КВІТНЕВІ ПОШУКИ "КІНЦЯ ЄВРОПИ" НА ПІВДНІ ІТАЛІЇ
Час: 13 – 26 березня 2009 року.
Маршрут: Київ – Roma(авіапереліт) – Palermo - Mistretta – Taormina –Siracuse – PiazzaArmerina – Agrigento – Sciacca – SanVitoLoCapo – Palermo – Київ (авіапереліт).
Протяжність маршруту: 1630 км.
Одного дня ми зрозуміли, що у такий дорогій нашому серцю Італії, ми жодного разу не були південніше Тоскани. Можливо тому, що всі наші друзі-знайомі живуть на півночі. А можливо й тому, що за словами наших італійських друзів Рим, звичайно, - надзвичайне місто, проте трафік і ритм життя там просто скажені, а південніше Риму Європа взагалі закінчується. Це хоч і насторожувало, але викликало інтерес. Тим більш, що за словами класика «якщо ти не бачив Сицилії, ти не знаєш душі Італії…».
Разом з тим, ризикувати нашими травневими канікулами не хотілось, а у березні на Сицилії вже цвіте мімоза, в горах доцвітає мигдаль…
Та й метеопрогнози показували, що вже тепло. Як пізніше виявилось, не завжди можна вірити метеорологам: в шортах ми так і не ходили, проте й холодно особливо не було.
Рим
1-3-й дні, Roma.
Переліт Київ-Рим пройшов нормально і до середини дня ми вже оселились в B&B на римській вулиці Кавур. Попри свою невигадливу назву та невисоку ціну (75 євро за ніч), B&B двох братів-близнюків виявився напрочуд комфортним, розташованим у типовому римському будинку всього у 5 хвилинах ходу від Колізею, Форуму, Палатинума; 2 хвилини від станції метро, поруч безліч тратторій-остерій-пастицерій, де ми з задоволенням вечеряли.
Рим відкрився для нас приємним містом, яке не пригнічує пафосністю та потужністю, а навпаки – досить приязне, неспішне. І при цьому він повністю лишається на висоті свого значення і своїх семи пагорбів.
Програму знайомства з містом, її тривалість кожен вибирає за своїм смаком. Ми ж розпланували все на 3 дні (правда, з усіх музеїв вибрали лише ватиканські). І не просто все встигли, але зробили це неквапливо, з приємністю, ще й в оперу сходили.
Оглядини великих мііст - це завжди складно: не хочеться пропустити щось, і в той же час - хочеться просто посидіти й поспостерігати за містом, за його людьми. Просто пожити разом з містом.
І ми в таких посиденьках ніколи собі не відмовляємо.
Сицилія
4-й день. Roma – Palermo – Cefalu – Mistretta (187 км).
Поснідали, зібрались – і в аеропорт, на Сицилію! Попереджаємо, що хоча залізничні експреси до Фьюмічіно відходять з вокзалу практично за графіком, проте номер перону оголошують хвилин за 10-15 до відходу поїзда, а от іти, та ще й з багажем, до цього найдальшого перону, доведеться хвилин 10-12 (добігти можна і швидше). Тому краще заздалегідь починати висуватись в цьому напрямку (хай навіть на табло ще й не з’явився номер перону, місцеві так і роблять). Щоправда, машиністи – народ гуманний і можуть трохи затримати відправлення, очікуючи гостей столиці, що поспішають зі своїми клумаками.
Так само й Alitalya: наш літак вилетів хвилин на 20 пізніше, проте в Палермо ми прибули строго за розкладом.
Машину ми попередньо замовили в місцевій «прокатці» Sicily-by-car. Увага! Їх чимось не задовольнили наші українські міжнародні «права». Тому ми просто перейшли до сусіднього офісу Hertz, де все владналось без проблем, от тільки прокат коштував на 200 євро дорожче… До речі, співробітники Hertz теж не змогли зрозуміти і пояснити причину відмови нам у Sicily-by-car. Можливо місцевим просто ліньки було: ми прибули саме перед сієстою, а це святе! Правило сієсти поважають і свято шанують на всьому острові, врахуйте це!
Отримали ми свою Lancia Y та й пустилися у подорож Сицилією. Від Палермо, вздовж берега, вирушили на схід до місця нашої ночівлі. По дорозі заїхали роздивитись містечко Чефалу.
Спокій, море, норманський собор над тихим трохи сонним містечком, маленький ресторанчик на березі, свіжі мідії (cozze), та ще й по склянці місцевого червоного (хай і не найкращого) …Чого ще бажати?!
