ТРОХИ МОЦАРТА І COTE D'AZUR

Час: 23 квітня – 11 травня 2004
Маршрут: Київ – Eger  – Salzburg – Lucerne – Interlaken – Geneva – S-te Maxime – Nice – Ferania – Portofino – Verona – Lido di Esolo – Eger – Київ.

Протяжність маршруту – 6 670 км

     Все почалося з музики. Ну якщо не все, то сама ідея подорожі точно. Нам обом дуже давно хотілося побувати в Зальцбурзі і перевірити одне наше віденське спостереження: блукаючи Віднем, ми не змовляючись постійно чули музику Штрауса. Воістину, архітектура - це музика в камені. І якщо Відень «народив» Штрауса, то яким же повинен бути Зальцбург, що народив Моцарта (хоч той його і недолюблював)? Крім того, саме в цих місцях знімався фільм «Звуки музики» (The Sound of Music), який нам обом страшенно подобається.
     Але ж не їхати тільки в Зальцбург, коли навколо нього (в Європі) так багато всього цікавого?! Тому спливло ще одне старе бажання-ідея.
     Пару років тому, коли ми тільки починали наші самостійні поїздки Європою, ми, гостюючи у друзів в Італії, на один день змоталися на Cote d’Azur подивитися на Ніццу і Монако. До Cote d’Azur ми добиралися швидкісними дорогами, потім спустились до моря і далі  їхали звичайною неширокою дорогою, що повторює вигини берегової лінії і проходить то повз вілли, то через прибережні містечка і скелі, а то і через пальми-агави-пінії. Все це було настільки красиво і наповнювало серце такою щімкою тугою, що хотілося кинути все, забути про всі плани і, зупинившись на маленькій парковці біля самого берега, просто сидіти і милуватися краєвидами. Пізніше з'явилося бажання неспішно і з задоволенням проїхати цією прибережною дорогою, зупиняючись там, де підкаже серце.
     Від друзів дізнались, що італійці називають цю дорогу Аурелія. Тобто «золота», подумали ми, але були тут же виправлені. Золота-то вона, звичайно, золота, оскільки красива, але називається так на честь імператора Аврелія, що наказав прокласти її. Після цього бажання проїхати слідами Аврелія, шляхом стародавніх римлян, та ще і через таку красу, стало вже непереборним.

     Вирішено, їдемо і починаємо готувати маршрут. Працюючи з картами, звернули увагу що будемо практично поряд з Швейцарією. Там ми не були жодного разу, а в Женеві живуть наші добрі друзі, з якими завжди хочеться побачитися. Подзвонили їм, виявилось, що і вони переживають ті ж почуття. Так до маршруту додалася Швейцарія.

1-й день. Київ – Eger (1111 км, час в дорозі 10 годин).  

     Вирішили спробувати заощадити час і нерви, і з цією метою перетнути кордон не на великому митному переході в Чопі, а на маленькому – в Берегове, де і машин і людей має бути трохи менше. Спробували – і переконалися, що і час і нерви витрачаються ті ж. Ну що ж – урок на майбутнє.
     В Егері зупинилися в готелі "Panorama". Чудовий невеликий, тихий, затишний і не дуже дорогий готель в центрі міста, поруч із старою фортецею, із стоянкою, що охороняється, джакузі, тренажерним залом і сауною,. Персонал ввічливий і уважний. Кухня відмінна.
     Егер – невелике (як за нашими мірками) угорське містечко, але в не такій вже й великій Угорщині це – обласний центр, знаходиться біля південних схилів гір Бюкк і Матра (напевно, це єдині гори в пласкій Угорщині) на берегах річечки Егер. Звідси до Будапешта трохи більше години їзди на машині (130 км).
    Те, що про нього зазвичай пишуть в путівниках («перлина бароко, готики, рококо і неокласики») – дійсно можна побачити в центрі міста. А також походити однією з найпотужніших в країні фортець, яка у 1552 році успішно витримала штурм турецької армії, що мала двадцятикратну перевагу в силі. Турки змогли захопити її тільки через багато років. На базі вже добре відомих в ті часи термальних джерел турки побудували лазні-купальні, одна з яких у дещо реконструйованій формі діє і сьогодні.  

