати на уваги – поруч розташована міська лікарня, тому слід одразу, ще при замовлені номеру, просити кімнату з вікнами у двір, бо сирени швидких можуть зіпсувати всю витонченість відпочинку.
     Місто університетське, в цілому без надмірних принад, в центрі - собор св. Антонія, до речі учня і послідовника св. Франциска.

 

13-й день. Padova – Wien (645 км, час в дорозі 5,5 годин).

     У Відні, як завжди, зупинились в Hotel Pension Franz . І почались віденські розваги: спочатку - в зал Брамса на концерт Tonkünstler-Orchester Niederösterreich, потім - до музею Альбертини, наступного дня - на концерт в Августінен кірхе, ну й зрозуміло – прогулянки містом, Пратером, австрійські вина і наш улюблений рибний ресторан Umar Fish на Нашмаркті.

15-й день. Wien – Eger (393 км, час в дорозі 5 годин).

     Зранку виїхали з Відня до Егеру.  Хочемо зауважити, що, незважаючи на те, що окружна дорога в Будапешті практично готова, в'їзд на неї з боку Відня позначено на диво невиразно, тому при під’їзді треба бути особливо уважними аби його не проскочити. Інакше доведеться пхатися через місто з усіма його «принадами».
     Оскільки в Егері наш улюблений готель «Панорама» був, як і раніше, зачинений, знову заночували у Szent János Hotel .

     І наступного ранку – додому, за яким ми вже скучили!

16-й день. Eger – Київ (1062 км, час в дорозі 11,5 годин).

Мандрівка довжиною в тисячі кілометрів починається з одного кроку

 

© 2023 by Going Places. Proudly created with Wix.com

This site was designed with the
.com
website builder. Create your website today.
Start Now