ЯХТИНГ ГРЕЦЬКИМИ ОСТРОВАМИ
Маршрут: Paros – Milos – Kitera - Chania – Heraklion - Santorini – Ios – Amorgos – Naxos – Mikonos – Delos - Paros
Час: 27 вересня - 09 жовтня 2011р.
Чи хотіли б ми походити Кікладським архіпелагом? – запитав якось нас Командор наприкінці другого року навчання у яхтенній школі. Та звісно ж! Отими острівками, що були створені самим Посейдоном, який, ударивши по горах своїм тризубом, розкидав їх осколки по Егейському морю.
Потай пишаючись, що вибір Командора ліг на наші голови, ми одночасно з підготовкою до екзаменів, взялись і до підготовки до яхтингу Кікладами.
Після другого року навчання в яхтенній школі і першого морського яхтингу минулого року ми вже мали набагато більше досвіду (як нам здавалось) якщо не в плануванні маршруту, то принаймні в складанні закупок, прийомці яхти і т.і. І нехай це ще був не самостійний яхтинг, а таки під керівництвом Командора, проте підготовка до цього яхтингу у нас йшла вже осмисленно, за кілька місяців до його початку. Та й команда була для нас знайомою: той самий склад екіпажу, що й минулого року!
Зважаючи на певну «досвідченість» екіпажу, Командор цього разу навіть запланував кілька нічних переходів!
26 серпня. Paros
Приїхали на острів за день до отримання яхти – хотілось мати час просто оглянути острів.
Парос – не надто туристичний. Принаймні, не такий як Кріт, Міконос чи Санторіні. Вузенькі покручені вулички, вимощені з каменю, в’ються вгору – вниз. Білі стіни будинків, білі прожилки між каміння на вуличках. Біля ганків - дідусі, бабусі з внуками. У тіні винограду – невеликі кафе й таверни, де традиційно цілісінькими днями просиджують за чашечкою кави чоловіки (жінкам, мабуть, не до посиденьок вдень). Що ж, отакі південно-східні традиції.
Уся набережна – у барвистих нетрях, поплавках, пластикових діжках і ящиках для риби. Улов розібрано ще до обіду, тож тепер все сохне під щедрим грецьким сонцем і наповнює набережну йо довито-солоним запахом моря.
Ну, і звісно, кілька церков та капличок. І традиційні грецькі вітряки.
Отаким ми побачили Парос.
Увечері відсвяткували наше знайомство з островом у невеличкій сімейній таверні.
27 серпня. Paros – Milos, нічний перехід 54 милі
Зранку зустріли Олександра і Валю – усе, екіпаж у зборі! Проте яхта наша ще не готова, хто би сумнівався!
Йдемо очікувати у ту ж сімейну таверну, що вчора вечеряли. Мабуть, за грецькими мірками це було аж надто зарано, проте метка господиня принесла нам буханку свіжоспеченого хліба, оливкову олію, оливки, ну, і, звісно ж, запотілу карафку домашнього білого. І поки ми, вимочуючи гарячий хліб у запашній олії, продовжували обговорювати останні питання щодо закупок, перевірки яхти при прийомі і т.і., нам було зготовано повноцінний обід!
Після обіду, на ситий шлунок, йдемо ще раз в чартерну компанію: о, все вже готово! Наша яхта Jeanneau Sun Odyssey 44i "ANASTASIA" - чудова!
Перетягуємо свої речі до судна. І далі – усталений розподіл ролей: чоловіки приймають яхту, а ми утрьох – на закупи! Всі списки продуктів складені нами ж трьома в Києві, перепровірені, доповнені й узгоджені. Тож – кілька візочків – і в супермаркет на набережній!
Перші неясні ознаки відчула Валя, ще в супермаркеті. Довелось прямо в магазині відкрити й випити кока-колу, каже, їй це найкращий засіб від усіляких проблем з травленням.
Затим – Сашко відчув, що його починає нудити під час прийомки яхти. Ну, буває, може перегрівся.
Візки з продуктами підкочуємо до яхти, чоловіки вже прийняли яхту і всі разом переносимо кілограми продуктових запасів на яхту. Тепер швиденько утрьох розкладаємо, розсовуємо, розпихуємо оці пакети, банки, бляшанки, пляшки по всіх яхт енних шафках, під пайоли, у холодильник і морозильник і – до виходу готові!