      Вечерю завжди знайдете в ресторанчиках-кафе, яких багато біля фортеці і площі Іштвана Добо. Оскільки Егер є центром одного з відомих виноробницьких регіонів Угорщини, то варто спробувати всім відомий "Бікавер" ("Бичача кров"), він же Егрібікавер, тобто з Бікавер з Егера, саме тут, на його батьківщині. Що ми із задоволенням і зробили.

Австрія

​​2-й день. Eger – Salzburg (700 км, час в дорозі 7 годин). 

     Дорога попереду у нас планувалась недовга, оскільки цілком йшла швидкісними трасами. Прокинувшись рано вранці (ще за київським часом), перед від'їздом вирішили побродити Егером, насолоджуючись відсутністю туристів. Ідея виявилася правильною. Місто було чисте, наповнене сонцем і належало тільки нам (хоча треба відзначити, що угорці встають дуже рано і вже десь до 7 ранку приходять на роботу і в школи). Нагулявши апетит, поснідали і рушили в дорогу.

     До обіду вже в'їжджали в Зальцбург. Поки знайшли готель, розмістилися і привели себе в порядок після дороги – уже було близько 4 вечора. Прогулялись до центру міста, піднялися у фортецю Hohensalzburg (один з символів Зальцбурга), поблукали по замку, а потім спустилися в місто і знайшли маленький ресторанчик, недалеко від будинку, в якому народився Моцарт.

3-й і 4-й дні. Salzburg.

     Декілька століть влада в місті належала архієпископам, оскільки Зальцбург був оплотом католицизму в цій частині протестантської Європи, а церква не хотіла ризикувати, передаючи владу світському керівництву. Таке домінуюче положення церкви відчувається всюди в місті і його околицях, де багато різноманітних і дуже живописних монастирів. Місто не те щоб трохи похмуре, але якось дисонує з музикою Вольфганга-Амадея. Вони просто різні, хоча красиві кожен по-своєму.

     Поки йшов дощ ми вирішили подивитися на могили батька, дружини і сестри Моцарта, посидіти в центральному і дуже старому Cafe Tomaselli, заснованому у 1852 році. А після того як виглянуло сонце (погода міняється швидко – гори!) продовжили піші екскурсії. Крім усього іншого, дуже рекомендуємо побувати в парку і палаці Мірабель (палац названий на честь подружки одного з архієпископів і їй же подарованого цим католицьким (!) священиком). У цьому ж палаці (акустика чудова!) увечері даються концерти творів Моцарта, на які місцеві часто приходять в національних костюмах. У нас з собою вишиванок не було, а ось японка прийшла в фантастичному кімоно.

     Піднятися на гору Капуцинів, названу так через те, що на одному з її схилів стоїть монастир монахів-капуцинів, не просто не важко, а навіть приємно: спочатку йдеш "Камяною вулицею" Sterngasse, що петляє вздовж підніжжя цієї гори, а затим - справжнім лісом, вгору, вгору, аж доки зненацька не розумієш, що ти вже на вершині досить високої Монашої гори, звідки прекрасний вид на все місто!

     Не дивлячись на те, що гора заросла справжнім лісом, який заготовляють на зиму ченці, вона вкрита  безліччю зручних доріжок і має декілька прекрасних «видових» майданчиків.
     В кінці останнього дня з'їздили на екскурсію в Hellbrunn. В принципі, туди їздять прогулянкові катери і екскурсія триває майже півдня, але у нас не було стільки часу, тому користувалися рейсовими автобусами (дорога займає хвилин 20 в один кінець). Хельбрун  відомий своїм парком з фонтанами-сюрпризами, а також тим, що в ньому знімалися деякі епізоди «Звуків музики». Нам сподобалося. В інформаційних бюро міста бачили багато екскурсій по місцях, де знімались «Звуки музики». Думаю, що було б більше часу – варто було б або узяти таку екскурсію або ж просто самим проїхатися по цьому маршруту, адже місця навколо – просто суперові: гори, озера, квітучі долини! Можливо, повернемося до цього питання при плануванні наступного маршруту.

