ДВІ РІЗНІ ПОДОРОЖІ З ОДНОГО ПРИВОДУ.
Навіщо люди подорожують?
Звичайно, заради того аби щось побачити, або себе показати (буває й таке).
Потім ще тому, що хочеться відпочити.
Ну й через те, що дехто без цього вже не може жити.
А буває, що і все разом тягне в дорогу.
Ми, мабуть, саме з тих непосидючих і цікавих, хто просто не може собі уявити пасивного відпочинку. Але є ще дещо, що ми цінуємо в подорожах. Для себе ми це називаємо «смак». Смак від країни, міста, місцевості, спілкування, і звичайно – від їжі та вина, яким її запивають і людей, з якими все це розділяєш.
А от коли в якомусь місці все це поєднується разом – це і є для нас найбільшим задоволенням. Трапитися це може де завгодно і коли завгодно, незалежно від розмірів і знаменитості місця, тривалості і складності поїздки. Просто це трапляється. І тоді звичайні подорожі стають особливими, «смаковими», запам’ятовуючись надовго.
Саме двома такими «смаками» з наших цьогорічних поїздок ми й хотіли б з вами поділитись.
Перша подорож відбувалась нашою улюбленою північною Італією, взимку, між католицьким Різдвом і Маланкою.
Друга – навесні, і здебільшого по Нижній Австрії.
Монтекарло
Отже, «смак» перший – італійський.
Час: 27 грудня 2009 – 05 січня 2010 року.
Маршрут: Київ – Treviso (авіапереліт) – Montecarlo – Zoagli – Sinio – Parma – Bologna – Treviso (авіапереліт) – Київ
Протяжність сухопутної частини маршруту – 1390 км
1-й день Montecarlo.
Переліт з Києва до Тревізо зробили на Wizzair, в аеропорту взяли авто напрокат і поїхали собі не поспішаючи в Тоскану, де на пагорбі неподалік від Лукки, височить маленьке містечко з гучною назвою – Монтекарло. Чому саме туди? Відповідь проста – якось в Луцці під час вечері ми покуштували неймовірне біле вино «Іl Conte Bianko», а коли заходились пізніш його шукати в інших містах нас спіткала невдача: цього вина ніде не було! Ми зрозуміли, що його треба шукати тільки там, де виробляють, а виробляли його у невеликій виноробні поблизу від містечка Montecarlo. Оскільки на виноробні всі кімнати були вже замовлені, ми вирішили оселитись неподалік в самому містечку.
І рішення виявилось вірним: у трьох місцевих ресторанчиках і одній енотеці ми знайшли не лише «Іl Conte Bianko», а й інші не гірші, ба ще й кращі місцеві білі вина! Взагалі, виявилось, що «Вина Montecarlo» це вельми відомий бренд (особливо білі вина), хоча здебільшого їх можна купити тільки в луккській місцевості. А як смакують ці вина під тосканські страви, що їх подають у монтекарлівських ресторанчиках! Паста з білими грибами, трюфелями, стейки, фрітата (яєчня) – це далеко не повний перелік гастрономічних насолод. І весь цей вирій смаку відтіняють прохолодні ароматні з «іскристим» присмаком білі вина і тонкі, з глибоким смаком, що вміщує в собі безліч присмаків, вина червоні. Плюс насолода від самого містечка, навколишніх краєвидів та неповторно свіжого повітря з постійним легким ароматом диму – в Montecarlo полюбляють топити дровами.
Доповнює насолоду від міста «наш» B&B Antica Dimora Partizia , розташований у старому домі, що належав колись місцевій вельми поважній родині, а зараз ним опікувається молоде подружжя. Вони намагаються зберегти не тільки саму будівлю (скоріш за все – це вимога громади), але й неповторну атмосферу маленького провінційного palazzo. Гостей чекають старі, але в гарному стані, кімнати і сніданок у старовинній вітальні з величезним (не менше людського зросту) каміном. Є там і маленька енотека (все ж таки Монтекарло!). А на даху розташована невелика засклена тераса, з якої видно практично всю лукську долину!