Відразу за виходом з бухти Середземка зустрічає нас штормом. Невеликим, але таки хилитає і жбурляє.
Ось тут і дались взнаки грецькі наїдки: чотири члени екіпажу «вийшли з ладу». Вахту несуть по черзі Командор і Саша Ткач. А ми, любителі грецької олії й гарячого хліба, час від часу віддаємо за борт. Ми навіть не можемо нагодувати наших єдиних стернових, бо для цього треба не лише спуститись в салон яхти, але й схилитись над холодильником (яхтенні холодильники й морозильники - з вертикальною загрузкою), а це - найгірше, що може бути для морської хвороби. У той же час ані Командор, ані Саша Ткач не знають, де шукати готові бутерброди, які ми навмисно поклали в холодильнику аби були "під рукою" на випадок шторму. Як ми не намагаємось пояснити де шукати ті бутерброди, чоловіки їх не можуть знайти. А ми - не можемо спуститись. Отак і йдемо далі.
Проходимо повз якийсь острів – всього лиш темна пляма між сріблом хвиль і зоряною крупою неба. Але який запах чебрецю приносить звідтіля вітер!
28 серпня, Milos – Kitera, нічний перехід 83 милі.
Коли почало світати, як заходили в марину до Мілоса, як швартувались - пам'ятається не дуже чітко. Проте, на наше здивування, коли прокинулись після кількох годин дрімання на якорі в бухті, від нудоти не лишилось і сліду. І сніданок вмолотили із задоволення!
На березі поговорили з місцевими, винайняли бусик і подались на інший бік острова, до білих пемзових скель. Незабутнє враження!
Дружина Командора попросила заїхати до того місця, де було знайдено Венеру Мілоську (отому-то вона і Мілоська!), водій довго відговорював, буцімто воно того не варте. Але таки повіз. І …. Так, тепер і ми з власного досвіду знаємо: місце, де знайшли Венеру Мілоську – звичайний схил на околиці села, де неспішно гребуться курки у заростях бур'яну. Можна було б витратити цей час на щось цікавіше.
Після обіду в місцевій таверні (хм., от не думали, що зможемо щось в себе запхати, але якесь чи то козеня чи то кролик в травах і з помідорами, пішло залюбки) виходимо у напрямку острова Кітера. Йдемо усю ніч, несемо вахти по 3 години кожна сімейна пара.
29 серпня, Kitera.
Кітера – маленький, але дуже мальовничий острів. Чомусь він у мене відтоді асоціюється з книгою Тома Стоуна "Літо на острові Патмос".
Вдень об'їхали острів, вид з верхньої точки – розкішний! Недарма ж Кітера вважається одним з головних центрів культу Афродіти!
На верхній точці острова знаходяться рештки замку, побудованого венеціанцями в ХІІІ – ХVI століттях. Замок розташований в стратегічному місті, вважався неприступним та називався "Критським оком" або "Оком грецьких морів", оскільки дозволяв контролювати судноплавство одразу в трьох морях: Іонічному, Егейському та Критському
За 38 км на південний схід від Кітери видніється маленький і, здавалося б, нічим не примітний острівок, та майже вершечок скелі – Антикітера (дослівно навпроти Кітери). Та саме цей острівок знаний у світі більше, аніж Кітера. Бо у 1901 році біля узбережжя Антикітери було знайдено антикітерський механізм — предивний інструмент, який вважається найдавнішим аналоговим обчислювачем положень планет на небі (60 рік до н.е.).
Перед вечерею один з членів екіпажу, Віктор пішов трохи порибалити біля маяка, неподалік якого була ошвартована наша яхта. Повернувся вже за кілька хвилин. Без улову і накульгуючи. Щось вкусило. А що саме – не помітив. Усі кинулись до своїх аптечок. І тут з’ясувалось, що саме антигістамінного ніхто з членів екіпажу не має! Шукати лікаря увечері на острові – марна справа. Згадані були усі народні рецепти: листя капусти, свіжа натерта картопля, мед з борошном і т.і. Віктор терпляче витримав лікування всіх народних цілителів-аматорів. Навіть якось дошкандибав довжелезним молом до таверни на вечерю, де вся команда старанно провела ритуал «пиття за здоров’я». Не видно було, аби від тих тостів і чесно заковтнутих келихів червоного домашнього нозі стало краще. Але й гірше не ставало. Тому Командором було прийняте нелегке рішення все ж таки не змінювати планів і виходити зранку з Кітери в напрямку до Кріта.