До місця нашої першої ночівки, сімейного B&B Agriturismo Santa Sophia в невеличкому містечку Mistretta добрались ще засвітла.
Містретта – невелике типове сицилійське містечко в горах, поза туристичними шляхами.
Господарі B&B привітні. З будиночка, що приліпився на схилі гори, відкривається чудовий вид. Друга половина будинку – їхній же ресторанчик.
Під час вечірньої прогулянки Містреттою ми були вражені кількістю дорогих, великих авто. Тут, на бідному італійському півдні?! Такого не побачиш навіть в значно заможнішій північній Італії …
Все з’ясувалось після розмови з місцевими. Містретта – регіональний центр недалеко від Палермо, зі своїми судом, квестурою, трибуналом, магістратурою і т.п. І на недешевих машинах їздять прості місцеві чиновники, їхні близькі і просто шановні люди. Cocieta honorata! Як це нам знайомо з України! А ще до болю знайомі відверто «діряві», на противагу всій Італії, дороги.
Такий «неіталійський» стан доріг характерний для всієї Сицилії, щоправда і грошей за проїзд такими автомагістралями не беруть. Водієві треба бути готовим до того, що у горах частина дороги може просто «просісти», а швидкісною трасою доведеться кривуляти між вибоїнами. А ще – загальна зневага до правил дорожнього руху: поняття обмеження швидкості у народу відсутнє, а важіль індикації поворотів взагалі невідомо для чого встановлено на кермі.
5-й день. Mistretta – Taormina (182 км).
Ранкова прогулянка горами збадьорила і надихнула до подальших досліджень острова. З нетуристичної Містретти вирушаємо до туристичної столиці острова – в Таорміну.
По дорозі об’їжджаємо навколо Етни. І хоча саме в цей час вона загорнулась у хмари (мабуть, задрімала), проте околиці були чудові.
У перлині Іонічного моря Таорміні оселились в готелі Hotel La Pensione Svizzera: і в центрі міста, і разом з тим на тихій вуличці, що в туристично-людній Таорміні неабияк цінується! З вікон нашого номера відкривається неймовірний вид на море і гори, а поруч – станція канатної дороги для спуску до узбережжя.
Благо, сезон ще не розпочався і відпочивальників чи просто туристів на вулицях міста небагато, місць в ресторанах – більше ніж охочих поїсти, а краєвиди у місті і поза ним – справді пречудні!
Щодо сицилійської кухні, то вона надзвичайна, і ми в цьому мали змогу переконуватись щодня і в маленьких містечках, і у великих містах. Принаймні, нам все сподобалось. А ось вином ми були неприємно вражені. У Римі (Лаціо) ми з задоволенням пригощались місцевими винами в тратторіях, а от на Сицилії… Якщо ще в Містретті якість вина ми списали на регіональні особливості, то в Таорміні ми вже пили DOC, а воно все одно було ніяке. Як біле, так і червоне. Пізніше, поговоривши з господарями барів та винотек ми з’ясували, що в Сицилії виробляють лише кілька вин DOC, всі інші – IGT. При цьому наші співрозмовники радили все ж таки купувати не DOC , а брати Indicazione Geografico tipico! Послухались - і о диво! - воно справді краще. Та ще й різниця у ціні! При цьому ще варто прислухатись до рекомендацій місцевих, бо пляшка від пляшки різниться.
З настанням сутінок кратер Етни, яку видно майже з усіх точок Таорміни, почав жевріти червоними іскринками лави….
6-й день. Taormina – Siracusa (141 км).
Запланована на сьогоднішній день відстань мінімальна, поспішати нема потреби. Їдемо східним узбережжям Сицилії. Ось видніються Острови Циклопа (Isole dei Ciclope) – саме тут, якщо вірити Гомеру, засліплений Одіссеєм циклоп Поліфем жбурляв оці саме валуни в його корабель.
Вже до сієсти ми були в Сіракузах. По мапі бачимо, що наш B&B Alfeoe Aretusa розташований майже на самому мису старого міста між Castello Manjache і джерелом Альфео і Аретузи і начебто доїхати до нього має бути нескладно. Але саме в цей час у старому місті повним ходом йшла реконструкція, потрібна нам вулиця була перекрита. Та біля знаків стояли дівчата-поліцейські, які люб’язно й детально пояснили нам як проїхати до потрібного будинку. Дотримуючись їхніх інструкцій і з допомогою їх люб’язних колег об'їхали повне коло по півострову і ... виїхали з нього!