Увечері наші друзі запросили нас на вечерю в Osteria Livornese в маленькому містечку Montelupo. Приємність від зустрічі з друзями тільки збільшувалась від найсвіжіших дарів моря, збагачених неповторною ліворнійською кухнею. Смак всіх страв був надзвичайним! Хоча Montelupo і не стоїть на морі, проте таких смачних молюсків та ракоподібних ми не їли ніде й ніколи…
П'ємонт
3-й день Sinio.
П'ємонт! Одна з найцікавіших північних італійських провінцій!! Ця самобутня гірська «країна» розташувалась між Лігурійським морем і Альпами і відрізняється не лише чудовими ґрунтами, але й специфічним мікрокліматом, які разом з працьовитими руками п'ємонтців є джерелом надзвичайних і вишуканих червоних вин. Тут виробляють одне з найкращих італійських вин Barolo, а крім нього ще й надзвичайно ароматне Barbaresco, таємниче Nebiolo d’Alba й незабутнє Barbera d’Alba. Географічно ареал, де вирощують виноград і виробляють ці вина, жорстко обмежений (а «земля Barolo» ще меншого розміру всередині нього). Але тільки тут і дозволяється виробляти вина під цими назвами. Обмежений земельний ресурс, плюс постійний і прискіпливий контроль за виробництвом і якістю вина з боку місцевої влади дав результат: п'ємонтські вина є недешевими і дуже якісними (хоча все ще залежить і від погоди – рік на рік не виходить).
М’які пагорби П’ємонту, затиснуті між Лігурійським морем і Альпами, зараз були ледь припорошені сухим сніжком й розлініяні темними пунктирами виноградних рядів і ширшими просіками-межами. На вершечку одного з тих пагорбів – будиночок Паоло і К'яри Casina Sant Eufemia. Рівненько на межі вирощування виноградів Barbera і Nebiolo.
Незважаючи на переддень новорічних свят нам пощастило замовити собі кімнату у цій маленькій родинній виноробні у містечку Sinio, поблизу Alba.
Так склалось, що інші гості на новорічні свята приїжджали тільки наступного дня, тому цю добу господарі були вільні і мали змогу попити з нами вина і потеревенити, а ми відчували себе вільно і вдома, і на виноградниках.
З’ясувалось, що ще одним географічно-харчовим ексклюзивом є місцевий лісовий горіх, який вирощують на північних схилах пагорбів (на південних росте виноград!). Він має своєрідний смак і суттєво більшу ціну. Наші господарі люб’язно пригостили нас своєю ліщиною, за що ми були їм вдячні. Проте, на відміну від місцевих вин, аж так у захват від неї не були.
Після невеликої дегустації і наших відгуків щодо якості вин, нам було запропоновано для подальшого уживання Nebiolo «для своїх» і от це було щось фантастичне!! Ми відразу попросили ще пляшку і трохи місцевого сиру, чим ще більше сподобались господарям, а після декількох келихів вина з Паоло у гостьовій вітальні, що освітлювалась тільки палаючими дровами, ми ще більше потоваришували.
Сутеніло. Господарі подались поратись по господарству.
Сонце розливалось між враз стемнілими хмарками ніжним rosé, змішувалось з димами від хаток, стікало пагорбами, мінилось і грало між виноградних рядів.
З тераси над виноробнею, де ми спостерігали за цим дійством, в призахідних променях праворуч в долині потроху проступав замок розташованого неподалік Alba, ліворуч на вершечку сусіднього пагорба височіла вежа (сусіднього) села Albaretto della Torre. Просто з повітря виринали рожеві верхівки Альп.… І трохи пахне димом. Взимку вся Італія пахне димом…
І не було інших бажань, крім жаги дивитись на це, милуватись цим і запам’ятовувати надприродне поєднання неба, гір, смаку вина, потріскування дров і тихої невимушеної бесіди.