30 серпня. Kitera - Khania, 64 милі.
Виходимо з Кітери ще вдосвіта. Передранкова темрява з зірками в небі і їхнім відображенням у воді змніюється чудовим сходом сонця.
Йдемо у напрямку Ханьї. Вахти - по три години кожна родина, але це досить умовно, оскільки вдень усі в кокпіті. Легкі перекуси й обговорення можливих рецептів лікування ноги Віктора.
Несподівано з’ясовується, що деякі пляшки вина, закупленого на Паросі – то не зовсім сухе вино. Як біле, так і червоне. Тобто і витриманим міцним його назвати не можна, але й пити як звичайне столове сухе – важко. Тому волею-неволею потроху перетворюємось на греків і розбавляємо вино водою. Отак йде непогано!
Вітер не надто сильний, а сонце починає припікати, тож Командор дає команду майнати вітрила і лягти у дрейф - можна трохи освіжитись у водах Егейського моря.
Перехід пролетів майже непомітно. Здається, лише за Антікітерою з’явились обриси Кріта на південному сході. Аж ось- вже можна розрізнити «пальці» острова - характерні виступи на північно-західній частині острова.
Під вечір заходимо в марину Ханьї. Ми були тут сім років тому. От не думалось тоді, що будемо тут знову, та ще й не літаком прилетим, а прийдемо під вітрилами! Щойно проходимо маяк на вході в марину, який пам’ятаємо ще з того разу, як далі - усе таке знайоме: і куполи бань Мечеті Яничарів в порту, схожої на інопланетний корабель, і шумна набережна з ресторанами, сувенірними лавками і натовпами туристичного люду.
Швартуємось і поки ще є надія застати когось на робочих місцях йдемо розвідати звідки й коли йдуть автобуси в Самарійську ущелину.
Вечеряємо в кокпіті яхти. А оскільки яхти швартуються прямо на набережній Ханьї, вздовж якої все забудовано тавернами й ресторанами, де прогулюються натовпи туристів, то почувались майже як би ми сиділи в одному з цих ресторанчиків. Розкішно! А тут ще з сусіднього ресторану музику чути – ну просто таки весь курортний антураж!
Спочатку було навіть весело: «О, задарма, ще й грецьких пісень послухаємо». Проте ми вже й посуд помили,і почали вкладатись спати, а з ресторану навпроти нашого судна музика й не думала стихати. Мабуть, нормативними актами тут такий нічний галас ніхто не забороняє….
Ну, та може ж до півночі нагуляються – та й розійдуться.
31 серпня, Khania
Та не тут-то було! Вже й північ, вже й друга ночі, а протяжні все лунають і лунають То веселі, то тужливі, і той скрипучий національний інструмент, від пронизливого квиління якого аж мороз по шкірі йде! Поскрипують перегородки – чути як в кожній каюті члени екіпажу крутяться. Не спить ніхто.
О котрій годині цей галас закінчився – сказати важко. Мабуть таки пару годин ми змогли подрімати, бо вдосвіта, ще затемна, треба було вставати й поспішати до автобуса. Позіхаючи й поминаючи незлим тихим словом грецьку музику, ми потягнулись вуличкою вгору, втиснулись в зручні крісла автобуса і напівкуняючи, годину їдемо гірськими серпантинами у супроводі такого ж трохи заспаного сонця, на південне узбережжя острова, до Самарійської ущелини.
Ущелина Самарія – це найбільша на острові, одна з найбільших в Європі ущелина, національний парк Греції та біосферний заповідник. Сама ущелина простягається на 13 км, і ще кілометрів три – це дорога від виходу з національного парку до селища Агія Румелі на південному березі.
Автобус висаджує півсонних туристів на плато Омалос, біля самого входу в заповідник. Зранку ще трохи прохолодно, тож зігріваємось в таверні перед походом – і в путь!
Стрімкий спуск переходить в кам’янисту стежку – ми дісталися “дна” ущелини.
Ущелина Самарія утворилася річковим потоком, що розтинає Білі гори на південному заході. Зараз, улітку,- це лише невеликий потічок. Отож, просуваємось вздовж русла річки: то по одну, то по іншу його сторону. Ця частина ущелини – найширша і найзеленіша. В повітрі – свіжість хвої. Обабіч потічка критські гірські кози крі-крі замислено снідають обскубують соковиті фігові дерева. Вряди-годи проїжджають місцеві на віслючках. Проте, скоріш це працівники заповідника, бо (жителів тутушніх поселень попрохали покинути їхні домівки ще за часів урочистого оголошення території заповідником – 1962 р.