Робимо другу спробу: петляння вуличками, і .... ми знову на тому самому місці, звідки починали. Нарешті у відчаї дзвонимо Массімо, господарю B&B. Він з’являється за 4 хвилини і вже через 5 хвилин ми паркуємось біля його будинку! На наше питання а як же поліцейські, Массімо відповів: «Все нормально, це Сицилія, вони самі нічого тут не знають, але завжди порадять і розкажуть. У нас і на дорогах вказівники такі ж самі!». Надалі ми неодноразово мали змогу переконатись у цьому. Ті, хто піде за нами, пам’ятайте: це Сицилія, не Європа!
B&B - чу-до-вий! Затишна мансарда над помешканням господаря, зі всіма зручностями, кухнею і величезною сонячною терасою з розкішним видом на гавань і місто! Пляшечу місцевого червоного маємо з собою, трохи закусок з найближчого магазинчику - і цілісінький вечір насолоди сонцем, морем, містом!
Господар приніс пакет апельсинів. Якісь такі непоказні, поплямовані, маленькі. В наших супермаркетах таких би ніхто не купував.
– Це сицилійські червоні апельсини, – пояснює Массімо. – Зараз зробимо з них сік, - і господар вправно вичавлює на ручній соковитискачці на нашій kichenetta дві склянки яскраво-червоної рідини. Яка смакота!
На вечерю Массімо порекомендував ресторанчик тут же, поруч на набережній, з найсвіжішими дарами моря, де ми скуштували сирі (crude) cozze, vongule, ostriche – те, що не змогли знайти минулої весни на Корсиці!
Життя прекрасне як сицилійський апельсиновий сік!
7-й день. Siracusa - Piazza Armerina (138 км).
Снідаємо в маленькому барі на набережній. Березневе сицилійське сонечко припікає, місцеві аксакали не поспішаючи обговорюють події дня та останні футбольні новини. Сік з сицилійських червоних апельсинів, гарячі круасани, кава, запах моря – добре!
Поспішати нема куди, неспішно ідемо сицилійськими південними просторами, маленькими містечками від Сіракуз до П'яцца Армеріна.
Нескінченні пагорби Сицилії нагадують продовження моря, що її оточує.
Місто Мозаїк – П'яцца Армеріна зайняло вершечок одного з численних пагорбів. B&B, який ми замовляли, мав красиву назву «Мій будиночок в саду». Уявляєте наше здивування, коли, вдершись крутими вуличками на вершечок міста, а потім спустившись з нього до підніжжя пагорба, ми побачили наш дім в чистому полі, серед городів! Проте все інше було дуже непогане: і сніданок на великій кухні з мамою Марією, яка прямо при нас приготувала домашній хліб з в’яленими помідорчиками й оливковою олією, і комфортні стильні кімнати. Ну, не підріс ще садочок, що поробиш!
А от якщо ви запитаєте у господарів адресу тратторії Da Janne (це їхні знайомі), то ви назавжди запам’ятаєте справжню сицилійську неймовірно смачну вечерю в малесенькому сімейному закладі хазяйки Жанни і її чоловіка. Чотири пластикові столики без скатертин, в кутку - здригається холодильник з напоями, за шинквасом - зовсім не бар, а кухонька, де Жанна та господар готують все прямо у вас на очах. І зовсім не задля данині моді, а просто тому, що місця катма.
- То що б ви хотіли на вечерю, любі? - господар з рушником на плечі підійшов до нас як до старих знайомих.
- А що маєте сьогодні?
- Он бачили, хлопчина щойно приніс кошик з диким фенхелем. Хочете, Жанна зробить з ним пасту? Чи омлет?
Хм, пасту з фенхелем ніколи не їли. Згода! Але ж хочеться ще щось скуштувати, щось таке місцеве. Адже за кілька днів звідси поїдемо і вже хто зна чи коли ще будемо в цих краях.
Господар на мить замислився:
- Місцевого? Дуже-дуже сицилійського? А давай-но, Жанно, - це він до дружини, - зробимо пасту з лимонами. У нас все для цього знайдеться? Отож, - це вже до нас, - традиційна сицилійська паста з лимонами. Будете?
Звісно, що будемо! Ми ж сюди заради цього й їхали! Та нам пощастило навіть більше: в такій домашній обстановці можна було і спостерігати за тим, як Жанна готує соус для пасти з лимонами й омлет з фенхелем, і заодно теревенити з господарем про сицилійські вина.