Вже було випито пляшку повнотілого Nebiolo, виробленого з оцих от виноградників, що зараз спускались від тераси вниз, вниз, ген аж до центру села Sinio в долині. З непомітною позначкою на простій етикетці – біленька плямка в кутику, так неначе то огріх принту. Насправді, то така позначка господарів: оце – для себе й близьких друзів, без плямки – на продаж і для всіх інших постояльців B&B. Виготовлення вина – процес складний, клопіткий, а результат часом непередбачуваний навіть для таких досвідчених виноробів як Паоло і К'яра. Чому з одного й того самого винограду вийшло кільканадцять літрів надзвичайного вина, а решта – просто добротне, пояснити не можуть навіть вони. Просто пораділи такій нагоді, позначили його непомітними цятками та й по тому.
Але на жаль, сонце зайшло і, оскільки ми проґавили час для замовлення столу на вечерю, господарі порадили нам піднятись трошки вгору, де в сусідньому селі був, як вони сказали, Resto. Чому саме «ресто», а не ресторан, ми зрозуміли вже на місці. Заклад був вельми популярний серед місцевого населення і дуже демократичний: меню відсутнє, просто господиня та її помічниця обходили з кожною стравою усіх гостей по черзі і кожен вирішував – брати чи ні. Кухня проста, але дужа смачна (чи може ми зголодніли?). Єдине від чого ми відмовились, це від вина – не було бажання збивати враження від Nebiolo «для своїх». А все інше було чудово і дуже весело!..
Коли ми вже вночі повернулись «додому» господарі спали, а нас біля майже догорілого вогню чекала пляшка граппи і келишки. Як же ми любимо Італію!!!
Зранку ще до сніданку побігли на етюди і просто закам’яніли: наче навмисно для нас повітря стало прозорим і на заднику п'ємонтської сцени встали практично всі Альпи
Поснідавши, поїхали по горах і тут знову наче на замовлення на землю впав туман і все навкруги з чарівного стало казковим. До речі, Nebiolo перекладається саме як туманне.
Ці тумани незмінно спливають у пам'яті кожного разу як відкорковуємо пляшку п'ємонтського, а особливо - Nebbiolo.
Далі була зустріч Нового Року з нашими італійськими друзями, потім чудова спільна подорож з нашими українськими друзями північчю Італії, повернення додому. І спогади про Лукку і П'ємонт.
Нижня Австрія
Наразі «смак» другий – австрійський.
Час: 27 квітня – 09 травня 2010 року.
Маршрут: Київ – Warsawa – Czestochowa– Langenlois – долина Wachau – lagodiGarda – Wiena– Eger– Київ.
З усієї поїздки, в якій ми суміщали справи і відпочинок, запам’яталось перебування в Нижній Австрії. Ми ще ніколи не були в цьому регіоні, хоча наші приятелі знають, як ми любимо цю країну і не втрачаємо жодної нагоди аби поблукати її дорогами і стежками. І ще одне: з усіх білих європейських вин австрійські вирізняються своїм благородним і своєрідним смаком, легкістю, якоюсь грайливістю і святковістю. А виробляються ці вина саме в Нижній Австрії (Niederösterreich). Тож чи є більш вагомий привід туди зазирнути?
Місцем нашого перебування ми вибрали невелике містечко Langenlois, розташоване неподалік від чеського кордону. Навколо міста всі гори вкриті виноградниками, серед яких розташовано декілька виноробень.
Містечко маленьке, з традиційною для цього регіону колоною на центральний площі, старими будиночками (в одному з них був розташований наш B&B «будинок з графіті») і достатньою кількістю heuriger-ів. Так називають заклади, де подають вино, здебільшого власного виробництва, і наїдки до нього, але це слово означає також і молоде вино. Тобто, заклад саме нашого формату.