Ось вони, рештки вже більше ніким не заселеного селища Самар’я.. Тут знаходиться церква Осія Марія, від якої походить назва селища і всієї ущелини.
Надалі ущелина прямує до звуження. Знамениті Ворота – частину Самарійської ущелини, де скелі сходяться найближче (відстань між ними – метрів десь так чотири).
Аж тут – знову халепа! І знову – з ногою. Проте вже іншого члена екіпажу. Збитий палець ноги. Проблема передбачувана, оскільки ми знехтували рекомендаціями взути зручне закрите взуття, натомість повзувались у сандалі. Бо для яхтсмена важливіше взяти яхтенне взуття на сонце і на шторм, плюс сандалі для відвідування загальних душів у маринах, отож везти кросівки виключно заради кількох годин погоду ущелиною якось ніхто не захотів. А даремно…
Але пластир і антисептик – завжди в наплічнику! Тож клеїмо, трохи перепочиваємо і з відчуттям виконаного обов’язку помалу рухаємось до виходу із заповідника. Тут рука з віконечка відриває частину вхідного квитка: простий і ефективний спосіб визначити чи нікого не залишилось на території заповідника на ніч.
Ще трохи – і ми штурмуємо останній відрізок шляху, до узбережжя Лівійського моря. В прибережній таверні, за кухлем холодного пива в дуеті з сувлакі, в очікуванні порому туристи діляться враженнями від щойно пройденої ущелини. Ми даремно хвилювалися, що можемо не встигнути на пором, який прибуває зібрати пасажирів аж о 17-ій год. З порому відкриваються неймовірні картини безмежної морської сині і усамітнених прибережних поселень, до яких можна дістатися лише з моря. З порому - знову в автобус і до Ханьї.
Вечеряти вибрались до місцевої таверні. Не на "своїй" набережній, а подалі в місто, біля синагоги. Подумали, може хоч там не буде стільки музики й галасу. Вибір дуже вдалий: столики серед сосен і пальм, оглушливо сюркотять цикади. За рекомендацією київських друзів, які нещодавно були у Ханьї (але сухопутні…), вибрали вино. Відмінне. Замовили другу пляшку і побачили як офіціант перебіг через вулицю докупити вина.
Засиділись в таверні довгенько. Мабуть, побоювались, що на яхті нас знову чекатиме безсонна ніч. Але, як не дивно, цієї ночі все було тихо....
01 вересня, Khania – Iraklion, 63 милі
Зранку відвідали Морський музей Крита. Звісно, що "зависали" всім екіпажем саме в тих залах, де були макети вітрильників. Хоча, й пізніші судна теж зацікавили.
Ну, а затим - усі по місцях, віддати швартови! Вихід з Ханьї повз знайомий маяк і вздовж узбережжя Кріту - на схід, до Іракліону!
Марина в Іракліоні - добре захищена. Ще б пак, адже більше п'яти тисячоліть тут знаходять собі захисток судна. Кремезне укріплення, збудоване венеційцями, прикриває вхід в Венеційську гавань, де й розташована марина.
Звісно, вона ще більша, ще гамірніша, аніж у Ханьї. Та ми, на щастя, ошвартувались не на набережній, а подалі від неї.
З’їздили до Кносського палацу. Минулого разу, коли були на Кріті, ми, начитавшись негативних відгуків деяких подорожніх, сюди не поїхали. А виявилось – даремно! Бо, незважаючи на велику частку новобудови, у такому відновленому вигляді це дає можливість побачити, яким же був цей комплекс насправді. Макет в археологічному музеї – це добре, але побачити все це вживу – значно ліпше!
Ну, а ми намагались як могли розповісти іншим членам екіпажу наші познання про історію Кріту, почерпнуті ще з минулих відвідин музею.
Увечері вибрались у місто, на погулянку й вечерю. Прибережні вулиці Іракліону нагадували ілюстрацію до пісні, відомої усім з дитячих років:
"в нашу гавань заходили корабли...
В таверне веселились моряки,
И пили за здоровье капитина..."
Здається, екіпажі усіх вітрильників, що заполонили Венеціанську бухту, на вечір вирішили "вийти в люди, себе показати". Навколишні таверни були переповнені досить підігрітими групками. І хоча мови у всіх були різні, але теми, судячи з усього, однакові: морські побрехеньки про вже пройдене, прогнози майбутніх маршрутів,...
