ПО МОРЯХ ТА ФІОРДАХ
Маршрут подорожі: Київ -Warsawa- Gdansk- Copenhagen- Aarhus-Hansholm- Bergen- Vangsnes- Stryn- Molde- Hustadvika- Oslo-Stokholm- Karlshamn- Klaipeda- Palanga- Druskininkay- Киев.
Загальна довжина маршруту: 5 885 км.
Початок: 12.07.2003.
Закінчення: 05.08.2003. (Примітка: термін перебування в Паланзі – 3 дні, в Друскінінкаї – 7 днів).
Збираючись в подорож і прокладаючи маршрут, ми користувалися картою Скандинавії (у 1 см – 8,5 км) і свідомо не ставили перед собі за мету проїхати і подивитися ВСІ існуючі визначні пам'ятки і tourist attractions. Зумовлено це було, перш за все, нашим бажанням не рухатися відомими і «затоптаними» стежками, а з іншого боку, враховуючи мінливість норвезької погоди, можна було в найцікавішому місці потрапити або під дощ, або в туман. Крім того, хотілося просто спокійно поїздити по фіордах і горах, щоб відчути настрій країни.
Оскільки дітей з нами не було, то і всі переїзди і зупинки планувалися нами виходячи тільки з нашого смаку і бажання. Одяг і погода. Звичайно, перше повністю залежить від другого, але нам, напевно, пощастило: за весь час подорожі дощ був тільки двічі в Норвегії, та й то під час переїзду, тобто ми його пережили в машині. В цілому, погода була дуже тепла і сонячна, тому валіза теплих речей, які ми брали з собою («на північ же їдемо!!!») просто проїздила з нами, не відкриваючись. В основному, в Норвегії і Швеції носилися шорти-брюки-футболки-майки і в рюкзаці з собою (суто психологічно чекаєш якоїсь каверзи від північної погоди) легку кофтину-курточку. Тільки в Hustadvika увечері і рано вранці надягали куртки (хоч і сонячно, але море, вітер). Проте, якби весь цей час йшли дощі, то стали б в нагоді і светри, і черевики, і кросівки.
Польща
Київ -Warsawa- Gdansk.
Дорога від Києва до Варшави нічого особливого не представляє, кордон пройшли швидко і без ускладнень. У Варшаві були о 15:30. Відстань – 744 км.
З Варшави виїхали вранці. По дорозі до Гданська заїхали в Мальборк – величезний замок, що був у 12-14 в.в. столицею ордена хрестоносців. Недалеко від Мальборка розташований Грюнвальд, де якраз в ці дні відзначалася річниця грюнвальдської битви зі всіма лицарями, турнірами і глядачами.
Замок в Мальборку вражає. Він, безумовно, вартує того, щоб зробити гак у 50 км і дві-три години побродити по ньому, оглянувши його з усіх боків і всередині і зовні.
У Гданську ми були близько третьої дня (у самому місті цього разу не зупинялися, оскільки побували у ньому напередодні восени). Але якщо хто не бував в Гданську, то дуже радимо зупинитись тут хоч на пару днів, оскільки це дійсно одне з найкрасивіших міст Польщі. Крім того, всього в 10 хвилинах їзди на електричці знаходиться Сопот – це для зовсім немолодих, які ще пам'ятають! – а для решти – це дуже миле курортное містечко на березі моря. Заправившись перед від'їздом з Польщі, о 17:00 відплили поромом до Копенгагена. Квитки на пором ми замовляли через Інтернет, вартість проїзду на двох в туристичній каюті плюс автомашина – близько 110 дол. Поромну лінію обслуговує міжнародна компанія DFDSseaways . Така низька ціна обумовлена наявністю промо-акції. Пором великий і вельми комфортабельний, пасажирів не надто багато, тому посидіти і розважитися, та і просто погрітися на сонечку, місць достатньо.
Данія
Данія.