Швейцарія

  5-й день. Salzburg – Lucerne (557 км, час в дорозі 6 годин).

     День був достатньо насиченим. Виїхавши із Зальцбурга о 8:00, за пару годин вже в'їхали до Швейцарії. До речі, дуже рекомендуємо для перших витрат мати при собі якусь кількість швейцарських франків, оскільки купити «віньєту», необхідну для поїздок по платних дорогах, за картку на кордоні було неможливо – немає терміналів!

     На диво, ландшафт Швейцарії відрізняється від австрійського! Чимось зовсім невловимим. Здавалось би, ті ж самі зелені соковиті луки,ті ж самі Альпи. Але - інше! Сформулювати цю відмінність ми змогли лиш згодом, за кілька днів перебування в країні: абсолютна впорядкованість. В усьому. Навіть у ландшафті.

     До обіду вже були на півночі країни (країна маленька!) на Рейнських водоспадах. Щоб вам не говорили про те, що це не цікаво, оскільки водоспади невисокі та і Рейн не такий вже великий – не вірте! Ми були там трохи більше години і нам, які бачили Норвегію з її водограями, все це дуже сподобалося. Обов'язково з'їздіть  на екскурсійному катерку до самих водоспадів, повірте – варто.

     Далі на нашому шляху Цюріх. Фінансова столиця. Як же не заскочити хоча б на кілька годин?!

Все звезды светят мне,

А банки - платят мне!

     З Цюріха виїхали абсолютно задоволені і до вечора були вже в Люцерні. Заночували в невеликому сімейному готелі-ресторані (з непоганою кухнею) «Golden Stern». Вечірній Люцерн - казковий! А знаменитий люцернський критий міст, виявляється, досить романтичне місце. Особливо на заході сонця.

    Місто дуже сподобалося (і як потім пізніше виявилось – часто згадувався). Воно, як втім і вся Швейцарія, залишилося в нашій пам'яті спокійним, з відчуттям власної гідності, неквапливим і дуже приємним.

    6-й день. Lucerne– Interlaken (85 км).

     Зранку раненько подивились на місто в денному освітленні: не менш прекрасне, аніж увечері!

     Ми вирішили проїхати озером колісним пароплавом. Оскільки спеціальних туристичних екскурсій по озеру не було, то ми просто взяли квитки туди і назад до якогось містечка з розрахунку 1.5 години туди – 1.5 назад. Дуже радимо не економити, а взяти квитки 1-го класу.

Опісля піднялися по канатній дорозі на пік Пілатус (2400 м, тому треба брати з собою теплі речі) і навіть обгоріли на гірському сонці;

      Спустились з гори і взяли курс на Інтерлакен - містечко між двома озерами біля підніжжя гори Юнгфрау.

      Дорога проходила повз Марієнгейм.

     "Бути в Марієнгеймі і не подивитися Райхенбахський водопад?". Звісно, ми не могли цього пропустити!

     Місто і околиці просто «схиблені» на Шерлоці Холмсі, навіть таблички на вулицях лондонського зразка.

     Їдемо далі поміж гір, вздовж озер і на вечір вже прибуваємо в Інтерлакен. До темноти ми ще встигли побродити по місту.

     Отакий насичений день був сьогодні: Люцерн, озеро, підйом на гору, Марієнгеймський водоспад, Інтерлакен. І все це не поспішаючи, зі смаком і задоволенням!