Ми теж осіли в таверні.
По вінця наповнені піднесеним настроєм, приваландали до своєї яхти. І, по-перше, безпомилково знайшли її серед сотень інших. А по-друге, змогли перенести свої тіла через трап, який цього раз був досить далеченько від бона.
Неабияке досягнення у морській практиці!
03 вересня, Iraklion (Ktere) – Vlikodia (Santorini), 65 миль
А вже вдосвіта, за командою Командора, всі висипали в кокпіт: "по своїх місцях стояти, швартові віддати!".
Вітер швиденько вивітрив залишки вечірньої гульні.Курс - на північ, до Санторіні!
Погодні умови - гріх нарікати: сонце, зручний помірний вітерець, наша "ANASTASIA"чайкою летить під гротом і стакселем!
65 миль пробігли майже непомітно, і вже на вечір ми підійшли до марини Vlikodia.
Отут-то й знадобився запас «міжнародної валюти» 40-градусної міцності, яку брали з собою саме на такі випадки. Бо без неї місць у марині ну зовсім не було! А після передачі з рук Командора в руки Harbor-master пляшки медової з перцем місце з’явилось чарівним чином, «отут, навпроти дирекції, вам тут буде дуже зручно і безпечно!». Що то за чарівна привабливість нашої оковитої!
Поблизу марини – прокат квадроциклів. Ми з минулого нашого перебування на Санторіні оцінили зручність цього виду транспорту, тож відразу взяли напрокат, кожна родина собі.
04 вересня. Santorini.
Зранку раненько швиденько поснідали на яхті - і всі по квадроциклах! Об'їхали острів: знову прекрасна, хоч і гамірна, Ійя, знову перехрестя й готелі Фіри, знову тераси з білими баклажанами й іншою острівною зелениною, знову червоний і чорний пляжі.
На захід сонця заїхали до колишнього «свого» готелю «Imeravilia» (т.т. «захід сонця»), в якому ми зупинялись на одну прекрасну ніч 7 років тому. Чи могли ми уявити тоді, що повернемось ще раз на цей острів. Та ще й не паромом, а під вітрилами?!
05 вересня, Santorini – Ios, 30 миль
Вдосвіта «флотилією» з чотирьох квадроциклів їдемо на гору зустрічати схід сонця.
Ледь-ледь сіріє. Але зі здивуванням помічаємо, що ми тут не одні. Кілька постатей з'являються то тут, то там нижче по горі. Нишпорять по кущах, неначе щось шукають. Чи вчора тут веселились та щось загубили? Чи може гриби збирають, якісь таємні, світанкові? Вистріли з рушниць прояснюють ситуацію: місцеві дядьки полюють на кроликів!
На сході ранковий туман згущається і враз його прорізає золотий серпик сонця! Сніжно-білі стіни церкви на вершку пагорба, біля нас, заливаються малиновим сиропом. І ледь пожухла трава на горі, й хатки біля підніжжя пагорба, і чорний пляж - усе враз полум'яніє, веселіє й радіє прийдешньому дню!
Радіємо прийдешньому дню і ми, нехай він принесе нам зручний і постійний вітер аби дійти до наступного острова. Швиденько на яхту, віддати швартови і - курс на північ, до сусіднього острова Іос. Але для цього маємо обійти Санторіні з заходу, пройшовши через колишній кратер колишнього вулкану. Рух тут досить напружений: швидкісні пороми до Санторіні прибувають саме з цього боку. Зате маємо можливість ще раз оглянути Фіру, Імеровілью, Ійю, що лежать сніжними пагорбами на червонястих вершинах колишнього кратера. Так, звідси, з води, вони теж чудові. Проте, все ж таки зсередини, з суші, вони набагато красивіші!
Біля одного з уламків кальдери лягаємо в дрейф аби трохи поплавати. Так, трішки штиняє сіркою, але ж вода яка приємна!
Що ж, освіжились - пора і в путь. Ставимо вітрила, підтримуючи і страхуючи одне одного при усуненні деяких неполадок, бо командний дух - це запорука нашої безпеки!.