До Копенгагена прибули о 10:30. Що найбільш вражає – це прохід протокою Ерезунд до міста. Просто по «осьовій» у воді стоїть ряд величезних вітроелектрогенераторів, створюючи своєрідну «вулицю», якою пливуть кораблі.
Фантастично виглядає і величезний міст через протоку, що сполучає Мальмо (Швеція) з Копенгагеном, причому у середині протоки, на маленькому острівці, міст обривається, переходячи в підводний тунель.
І, нарешті, сліпуче красива панорама Копенгагена, що відкривається при входженні в порт.
Поселилися в готелі і відразу - в місто. Готель практично в центрі, недалеко від Тіволі і вокзалу. Сказати, що місто нам дуже сподобалося не можна. Можливо, це справа смаку, але в Європі є столиці набагато красивіші. Проте побродити його вулицями і прокотитися по нечисленних каналах досить приємно. Дратує тільки «знаменита» сучасна данська архітектура. Її еталон – це величезний куб (паралелепіпед або інший простий багатогранник) з чорного скла і з повною відсутністю фантазії. Може, в чистому полі воно було б і непогано, але коли така споруда прибудовується, наприклад, до чудової будівлі королівської бібліотеки, побудованої в псевдоготичному стилі, то це не тільки не радує, а просто гнітить.
Знаменита Русалочка, з одного боку, непогано поставлена в морі біля ландшафтного парку, але з іншого боку, фоном їй служать промислові й портові споруди, що зовсім не настроює на «андерсонівський» лад.
Відвідини Крістіанії ніяких приємних вражень не залишили, так собі – бомжарня з вільним і рясним продажем всіляких легких наркотиків.
Щодо про національної кухні. Ми – любителі різних національних страв. І тому, буваючи в нових місцях, обов'язково прагнемо спробувати саме національні страви, щоб відчути країну ще й «на смак». На жаль, із Скандинавією цього майже не вдалося. У Копенгагені ми намагалися замовити знаменитий данський «смьо-о-о-обр-о-о», але чомусь в ресторанах його не було. Лише на другий день ми зрозуміли, що «смьо-о-о-обр-о-о» данці їдять тільки до 5 вечора, після цього він зникає з меню – зверніть на це увагу! А ми приходили в ресторан, природно, набагато пізніше. Отже, в останній день ми примусили себе зайти в ресторан в обід і таким чином нам вдалося спробувати «смьо-о-о-обр-о-о». Виявилося дуже смачно. Такий собі бутерброд з чорного солодкого хліба з солодким маринованим оселедцем. Це основа будь-якого «смьо-о-о-ореб-о-ода», а вже доповнення бувають найрізноманітніші. Подається це все на великій тарілці, і їдять такий бутерброд або виделкою-ножем, або рукам – це вже як кому заманеться. В решті ж, вибір в ресторанах Данії можна охарактеризувати як «велика тарілка з їжею», тобто практично всі страви – це велика кількість овочів або зелені з чим-небудь (морепродукти, риба, м'ясо). Щоправда, в теплі літні вечори посидіти у відкритому ресторанчику де-небудь на березі каналу зовсім не погано. Ціни, в порівнянні з Норвегією, на все невеликі.
Провівши майже два дні в Копенгагені, ми виїхали з нього вранці 16 липня і насамперед відправилися в Ельсінор (Helsignor), місто в 30 км від столиці, в якому розташований замок Кронборг, де за В. Шекспіром відбувалася дія «Гамлета». І хоча Гамлет, принц данський - реальний історичний персонаж, насправді жив зовсім в іншому замку, замок Кронборг від цього зовсім не програє.
Принаймні, віриться, що трагедія Шекспіра дійсно могла відбуватися в цьому прекрасному і зловісному місці, який стоїть на мису, що глибоко вдається у води протоки. За якихось 3-5 км чудово видно узбережжя Швеції. Від Ельсінора туди регулярно ходять невеликі поромчики.