І ми віддались дегустації чудових місцевих вин: від білих Grüner Veltliner і Riesling до червоного Zweigelt. Під добрий келих кожного вина у місцевих хойрігерах можна знайти відповідну їжу – як місцевої, австрійської кухні, так і міжнародної, хоча ми, звичайно, віддавали перевагу місцевій. І жодного разу не помилились! Як завжди, немає нічого кращого, ніж поєднання вина з їжею того ж регіону! А якщо це все споживається на відкритому повітрі, під деревами в цвіту і теплими сонячними променями, то насолоді просто немає меж…
В перший день перебування в Лангелойсі нам неймовірно пощастило: ми познайомились з чудовою дівчиною, словачкою, яка працює енологом на одній з найвідоміших місцевих виноробень – Schloss Gobelsburg Назавтра ми отримали запрошення відвідати виноробню. Елена, так звали нашу нову знайому, не тільки розповіла про історію виноробні, але й зробила для нас персональну екскурсію нею, яка закінчилась дегустацією місцевих (надзвичайної якості!!) вин.
Звичайно, що ми не втримались і купили декілька пляшок!
Наступного дня, згідно місцевого звичаю, в цьому регіоні розпочиналися винні подорожі, під час яких всі виноробні в придунайській місцевості влаштовують платні дегустації, а дорогами рухаються різноманітні транспортні засоби з охочими познайомитись з місцевими винами. Після обіду рух на місцевих «винних» дорогах стає менш організованим і більш небезпечним – далеко не всі водії дотримувались правил щодо кількості алкоголю в крові…
На цей і наступні дні ми оселились в невеличкому готелі Donau Terrasse, що стоїть просто на березі Дунаю, маючи на думці й собі проїхатись винним дорогами Нижньої Австрії. Проте після відвідування перших двох «точок» бажання їхати далі зникло: занадто стадним і туристично-заорганізованим здались нам всі ці «винні» подорожі: фішечки-значки від кожної виноробні, відзнаки у спеціальному "маршрутному листі" і натовпи, натовпи, натовпи... Хоча виноробні, безумовно, з цього отримують чималий зиск.
Натомість "звичайні" хойрігери, не внесені до обов'язкової програми "винних доріг" - це щось надзвичайне! Більш романтичних місць годі знайти: за кілька кроків від столика - тихо-тихо Дунай воду несе, у дворі сусіднього будинку діти водять якоїсь місцевої "довгої лози", а тим часом твій столик з келихами й закускою на твоїх очах вкривається скатертиною вишневого цвіту....
Як і має бути, усе дивовижним чином пасувало одне до одного й підсилювало одне одного: смак дунайських вин, дещо з мінеральним присмаком через тонкий шар ґрунту на місцевих гранітах, легкі і приємні місцеві страви. природа, замки і монастирі, що їх вистачало по обох берегах дунайської долини.
Та все ж білі вина з замку Гобельсбург ми вподобали найбільше. Їх чудовий м’який легкий і радісний смак нам настільки сподобався, що за три місяці, мандруючи влітку Чехією, ми ще раз навідались до Лангенлойсу і прикупили для себе ще пару коробок пляшок з Гобельсбургу.
Ще одним незабутнім місцем неподалік від Лангелойсу стала для нас долина Нібелунгів.
На високому пагорбі над Дунаєм, в містечку Maria Taferl споруджена церква на честь принцеси Марії. Церква красива, немає жодних сумнівів, але вид, що відкривається звідти на долину Нібелунгів (Nibelungengau) - просто нереальний.
Ми вирішили не поспішати і не просто постояли на видовому майданчику, але й завітали до одного з багатьох ресторанчиків, що вишукались по краю пагорба. І були щедро нагороджені не тільки чудовим видом, але й поєднанням смаку Müller Thurgau, ароматної кави і смачних віденських тістечок. Їхати звідси не хотілось, проте ми й не поспішали, а просто смакували всім цим одночасно використовуючи органи зору, нюху і смаку. Це і було ще одне чарівне обличчя Австрії!
Далі були кілька приємних дощових днів на озері Гарда, легке розчарування німецькофонністю цього регіону, потім - кілька філармонічних музичних днів у Відні й повернення додому. Проте саме спогади від отих маленьких тихих містечок у долині Вахау приходять відразу щойно відкорковуємо холодну запітнілу високу пляшечку іскристого Gruner Veltliner, ароматного Muller Thurgau чи свіжого хрусткого Riesling,