     Зупинялися на цю і наступну ніч в B&B «Sunny days»: типовий таке собі швейцарське шалє, розташоване на звичайній вулиці серед інших таких же будиночків. Господарі живуть у флігелі в цьому ж дворі, вранці готують сніданок, тим часом обговорюючи з постояльцями погоду (вони місцеві, визначають погоду на день по виду хмар над горою Юнгфрау).

   7-й день. Interlaken .

     Цього дня ми планували піднятися на Юнгфрау, але погода відкорегувала нашу програму. Високо в горах задув південний штормовий вітер і в результаті вся високогірна залізниця була закрита. Закрита хмарами була і сама Юнгфрау. Довелося перейти до плану «Б». На сході від Юнгфрау розкинулася долина Лаутербрюннен, по обидві сторони якої в горах (туди залізничне сполучення працювало) розташовані курортні селища Мюррен і Венген.

      Доставка в Мюррен, що розкинувся біля підніжжя гори Айген, від залізничної станції Лаутербрюннен спочатку фунікулером, а потім гірською електричкою. А далі - пішки в гори! До Венгена від тієї ж станції ходять гірські потяги. Гірські краєвиди з обох місць на долину і гори відкриваються просто нереальні!

     Після піших гірських передів відправилися в похід по долині Лаутербрюннен до водоспаду Трюммельбах, який пробив собі дорогу в одній з гір, що оточують долину. Це ми вперше побачили водоспад всередині скелі: ходиш кам'яними тунелями серед хмар водяного пилу, заглядаєш в безодню, що гуркотить, а від шуму води сам себе не чуєш.
     Притомившись, вирішили повертатися до станції автобусом. І тут на собі відчули всі переваги славнозвісної швейцарської точності. Графіки руху всього транспорту в країні зістиковані між собою найретельнішим чином! Тобто приїхавши на станцію на автобусі, вже через 5-10 хвилин відправляєшся звідти далі потягом (або фунікулером). І так по всій Швейцарії! Саме тому ніхто нікуди не поспішає, але всі всюди встигають. І ми теж всюди встигли. Повернулись надвечір в Інтерлакен і пішли вперше їсти знамените фондю. Чудово!

   7-й день. Interlaken – Geneva (215 км, час в дорозі 3 години).

     По дорозі до Женеви заїхали в столицю Швейцарської конфедерації – Берн.Місто красиве якось непомітною, але ґрунтовною і солідною красою. І хоча наше перебування в ньому не перевищувало 2,5 годин, цього вистачило для того, щоб склався його образ – Берн дійсно нагадує ведмедя, спокійного, упевненого і величного.

     До обіду вже були в Женеві, де нас чекала зустріч з друзями.

 8-й и 9-й дни. Geneva.

     Друзі взяли на себе весь клопіт по організації наших поїздок Женевським регіоном.

     Завдяки друзям, ми не лише проїхали по всьому північному берегу Женевського озера до Шильонського  замку,

але і змогли познайомитися з Лозанною

і побувати в Монтрьо.Останній виявився не тільки останнім притулком В.Набокова і батьківщиною відомих джазових фестивалів, але і містом, чия «скромна привабливість буржуазії» настільки нас зачарувала, що просто не хотілося звідти їхати.

   Окремий день був присвячений поїздці в кантон Грюєр (батьківщина однойменного сиру і, до речі сказати, найбідніший кантон в Швейцарії). Туристичною принадою є, звичайно ж, розташоване на пагорбі маленьке містечко Грюєр із замком.

     В самому містечку дуже затишно (незважаючи на наплив туристів), багато ресторанчиків, в яких подають суто місцеве блюдо з сиру – рокле. Це напіврозплавлений сир грюєр, який намазується на відварну картоплю «в мундирі». Все дуже просто, але і дуже смачно. На десерт – також місцеве: мерінги (це такий вид бізе) з дубль-кремом. Смачно неймовірно!

     А замок і навколишні гори – це просто казково красиві місця. Невипадково саме ці місця вважаються в Швейцарії найкрасивішими. Слова тут безсилі.

Франція

10-й день. Geneva – S-te Maxim (557 км, час в дорозі 9 годин).