Далі наш шлях лежав через весь острів Зеландія,а потім острови Фюн і Ютландію до міста Орхус. Між островами Зеландія і Фюн побудований дуже високий міст, практично такий, як між Мальмо і Копенгагеном, тільки трохи коротший. Проїзд через міст платний, але дуже красиво і воно того вартує.
Вся дорога від Копенгагена до Орхуса склала 336 км, в дорозі (включаючи Ельсінор) були менше 4 годин.
Заночували в Орхусі. У місті знаходиться найкращий данський університет, а про саме місто говорять, що це «найменше велике місто» Європи. Якщо відверто, то це чудове маленьке містечко з прекрасними, доброзичливими мешканцями. В день нашого приїзду, 17 липня почався Орхуський джаз-фестиваль, по всьому місту стояли естради і грали диксиленди, біг-бенди, комбо і т.д. Атмосфера легка, ритмічна, весела і абсолютно розслаблена. Засинали і прокидалися в готелі під крики чайок.
Наступного дня ми виїхали з Орхуса і через всю північно-західну частину Ютландії вздовж моря попрямували в порт Хансхольм (Hansholm), звідки відправлявся пором до Норвегії (Берген). Дорога абсолютно звичайна, і хоч проходить узбережжям Північного моря, але на нього, на жаль, не виходить (море весь час закривають невисокі піщані дюни). 291 км проїхали за 8 годин, оскільки кілька разів зупинялися, щоб побродити по морю (для купання вода холодна), посидіти на дюнах.
Хансхольм - маленьке місто-порт з поромним терміналом на півночі Данії. Місто, окрім порту, складається з одного готелю ****, невеликого, окремо стоячого на високому березі моря ресторанчика, торговельного центру (чотири будови на перехресті доріг) і маяка. До відходу порому мали кілька годин, які з великою приємністю провели у містечку.
Пором з Хансхольма до Бергена вийшов із запізненням на 2 години, тобто замість 23:55 - о 2:00. До речі про пороми, квитки на решту поромів ми купували в Києві, через нашу постійну тур.фірму.
Норвегія
Попри те, що пором відправився з Данії із запізненням, до Бергена він прибув строго за розкладом о 15:00. Починаючи з 8:00 пором постійно йшов поблизу від берега, повз шхери і фіорди, а за 3 години до Бергена - вже просто по фіордах. Краса навкруги - неймовірна, йти з солярію просто не хотілося! Вдалині видніються кілька рядів гір, на найвищих з яких лежить льодовик, між іншим - найбільший в Європі. Погода сьогодні сонячна, видимість дивовижна, повітря прохолодне і дуже чисте. Різноманітності остовів, острівців і острівочків просто нема меж. Загалом, як ми і розраховували, сама поїздка вже схожа на досить дорогу екскурсію.
З Бергена виїжджаємо до місця першої ночівлі в Норвегії – Вангенессу. Відстань в194 км проїхали за 4 години. Тут треба декілька слів сказати про норвезькі дороги. Покриття скрізь хороше, величезна кількість тунелів завдовжки від 50 м до 9 км, причому практично всі дуже погано освітлені (особливо коли в’їжджаєш у них після яскравого сонця). Ліміт швидкості на швидкісних автодорогах – 90 км/год, а на звичайних – від 40 до 70-80 м/година. У містах – 50 км/год. Штраф за перевищення ліміту – 1200 дол. Тому ми і не перевищували ліміт більш ніж на 10 км/год, що й відбилося на середній швидкості руху.
По дорозі заїжджаємо в долину Stalheimskleiven. Мальовничою дорогою піднімаємось до оглядового майданчика й однойменного готелю. Підйом на 950 м, 18%, 13 закритих віражів на 160-180 градусів. По обидві сторони дороги шумлять величезні водоспади, одним словом - суцільна казка. Панорама з майданчика на долину фантастична!
Перша ночівля в Норвегії - в кемпінгу Solvang, прямо на березі найбільшого в Норвегії, а значить і в світі, Sognefjord.