- На Сицилії не женіться за DOC, - відкривав нам очі господар, розливаючи домашнє вино, - бо тут це може анічогісінько не означати. - чи то натякаючи на постійну окремішність острова, чи на таку ж древню і невикорінювану острівну корупцію, господар хитро підморгнув. - пробуйте домашні вина. Чи IGT. Землі навколо Етни родючі, клімат чудовий, отож і вино - нічогеньке, чи не так? - господар плеснув і собі в келишок.
Сказати, що вечеря була божественна - нічого не сказати! Це була одна з найкращих і найнезабутніших вечер у нашому житті. Ніякі Мішленівські ресторації не в змозі навіть поруч з нею стояти.
А рецепт пасти з лимонами став нашим сімейним, святковим, рецептом.
Містечко Piazza Armerina дуже сицилійське, з собором (звичайно ж, епохи Відродження), замком-фортецею тих же часів, вуличками-кривульками. А поруч з містом знаходяться розкопки римської вілли (Villa Romana de Casale , 3-4 вв до н.э.), що належала одному з намісників часів імператорів Максиміана і Діоклетіана.
Місце й справді неповторне, площі мозаїчних підлог величезні, сюжети різноманітні, а сама вілла чималенька. Подивитись це варто, на жаль фотографії не можуть передати всієї краси. А схили пагорбів, уквітчані величезними кущами дикого розмарину та мімози. Весна!
8-й день. Piazza Armerina – Agrigento. Valle dei Templi (181 км).
Нам все настільки сподобалось, що навіть дощ, який зненацька вперіщив зранку, не зміг змінити наш настрій. Щоправда, він трохи стишився щойно ми сіли в машину і вирушили в Долину храмів.
Назвати вдалим наш вибір ночівлі цього дня (B&B Valle dei Tempi Concordia) не можна, хіба що вид з балкончика на храми справді відмінний.
А от щодо самої долини, то це треба побачити! Бо ж саме на Сицилії залишилось найбільше вцілілих давньогрецьких храмів.
Поруч з долиною, на березі Середземного моря, ще в давньогрецькі часи був порт і місто, причому доходи городян були настільки великі, що вони спорудили цілих 7 храмів. Більшість з них, на жаль, постраждали від землетрусів, але й ті, що збереглись у більш-менш первісному стані, справляють враження. Навіть на нас, що побували у Греції.
До речі, поруч з Агрідженто на березі моря є порт, названий на честь давньогрецького філософа й лікаря Емпедокла – Порто Емпедокле. Філософ народився в самому Агрідженто, все життя жив і працював на Сицилії, а загинув у кратері Етни, під час наукової експедиції, вивчаючи зв’язки між чотирма головним елементами Космосу – Землею, Водою, Каменем і Вогнем. Саме він винайшов зв'язок між ними і створив на цій базі свою філософську школу, одним з послідовників якою був, між іншим, сам Арістотель. Зараз порт втратив своє значення, але у припортових ресторанчиках можна непогано перекусити дарами моря і лісу, піднімаючи бокали червоного вина на честь великого сицилійця.
9-й день. Agrigento – Sciacca (162 км).
Між Агрідженто і Шіяка є ще одне давньогрецьке місто, зараз це Седжеста, з залишками храмів. Проїхати до нього можна як автострадою, так і регіональною дорогою ближче до моря. Регіональною – набагато приємніше. Але перед тим як їхати туди ми заїхали кинути речі до нашого B&B Solaris на цю ніч. Ось тут нам пощастило (мабуть закон компенсації спрацював)! Гарний будинок, прекрасні просторі кімнати, сад, все це на височенному березі моря, чисто, гостинні господарі. Радимо!
Але коли, випивши по келишку вина на своїй веранді, ми приїхали до Седжести, то зрозуміли, що цього теплого недільного дня замість того щоб ходити під дощиком чималенькими археологічними розкопками, ми б радше посиділи тут, в барі-енотеці, поговорили б з барменом і місцевими, що спокійно потягували мальвазію і… ми здались! Так, не потрачені на квитки гроші ми з задоволенням пропили і, повірте, ні краплі не шкодуємо про це!
10-12 дні. Sciacca - S.Vito lo Capo. (138 км).