     По дорозі, за порадою наших женевських друзів, заїхали в невелике французьке містечко Ансі, що стоїть біля однойменного озера.Миле і дуже типове  французьке містечко, з квітами на всіх підвіконнях, з маленьким замком, також зарослим плющем і квітами, вулиці частково замінені каналами. Воно хоч і  невелике, але заїхати в нього варто.

     Далі дорога побігла Францією: зелені широкі поля перерізались де-не-де сірими скелями. Острівками білили невеличкі ошатні села з маківкою церкви в центрі...

     Рухаємося на південь, в напрямку Марселя, не доїжджаючи якого звертаємо на меншу дорогу на меншу, якою дістаємося до початку "аурелії, трохи східніше  Тулона. На узбережжі йшов дрібний дощик, але і йому не вдалося зіпсувати ті чудові гірські й морські пейзажі, що відкриваються практично за кожним поворотом. Швидкість руху відразу знизилася, почалися зупинки, присвячені просто сидінню і спогляданню краси і естетській медитації.
     Якщо хто-небудь захоче проїхатися по «аурелії» то наполегливо рекомендуємо НЕ ПОСПІШАТИ! Виділіть для цього достатньо часу, щоб можна було частіше зупинятися по дорозі в місцях для цього призначених, тому що в кожному з них вас може чекати щось абсолютно незабутнє. Будь яких рекомендацій давати не хотілося б, оскільки все це суб'єктивно, одному подобається одне, іншому – інше. Але! Навіщо ж сюди їхати якщо не за цією красою?! Тому, не поспішайте!

     Проїхавши через відомий і дуже недешевий Сан-Тропе, ми заночували напроти нього в Сан-Максимі, в милому маленькому готелі La Poste в самому центрі містечка.
     Сан-Максим, хоч і невеликий, але повний прованського колориту, прекрасні ресторани, туристів мало, зате багато маленьких магазинчиків, що пропонують всілякі цікаві дрібнички, а ціни на все істотно нижчі, ніж на іншому березі затоки. З берега відкривається найкращий вид на Сан Тропе (звідти такого не побачиш).

10-й день. S-te Maxim – Nice (105 км, час в дорозі майже 4 години)

     Продовжуємо їхати неквапливо, зупиняючись в різних місцях, у тому числі і в Каннах. Хоча в Каннах, чесно кажучи, можна було б і не зупинятися. Сам по собі Палац фестивалів або бункер, як його любовно називають місцеві, бетонним бункером і є, а набережна Круазет нічим від інших набережних не відрізняється.
Заночували в Ніцці, готель розташований біля вокзалу виявився так собі.

     У Ніцці були не вперше і знову переконалися, що краще в ній - це Англійська набережна (Promenad de’ s Angle) і Ботанічний сад, розташований на пагорбі у східному передмісті – саме звідти дуже красивий (можливо, дещо традиційний, «фотографічний») вид на місто і набережну.

11-й день. Nice – Ferania (179 км, час в дорозі 6 годин).

     Неспішно просуваємося на схід. Знову проїжджаємо через безліч приморських містечок, підіймаємося вгору по прибережних скелях і знову спускаємося вниз до моря. А ось і Монако! Чудове князівство! І не через казино, але і через Океанографічний музей з акваріумом, фактично відтворені Ж.-І.Кусто, княжий замок і палац конгресів, поруч з яким, незважаючи на фантастичний дефіцит землі, розбитий чарівний японський парк; через казково красиві бухти, заповнені яхтами. Рекомендуємо, скориставшись системою безкоштовних муніципальних ліфтів, піднятися на верхні тераси міста-держави, види звідти ще краще.Ми приїхали в Монако напередодні Гран-прі Формула-1 і місто було вже практично готове до гонок. Стояли трибуни і містечка «стаєнь», але ще не було секьюріті, тому можна було скрізь побродити і навіть проїхатися по вже прокладеній трасі гонок. Правда, не так швидко