Трохи про кемпінги. Всі кемпінги і готелі не в столицях ми шукали і замовляли самі, через Інтернет. У всіх кемпінгах і мотелях ми замовляли будиночки (hytter норвезькою, або cabin англійською) або номери зі всіма зручностями, що, звичайно, позначалося на ціні.
Саме з цієї поїздки бере початок наша любов до B&B, маленьких сімейних готелів. Раніше за кордоном ніколи не зупинялися в кемпінгах, тому було цікаво подивитися що це таке. Як тепер вже можемо сказати, порівнюючи кемпінги в інших країнах, норвезькі практично не відрізняються від інших. Отже, тим кому цікаво, розповідаємо. У норвезьких кемпінгах є кілька варіантів житла: будиночки, які можуть бути або зі всіма зручностями, або без; місця для стоянки кемперів і караванів (такі собі дерев'яні помости, на яких розташовуються виносні веранди кемперів і караванів) і просто місця для наметів (тобто просто ділянка землі з травою). У кожному кемпінгу є приміщення з загальними душовими, туалетами, пральними машинами і кухнею, якими можна користуватися за окрему платню. У двох кемпінгах ми знімали будиночки із зручностями. Це дві кімнати (вітальня з кухнею, зі всім необхідним посудом, і спальня з 4-ма ліжками – менше, найімовірніше, не буває). Проте, постільна білизна не входить у вартість і її треба оплачувати окремо (або мати з собою свою, що, звичайно, дешевше). У третьому, в Hustadvika Gjestergard, ми знімали номер в мотелі, який нічим не відрізнявся від звичайного номера дуже і дуже пристойного готелю.
Не у всіх кемпінгах бувають кафе-їдальні-ресторани. Отже, треба бути готовим до того, що приїхавши увечері в кемпінг (а ми якраз так і планували наш маршрут, що в кемпінгах тільки ночували, а вдень насолоджувались красою природи Норвегії) ви можете не знайти де і чим повечеряти (адже кемпінги розташовуються переважно далеко від сіл і міст). Висновок: або відразу, при замовленні кемпінгу, уточнювати чи є кафе при кемпінгу чи поблизу, або вечеряти десь по дорозі в кафе, або запасатися продуктами по дорозі.
Приїхали ми в Solvangcamp після 19 години, поки розмістилися та повечеряли, було вже більше 9 вечора, але оскільки сонце і не думало заходити то пішли гуляти вздовж фіорду і милуватися довгим заходом. Схопились десь о 23:30! Це були навіть не білі ночі, це був звичайний вечір. Насилу відірвалися від природи, заходу, водоспадів, падаючих у фіорд, і пішли спати.
Наступного дня, об 11:30 виїхали по маршруту Вангснесс-Стрин. Спочатку перепливли Согнефіорд на поромчику (пороми через фіорд ходять досить часто, десь кожні 45 хвилин, але ми все ж таки при підготовці маршруту знайшли на сайті www.visitnorway.com розклад поромів через ті фіорди, що ми планували перетинати, і роздрукували їх, щоб найкраще спланувати свій час). Їхали зовсім не найкоротшою дорогою, навмисно «крутилися» вздовж фіордів і підіймалися в гори до снігів і льодовиків.
В одному місці не могли утриматися і, зупинившись, вирішили викупатись і попірнати у фіорді (місця для купання позначені спеціальними табличками).
Враження неймовірні! Видимість під водою - не менше 30-40 метрів, риб різних – не порахувати, водорості, медузи, морські їжаки! Одне слово, Північне море і вражає і дивує. У тому числі й температурою – градусів 12-13 не вище. Отже, плавали і пірнали недовго. Але з превеликим задоволенням.
Дві дороги (№№57 і 60) з тих, по яких ми цього дня їздили, особливо запали в душу через свою ширину. Точніше через її відсутність. Оскільки, незважаючи на наявність «кишень» для роз'їзду зустрічного транспорту, на деяких ділянках доводилося навіть складати дзеркала заднього вигляду. Але в цілому місцеві краєвиди окупили все з лишком!