Все коли-небудь закінчується, закінчувались і наші квітневі пошуки задоволення. Якщо Сицилія є кінцем Європи, то Сан Віто ло Капо – це північно-західна окраїна Сицилії і стоїть вже на Тірренському морі. Тут, неподалік тихого хуторка Макарі в B&B La Ginestra гостинного Джузеппе в будиночку біля моря, ми планували спокійно провести останні три сицилійські дні, влаштовуючи виїзди в околиці.
Господарі, Беппе і Граціелла, допомагали й порадами куди поїхати й що подивитись, й цікавими розповідями про околиці містечка й життя-буття нинішньої Сицилії. І так напрочуд легко й зрозуміло з ними спілкуватись! А ми так боялись, що сицилійський діалект не зможемо зрозуміти. Може це ми за кілька днів подорожі так опанували? От так ми!
- А чи давно ви відкрились? - цікавимось ми, розглядаючи молодий, недавно посаджений садочок і новенький будинок з товстелезними, "сейфовими", дверима і стальними ролетами на вікнах (хм, мабуть таки з безпекою в цих місцях є питання. Чи може просто тому, що будинок стоїть навіть не в селі, а осторонь).
- Років п'ять як перебрались сюди з Північної Італії. Граціела й там працювала вчителькою італійської, і тут досить швидко знайшла собі місце в школі.
Отакої! Ось чому нам так комфортно було порозумітися!
Місця поблизу - надзвичайні: гористі узбережжя, затишні бухти, кришталево чиста вода, теплий вечірній бриз. Трохи далі є піщані пляжі, так само як і в Сан Віто Ло Капо. Але то все - туристичне. Тут же - первозданна дика краса! Таких гір ми ніколи раніше не бачили: вони стирчать кам'яними голками! Ми кожного вечора видирались тими колючими горами і милувались заходами сонця, які своєю красою можуть посперечатись з Санторінськими!
Не втратили нагоду з’їздити у стовідсотково норманське містечко Еріче (Erice), що приліпилось на вершині високої гори в 30 км від нашої ночівки. З гори відкриваються чудові панорами на море і гори, рівнини і соляні розробки Трапані…Таке надовго залишається у спогадах.
Містечко справді незвичайне, з якоюсь казковою атмосферою: за всієї вузькості звичайних італійських, іспанських, французьких вуличок, вулички Еріче таки най-найвужчі, та ще частенько й ведуть "в нікуди".
Не знаємо як щодо його "типової норманскості", але для нас воно було типово "кіношно-сицилійським", т.т. таким, яким ми бачили Сицилію на екранах. А площа біля церкви - то так і розглядаєшся чи не виїдуть зараз з-за рогу герої Маріо П'юзи на чорних авто!
Завітали ми і до Палермо (110 км від нас), причому на оглядини основних пам’яток міста нам вистачило одного світлового дня, так що до заходу сонця знову встигли до себе в Макарі. Дорога туди, між іншим, проходить повз друге в Італії (після Каррари) родовище мармуру. Практично дві гори повністю мармурові, інколи шар ґрунту над каменем становить лише 20-30 см.
В Палермо нас вразили чотири речі: бруд, гамір, колишня пишнота міста і повна зневага до правил дорожнього руху. Таке враження, що це колись справді був центр могутньої метрополії, а потім колонізатори пішли, а колонія повільно занепадала. Стоять пустками і руйнуються прекрасні палаци і будинки в центрі міста, круг яких снують туристи…
А от що дійсно надзвичайне, то це Церква Сан Джезу (або Casa Professа), стіни якої розквітчані рукотворною різьбою по каменю місцевих майстрів. І капела Палатина, такий собі дивний сплав з мавританського, норманського і візантійського стилів. Що поробиш, так вони послідовно будували-добудовували, але, хвала Богу, не руйнували творінь попередників, а навпаки - намагались їх достойно перевершити. От сюди заїхати було варто!
Повернення після шумного Палермо до Сан Віто ло Капо - як ковток свіжої води!
Містечко з північноафриканським присмаком, пляжами і маленьким портом. Власне, це скоріше одна довга центральна вулиця з будинками обабіч.
Вже березень, і в місті працювали аж обидва припортових ресторанчики, де ми й вечеряли, пліткуючи з місцевими.
13-й день. Palermo– Roma – Kиїв.
Переліт пройшов майже нормально, не враховуючи «легкого» запізнення в Рим на 30 хв. і зумовлений цим забіг з валізами через весь аеропорт Фьюмічіно. А що ще чекати від кінця Європи?