Італія

     Неподалік від Монако проходить межа з Італією і хвилин через тридцять навколо вже починають нарешті говорити італійською! Для нас це істотне полегшення, оскільки з французькою у нас не дуже.
     Звичайно, спочатку, коли в'їжджаєш з французького Cote d’Azur в італійську Riviera може здатися що будівлі тут – застарілі, не реставровані, вулиці - недоглянуті, і т.д.. Загалом, не відчувається тієї пишноти й великосвітського французького блиску (заснованого, між іншим, на англійських грошах). Але не поспішаєте! Той, хто зможе вжитися в цей неспішний італійський ритм побачить замість всього цього дивовижні поєднання яскравих сонячних кольорів будинків, дбайливе підтримання традицій, любов до життя, уміння радіти кожній прожитій хвилині, кожній приготованій мисці спагетті і кожному келиху вина, уміння відокремлювати бізнес від дружніх відносин в неробочий час, уміння використовувати в своєму одязі всі фарби радості, залишаючись при цьому елегантними.     

     Отже, головне: не поспішайте – і ви побачите справжню Італію!
     Прямо на межі двох країн на невеликому півострові-пагорбі стоїть італійське містечко Імперіа.

     Далі дорога проходить через популярне старовинне курортне містечко Аласіо, відоме своєю давньою пастіцерією (кондитерською) Balzolla,  заснованою ще у середині ХІХ ст. Ох, в якому незручному становищі ми опинились у цій пастіцерії кілька років тому, бо перейшли сюди після кількох годин банкетування у сусідній тратторії ....

     До вечора вже були у наших італійських друзів.

12-й день. Ferania – Porto Fino (170 км).

     Вранці знову повертаємося до моря, правда, їдемо по швидкісній дорозі до Генуї і навіть далі, оскільки в Генуї ми бували раніше і «аурелію» на цій ділянці знаємо непогано. До моря виїхали східніше, в районі Спеції. Біля містечка Monterosso починається район, відомий як «п'ять земель» (Cinque Terre). Вздовж моря розташовані майже впритул один до іншого п'ять невеликих містечок, сполучених дорогою. Але автомобільний рух в них заборонено, можна тільки пішки або маленькою залізницею, що проходить по вибитому в скелі тунелю. Італійці вірять, що якщо пройти по цій дорозі (вона так і називається Strada d’Amor) удвох з коханою людиною, то все життя проживете разом в любові. Щодо вірувань - справа особиста (наші італійські друзі свого часу там ходили. Треба бачити тепер їх мученицький вираз, коли вони розповідають, що живуть разом «вже 35 років!»), але місця там справді красиві. Рекомендуємо пройтися. Про всяк випадок подумайте про супутника (супутницю), бо хто його знає.

     Від Monterosso піднялися знову в гори і взяли курс на Портофіно. Як видно з назви - це останній порт на «аурелії», там вона, на жаль, закінчується. Але яка крапка в кінці!!!
     Портофіно нас вбив наповал! Навіть не знаємо, чим він так бере – маленьке місто-порт, розташоване між високих порослих пініями гір, з набережною, всі магазини на якій – тільки бутіки кращих фірм. З гаванню, заповненою яхтами і човнами, що погойдуються на хвилях. З головною площею, бруківка якої плавно йде в морі, а прибій з легким шипінням по ній піднімається до ніг рибалок і туристів, і так же легко повертається знову в кристально чисте море. З єдиною (!), не дивлячись на велику кількість гостей, платною муніципальною стоянкою (більш ніж 8 євро за годину!). Із старими будинками і віллами, які піднімаються до вершин гір, що захищають бухту.

    В Портофіно для нас час неначе зупинився і ми опам'яталися тільки через кілька годин, бо вже вечоріло. З жалем сіли в машину і повні тихої радості і щімкої печалі (чому?) відправилися на ночівлю в найближче містечко Санта-Маргарита. Бо в самому Портофіно є тільки два готельчики, місць в яких, зрозуміло, не було.