У кемпінг StrynVatNet**** приїхали о 18:35, проїхавши за день рівно 333 км. Кемпінг розташований на березі озера Stryn, на схилі гори, з вершини якої, практично через кемпінг, в озеро стікає річка, утворюючи кілька красивих водоспадів. Інші водоспади видно на протилежному березі неширокого, але дуже холодного озера.
Кемпінг, серед тих що ми бачили навколо озера, найкращий і за розташуванням, і за комфортом, хоч і далеко не найдешевший. Будиночки великі й комфортабельні, господар привітний, але не любить кредиток і віддає перевагу cash. У кемпінгу є й ігрові містечка для дітей, і кінно-пішохідні екскурсії на найближчі вершини. Ми цього всього не спробували, оскільки вранці наступного дня виїхали на північ, у напрямку до Мольде.
Наступний день - наступні красоти, як сухопутні, так і морські. Вузькими дорогами вздовж фіордів, поромами через фіорди. Блакитні гори, блакитне море, прозоре повітря аж дзвенить від чистоти...
За 3 години 20 хв., 297 км і два невеликі переїзди на поромах через фіорди, ми приїхали в Hustadvika Gjestergard. Це, швидше, не кемпінг, а кемпінгово-мотельний комплекс з відмінним рестораном і човнами для морської риболовлі на будь-який смак і розмір, а навкруги - прекрасні, абсолютно безлюдні околиці, тільки море, шхери, скелі і чисте повітря. Просто диво якесь! Номери комфортабельні, з балконами і видом на море (тут ми брали не будиночок, а номер в мотелі). Час, який ми там провели – незабутній. Саме це місце нам запало в душу найбільше зі всієї нашої поїздки.
Хоч би як нам не подобалося в Hustadvika Gjestergard, наступного дня ми мали виїжджати в Осло. Проте, як з'ясувалося (проїхавши 528 км за 8 годин 20 хвилин) в Осло можна було б і не поспішати. Місто маленьке, схоже на село, з непоказним королівським палацом, такою ж фортецею і скульптурами в стилі соц-арт. Якщо кому не набрид Радянський Союз, можна їх оглядати навіть в спеціальному парку. Ми ж «справилися» з оглядом міста за 4 години. Решту часу провели у пошуках (безуспішних!) ресторану з норвезькою кухнею (ресторанів на Акке-брюгге дуже багато, по суті, це просто суцільна вулиця ресторанів, але норвезькою кухнею там, на жаль, і не пахне) або ж просиділи в порту - це, як нам здалося, найкрасивіше місце в місті.
Щодо національної норвезької кухні. У Норвегії з кухнею було куди гірше ніж в Данії. В Осло, на Акке-брюгге, як ми вже писали, знаходиться безліч ресторанчиків (штук 20-25 вздовж набережної). Але, пройшовши і вивчивши меню у всіх цих ресторанах (ми добросовісно штук 15 обійшли), ми нічого цікавого, суто норвезького, так і не знайшли! Все та ж «велика тарілка їжі», тобто шматок риби (або шматок м'яса) із смаженою картоплею, небагато овочів. У дуже великій кількості у всіх меню – піца і спагеті. Можливо, треба було шукати норвезьку кухню в тих ресторанах, які були вказані в путівниках (ми використовували поради путівників щодо національних ресторанів у Відні, в Копенхагені і в Стокгольмі, і дійсно знаходили хороші ресторани з національною кухнею), але нам кортіло сумістити трапезу з видом на набережну, а не лізти кудись в підвал (як було написано в путівнику про національні ресторани). В результаті, в перший вечір ми все ж таки повечеряли в ресторані на Акке-Брюгге, був пристойний супчик з морепродуктами, риба з овочами. Але все одно, ніякого національного колориту ми не відчули, з таким же успіхом цей супчик і риба могли бути приготовані у Відні, в Києві або в Савоні. І при цьому все це коштує зовсім недешево! Отже, наступного дня вирішили вечеряти в індійському ресторані, оскільки саме індуси й араби складають більшість жителів Осло (а зовсім не норвежці, як це ми думали раніше; принаймні, ми так це побачили: типових скандинавських, або хоч би європейських облич в центрі Осло ми бачили дуже небагато), то і індійські ресторани там мають бути справжніми, подумали ми і не помилилися. Було дуже смачно, гостро і затишно.