Але за кілька хвилин нас чекає ще одне випробування: прямо по курсу бачимо пором. Беремо кілька градусів праворуч - і пором змінює свій курс. Ліворуч. Хм. Беремо ще праворуч. Пором змінює свій курс ще й ще вліво. Що ж, перекладаємо штурвал на кілька румбів ліворуч. І що ж пором? Так, він теж змінює курс пра-во-руч! А відстань невпинно скорочується! Врешті, Командор перебирає управління від вахтового, різко змінює наш курс, а ми відповідно - перекладаємо вітрила. Уф, розійшлися.....
Пізніше ми дізнались, що таким чином грецькі (та й не лише) капітани жартують над "нікчемними яхтсменами", що начебто заважають їм працювати. І такі жарти інколи навіть закінчувались зовсім кепсько...
Що ж, з цим жартівником ми розійшлись, набувши яхтенного досвіду. Маршрути поромів залишились ліворуч, а он там, прямо по курсу, вже й Іос видно.
Швартуємось у марині Носа
Іос - невеликий, але досить затишний острів, з красивими бухтами і пляжами. Острів свого часу завойовували і римляни, і турки, і венеційці. На цьому острові помер Гомер.
Звісно ж, виходимо познайомитись з островом. А звідки його краще побачити увесь і одразу? Так, згори. Тож тупцюємо вгору, до чергової каплички. Прекрасно видно і марину з нашою яхтою, і білосніжні церкви, і вітряки, і терасні грядки. І все це знову заливається золотом і багрянцем сонця, що йде на спочинок кудись за сусідній острів...
06 вересня Ios – Amorgos, 38 миль
Перейшли на Аморгос, марина Kotapola.
Гористий і безплідний острів Аморгос, крайня східна точка Кіклад, витягнувся майже поруч з архіпелагом Додеканес. Береги острова в одних місцях круті і скелясті, в інших - порізані глибокими бухтами зі спокійними водами.
Для нас він видався просто таки близнюком Іоса.
На вечір з капітанерії надходить інфформація про посилення вітру. Та й самі відчуваємо, що яхту навіть у захищеній бухті досить сильно хитає. Заводимо додаткові швартови. Поруч з нами стоїть катамаран, під голандським прапором. Судячи з усього, теж чартерний. На катамарані - ціла родина: мати, батько, двоє синів з дружинами. Хто там у них капітаном - не відомо, але фактично заправляє усім мати. Вона роздає усім накази завести додаткові швартови, прокласти кранцями між боном і між сусідніми яхтами. Сама ж сидить у шезлонгу на палубі, потягуючи віскі й попихуючи сигаретою. На ніч мати розставила синів на нічну вахту: один - на кормі стеріг аби катамаран не бився об бон, інший на носі спостерігав аби судно не стягнуло з якоря. Так вони усю ніч і прочергували. Сама ж фрау кілька разів за ніч піднімалась на палубу перевірити і кожного разу сини їй доповідали: "я на своєму місці!".
Ми все це чули, бо кранці так між нашими яхтами так скреготали, що заснути не було ніякої можливості. Ще й задуха страшенна, адже біля островів є комарі, тож люки в каютах доводиться затягувати антимоскітними сітками. Та і ми теж час від часу піднімались на палубу провести обсервацію: чи не навалює нас на берег чи на сусідні яхти.
07 вересня, Amorgos – Naxos, 40 миль
Зранку вітер і не думав вщухати. Капітанерія не рекомендує суднам покидати марину. Проте Командор, вивчивши прогнози, прийняв сміливе рішення: виходимо! Екіпажі сусідніх яхт здивовано проводжають нас поглядом (нам же хочеться вірити, що то захоплення нашою сміливістю!). Сусіди-голандці вже розставлені матір'ю по своїх місцях з нашого борту, з додатковими кранцями ретельно стежать аби яхти не пошкодили одна одну при відході. Махаємо усім на прощання і виходимо у відкрите море. Ага, таки добряче штормить!
До Наксоса, наступного острова Кікладського архіпелагу - близько 40 миль. Пролітаємо їх досить швидко, адже вітер зручний і вже пообіді наша "ANASTASIA"на всіх вітрилах підлетіла до Наксоса.
Майнаємо вітрила, просуваємось мариною у пошуках місця. Нам виділили місце біля високої бетонної стінки. Швартовка пройшла не так гладко, як хотілось би, на жаль Командор розподілив усіх по своїх місцях для швартовки. Проте хвиля і вітер навальні, швиргають яхту на стінку і це унеможливлює підхід судна до стінки для того аби комусь з команди перескочити на високий причал і закріпити швартови. Командор робить другий підхід - знову невдало. І лиш з третього заходу нарешті таки вдається. Заводимо швартови з корми і з носа аби закріпитися лагом. Ще й додаткові шпрінги з носа до корми закладаємо. Уф! Вітаємо тебе, Наксосе!