13-й день. Porto Fino – Verona - Lido di Esolo (680 км, час в дорозі 7 годин).

     Цього дня ми планували подивитися Верону, а ночувати вже під Венецією, в Лідо ді Єзоло.
     Верона, якби з неї прибрати всі натовпи туристів, що топчуться біля місць, пов'язаних (або не дуже пов'язаних) з «Ромео і Джульєтта», була б просто прекрасним містом.
     Дивовижної краси Арена ді Верона – цирк для боїв гладіаторів, що непогано зберігся з античних часів, для боїв гладіаторів, де зараз влаштовуються масштабні оперні спектаклі просто неба. Гармонійна центральна Piazza dei Signori,  Piazza delle Erbe з колоритними кварталами старовинних будинків, римський театр на пагорбі, масивний і похмурий старий герцогський замок або Castelvecchio на березі ріки Adige, поряд з яким стоїть прекрасна тріумфальна арка I ст. до н.е. і т.д.

    Місто, з якого не хотілося виїжджати, але натовпи «паломників», що бродять біля будинку Джульєтти (справжнього) і будинку Ромео (насправді такого будинку немає, просто вибрали  будинок відповідного періоду і тепер всі туристи туди ходять як до будинку Ромео), які обклеюють все своїми безглуздими записочками, черга з китайців, що намагаються поторкати груди Джульєтти на її статуї, фотографуючись з нею. Бр-р-р! Виїхали і дорогою через поля поїхали в напрямку Венеції, в Лідо ді Єзоло.

14-й і 15 дні. Lido di Esolo

     Кожного разу, буваючи у Венеції, ми не зупиняємося в самому місті, а живемо в маленькому курортному містечку Лідо ді Єзоло. Наші друзі-італійці вже давно нам його порадили, пояснивши все дуже просто: ви живете в недорогому (в порівнянні з Венецією) приємному приморському містечку, з якого щодня катером (близько 30 хвилин) пливете до Венеції. І в’їжджаєте  в неї не з тилу (вокзал або аеропорт), а впливаєте з фасаду! І це чистісінька  правда! Щодня вранці ми впливали  в цей рай, причалюючи до пристані біля Сан-Марко, бродили містом, плавали по каналах або ж по островах лагуни, а увечері, повертаючись додому, з цього раю випливали, довго вдивляючись у поступово зникаючу Венецію.
   Прекрасна навіть сама дорога від Лідо ді Єзоло до Punto Sabioni (від якого відходять катери до Венеції і який ніби замикає собою венеціанську лагуну), обрамлена вічнозеленими пініями і полями з маками.  Порада: якщо залишатимете машину на Punto Sabioni, не поспішайте ставити її першу ж парковку, оскільки, чим ближче до пристані - тим ціни менші!

     Від Punto Sabioni відходять катери не тільки до Венеції, але і на острови лагуни. Якогось дня ми, побродивши по Венеції поїхали на Murano (столиця венеціанського скла), потім перепливли на Burano (столиця мережива Італії), а звідти просто повернулися на Punto Sabioni.

   Дні, проведені на морі в Лідо ді Езоло і у Венеції завжди заряджають нас такою силою, що зворотна дорога додому вже не буває ані довгою, ані важкою.І потім, це ж дорога додому!

16 день. Lido di Esolo – Eger (965 км, час в дорозі 9,5 годин). 

     Дорога пройшла нормально, але як завжди трохи заблукали в Будапешті. Ну що за місто! Об'їзної дороги немає, мова незрозуміла, а покажчики коли стоять, а коли ні.

 

17 день. Eger – Київ. (1055 км, час в дорозі 10,5 годин).

     Приїхали додому о 21:30. ВСЕ!!!

Мандрівка довжиною в тисячі кілометрів починається з одного кроку

 

© 2023 by Going Places. Proudly created with Wix.com

This site was designed with the
.com
website builder. Create your website today.
Start Now