Дуже смачну рибу, зовсім-зовсім-слабосолену (за норвезьким рецептом) ми їли в Hustadvika Gjestergard. От це дійсно і національно, і дуже смачно, як, втім, і все решта в цьому ресторані. Куди дівається ця ж риба й інші морепродукти в Осло (адже теж на березі моря стоїть!) – для нас так і залишилося загадкою.
Наступного дня поїхали в музеї «Фрама», кораблів вікінгів «Кон-тікі» і «Ра». Це дійсно варто подивитися, та й краєвид звідти на центральну частину Осло відкривається непоганий. Погода чудова, сонечко пригріває і ми насолоджуємося, сидячи на балконі музею «Фрама».
Увечері знайшли на Акке-брюгге невеликий плавучий ресторанчик з пристойним вибором напоїв і, неспішно, зі смаком дегустували їх, насолоджуючись заходом сонця.
Швеція
А вранці виїхали до Стокгольма. Відстань в 523 км подолали менш ніж за 6 годин, оскільки велика частина шляху проходить вже територією Швеції, де зі швидкісним режимом трохи легше.
Стокгольм нас приголомшив. Оце місто! Він настільки красивий, чистий, багатий і благородний, що просто не хочеться з ним розлучатися. Півтора дні, які ми провели в столиці Швеції, ми ходили містом, їздили корабликами озером і морем, в яких розкидані всі 14 островів міста. Ще й погода не підвела. Вирішили не ходити ні в які музеї, а просто вбирати в себе всі міські види і враження.
Про національну кухню. У Стокгольмі теж не видно надлишку національних ресторанів. До того ж, в перший вечір в Стокгольмі (ми приїхали в місто після четвертої вечора) ми відразу ж взяли екскурсію на катері, яка закінчилася о 9 вечора, а коли після екскурсії вирішили повечеряти, то з жахом побачили (і головне – почули), як після удару годинника (9 вечора) на центральній пішохідній вулиці Дроттнінгсгатан закриваються переважна більшість ресторанів!!!
Ми навіть вже були готові забігти в перший ліпший працюючий ресторан (яким виявився монгольський), проте потім, на щастя, побачили ще один, що не закрився, не те щоб зі шведською кухнею, але хоча б не з монгольською (у меню були улюблені скандинавські піци, спагеті, «шматок м'яса або риби зі шматком картоплі» і т.д.)! Отже цю обставину треба мати на увазі – дійсно, попри велику кількість людей, яка товчеться в центрі цілий день, щойно годинник б'є 9 вчора - більшість точок харчування закриваються (відмітьте, не тільки якісь ятки-кондитерські-кафешки, але й цілком ресторанного типу) і вибір місць, де можна попоїсти різко скорочується, так само, втім, як і кількість людей. Коли ми вийшли з ресторану після вечері, то побачили, що людей в центрі практично не залишилося. Може, звичайно, вони перебазувались в якісь інші, нам невідомі, місця, але в центрі, де цілий день снують натовпи туристів і місцевих, їх не було!
Наступного вечора ми пішли шукати ресторан, вказаний в путівнику, і залишилися цілком задоволені: і кухня національна і смачна, й інтер'єр цікавий. Звідси рекомендації для туристів: ресторанам, вказаним в путівниках, можна довіряти.