Отепер можна оглянутись. Ого, цей острів таки відрізняється від Іоса й Аморгоса, принаймні порт. Ось поруч з нами - церква на воді. А трохи далі на півострівці, що вдається далеко у води бухти висяться гігантські мармурові ворота Портара. Це колишній вхід в храм Аполлона, будівництво якого датується VI століттям до н.е. Збереглися тільки самі ворота і фундамент храму, який так і не був добудований. Захід сонця на тлі Портари - незабутнє видовище!
З Наксосом повязано немало давньогрецьких міфів. Саме на цьому острові провів дитинство і виріс народжений на Криті Зевс. У його честь отримала назву найвища точка Наксоса і всіх Киклад - гора Зевс, або Зас, як називають її місцеві жителі.
Також Наксос часто називають островом Аріадни, тому що саме з цим місцем пов'язана сумна історія кохання, оспівана міфами. Аріадна була дочкою критського царя Міноса, яка, покохавши афінського царевича Тесея, допомогла йому вибратися з лабіринту Мінотавра. В обмін на обіцянку одружитися з нею вона дала Тесею чарівний клубок ниток, що вказав йому шлях до виходу. Аріадна бігла з Криту разом з Тесеєм, але була покинута ним на березі Наксоса. Обмануту дівчину виявив бог Діоніс, який закохався в Аріадну і одружився на ній.
Набережна марини заповнена торговими ятками з різноманітними туристичним крамом, і свіжовиловленими восьминогами усіх можливих розмірів! Від узбережжя вузенькі вулички піднімаються вгору й вгору, піднімаючи біло-сині будиночки подібно амфітеатру.
Недаремно лорд Байрон, який відвідав острів на початку XIX століття, назвав Наксос найкращим місцем на землі.
Хоча увечері набережна стала занадто гамірна: екіпажі ошвартованих в марині яхт, туристи, що цілий день смажились на білосніжних пляжах Наксоса зараз зійшлись сюди, до прохолоди узбережжя аби на терасах ресторанів засиджуватись до півночі. Ми теж обрали собі ресторан до смаку аби розділити багатства острова Зевса й Аріадни.
08 вересня, Naxos – Mikonos, 20 миль
Зранку не поспішаючи перейшли до острова Міконос - якихось пару годин. Парос, де маємо завтра здати яхту - он він, навпроти Наксоса. Але ж це завтра. А сьогодні маємо час на відпочинок, купання, засмагання.
Міконос - острів для люителів розкішного життя. Тут збираються світові знаменитості - представники музики і кіно, спорту і т.д. Розкішні вілли, розкішні яхти, розкішні бутіки.... Острів певно не для нас. Отож, ми стали в бухті на буй. Вода неймовірної прозорості,вітер сьогодні вже влігся, тож кращих умов аби на яхті пити вино, закусуючи грецькими оливками (те, що у більшості обивателів асоціюється зі словом "яхта") і не знайти! Єдине, чого бракувало, то це трохи свіжого хліба. Тож віднайтовуємо тузика і - на берег.
09 вересня, Mikonos – Delos – Paros, 28 миль
Перейшли на острів Делос, відомий як місце народження Артеміди й Аполлона. Згідно з міфом, колись Делос був плавучим островом, що блукав по морях, поки Зевс не повелів Посейдонові закріпити його на місці, Посейдоном ударив по горах Делоса своїм тризубом, розкидав їх осколки по Егейському морю. Своєю назвою Кіклади зобов'язані слову «кіклос» — ті, що лежать колом, оскільки острови утворюють кільце навколо священного острова Делос,
На створеному Делосі змогла сховатися і звільнитися від тягаря Лєто, яка і народила тут, поблизу Священного озера, близнят Аполлона і Артеміди.
Заякорились у бухті. На тузіку перейшли на острів оглянути рештки давньогрецьких храмів й музей.
На вечір вже ошвартувались в марині острова Парос.
Усе, перехід закінчено! З гордістю вносимо до свого logbook ще 485 морських миль під вітрилами!
З Пароса - поромом до Афін, на літак - і додому, в осінній Київ!