З жалем покидаємо Північну Венецію вранці 25 липня і тримаємо напрямок на південь, до Карлсхамна, невеликого міста, звідки йде пором до Клайпеди. Пором виявився ну дуже непрезентабельним, з «совковою» гульнею пасажирів-литовців в барах і дискотеках. Правда, каюти й кухня в ресторанах пристойні.
Литва
26 липня о 10:30 зїхали на литовську землю в порту Клайпеди. А за півгодини вже були в готелі в Паланзі. Готель маленький, сімейний, всього на 4 номери, але з басейном, що, враховуючи стовпотворіння на пляжах і бридко і рясно квітуче море, було дуже доречно.
Окрім чарівності самого готелю нас чекала ще одна приємна несподіванка: кухня в готелі українська! Причому користувався цей ресторан справді всенародною любов'ю: перші відвідувачі з'являлися в ньому вже до 9 ранку, і далі стежка до нього не заростала до 24 годин. А коли 28 липня відкрився літній фестиваль класичної музики «Нічні серенади», то після першого ж концерту Саулюс Сандецкіс, оркестр під керівництвом якого відкривав фестиваль, майже опівночі прийшов вечеряти в той же ресторан.
До речі про музику. Ми, звичайно, знали про Орхусський джаз-фестиваль, але про «Нічні серенади» дізналися тільки в Паланзі. Концерти проходять вечорами на території ботанічного саду, на терасі «Музею бурштину». І місце, і атмосфера, і виконання просто прекрасні! Поєднання теплої літньої ночі, музики Моцарта (їй надається перевага), неймовірних рослинних ароматів і співу цвіркунів…
А от сама Паланга дратує великою кількістю народу, повсюдним гуркотом музичної попси і смородом італо-американської кулінарної жуйки в ресторанах. Весь цей рейвах затихає тільки близько 2 ночі, щоб після 12 дня початися знову. Такий от суперечливий відпочинок.
Тому за два дні ми покинули приморську Палангу і переїхали за 360 км на південь Литви в лісистий Друскінінкай. Завдяки наявності пристойної швидкісної магістралі доїхали швидко – за 3 години 40 хв. У Друскінінкаї ми не вперше, хоча до того були в ньому ще в1990. Місто змінилося мало, хіба що трохи занепало. Як це не дивно, але закрилося багато старих ресторанів, кафе і т.д. І хоча відкрилися нові, але їх зовсім небагато. Проте це компенсується відсутністю туристів і відпочивальників. Місто практично напівпорожнє. Контингент відпочивальників: близько 80% - поляки і 20% - колишні громадяни СРСР, що нині проживають в Ізраїлі. Вільних місць в готелях і санаторіях вистачає, але ми наперед вирішили знімати квартиру в певному районі. Звичайна трикімнатна квартира після ремонту у звичайному багатоквартирному будинку обходилась нам у якихось 20 доларів на день!
Увесь тиждень, що ми провели в Друскінінкаї, ми гуляли навколишніми лісами і полями, каталися на велосипедах, збирали гриби і ягоди, купалися в лісових озерах, плавали по Нямуносу. Одного дня на декілька годин з'їздили до Каунасу, в музей Чурльоніса.
Відсутність народу і спокійна атмосфера плюс чистесеньке, насичене хвойними ароматами повітря, створюють у Друскскінінкаї прекрасні умови для релаксації і відновлення сил після подорожі по Скандинавії.
Загалом, наше перебування в Друскінінкаї було приємним і виправданим, і зворотна дорога до Києва по маршруту Друскінінкай - Гродна - Брест - Київ, не зважаючи на відстань в 870 км, пройшла майже непомітно (в дорозі були 12 годин, включаючи два кордони). Настрій зіпсував тільки невеликий шматок дороги в Білорусі (близько 52 км). На карті все було в порядку, а насправді замість асфальту нас чекала «дорога у стадії реконструкції», тобто звичайна піщано-гравійна присипка, яка не дозволяла рухатися швидше 50-55 км/год. Але навіть це не змогло зіпсувати нашого настрою і загального враження від подорожі.
