ОСІННІМИ ТУРЕЦЬКИМИ ОСТРОВАМИ НА ЯХТІ

Час: 17 - 23 жовтня 2010 року

Маршрут: Бодрум - бухта Мерсенчік - бухта Дірсек - Орханьє - бухта Бузуккалє - Чіфтлік - Мармаріс

     Оскільки суходільних подорожей нам вже не вистачало, восени 2009 ми розпочали навчання у вітрильній яхтенній школі.

     По закінченні першого року навчання Командор яхт-клубу запропонував нам продовжити практичний курс молодого бійця у яхтенній експедиції, які він організовує весною та восени.

     Це був перший яхтенний чартер в нашому житті та одночасно перший візит до Туреччини. Готувались ретельно: закупили спеціальне яхтенне взуття та одяг, повторювали всі вивчені в школі морські вузли, терміни, знаки навігації, правила радіозв’язку, навігацію, т.і. аби не виглядати ну зовсім салагами-невігласами!

     Інших членів екіпажу, з якими мали провести тиждень на одному човні, ми побачили лише в день відльоту в аеропорту. Ними виявилась (окрім Командора з дружиною) ще одна сімейна пара з попереднього випуску школи, які вже мали досвід командного переходу з Одеси до Стамбулу та батько з сином, які не мали ані теоретичного, ані практичного яхтенного досвіду.

    Чартер фактично розпочинався в Анталії, куди ми прилетіли з Києва рано-вранці 15 жовтня, але потім майже цілий день діставалися до Бодрума маленькою трясучою (майже українською!) маршруткою, хоча відстань між ними й не дуже велика – біля 430 км. Причина полягала у стані самої дороги: по-перше, вона неширока, постійно і впевнено кружляє по горах, а по-друге – протягом усього шляху йшли дорожні роботи, влада її розширювала і облагороджувала.

     Нехай не пощастило нам, зате майбутнім поколінням буде легше!

     Проте така довга дорога дала можливість членам екіпажу трохи познайомитися між собою, адже нам не просто жити тиждень разом, але й керувати яхтою.

16 жовтня 2010

     Приїхали в Бодрум у другій половині дня, розмістились у маленькому готелі, неподалік від центру міста.

     Бодрум вважається одним з найдорожчих турецьких курортів. І хоча місто дійсно пропонує багато готелів і ресторанів, проте усі вони якісь «східні», точніше по-турецьки хитруваті й злодійкуваті (наприклад, меню з цінами на вході відсутні, а кінцевий рахунок неприємно вражає!). Через це гамірне вечірнє середмістя нашу не вельми позитивну уяву про східні землі не змінило. Попри те, що ми об’їхали майже всю Європу, проте у Туреччині були вперше, ну не лежить у нас душа до східних терен.
     Наступного ранку гайнули закуповувати продукти і переносити їх на яхти.

 

     Після чого навіть залишився час на огляд міста: цікаво було подивитись і Бодрумську фортецю, і неочікувано величезну марину, де поруч з модерними яхтами стояли старовинні відреставровані традиційні турецькі вітрильники – гюлети.

17 жовтня 2010 (перехід 18 миль)
     Нашу яхту Axana (Beneteau Cyclades 50.5) ми змогли прийняти у представника компанії PUPA Charter лише напередодні ввечері, практично в сутінках, тому виходити було вирішено наступного дня вранці. Ну що ж, ніч в марині Бодрума допоможе всім нам краще  познайомитися між собою і з нашими човнами.
     Вийшли рано вранці і тут же розлучилися з екіпажем яхти Barolo, які вирішили прокласти власний маршрут.  Тепер наш флот складався з нашої Axana, Deskartis і Mamora.

    В такому тріумвіраті ми і підійшли до найближчого острова Kara Ada, що мав прикрити нас від вітру, для «хрещення» яхтових дебютантів і задобрювання місцевих богів моря й вітру.Неофіти покуштували морський водиці, богам ж пожертвували більш елітні напої. Після закінчення всіх обрядів і частування, продовжили, перетинаючи затоку, наш рух на південь.     Великий перехід на цей день не планувався – хотілося освоїтися на своїх судах, а крім того, у бодрумському яхт-клубі нас «потішили» метеопрогнозом: з наступної ночі і на два наступні дні прогнозувалося посилення вітру до 30 вузлів. Тому першу ночівлю вирішили зробити у відносно захищеній бухті Mersincik, зі зручними якірними стоянками, а наступного дня вийти щонайраніше.     Бухта виявилася гарною і зручною, з прозорою водою і різноманітними морськими мешканцями. Залишок дня і вечір були присвячені пішохідним екскурсіям берегами, купанню та риболовлі.

18 жовтня 2010 (перехід 49 миль)
     Спати лягли, коли спокійне й ароматне повітря, посинівши, стало практично чорним, а вночі прокинулися через різке посилення вітру і хвилювання.
     Ще в ранкових сутінках знялися з якоря і вийшовши у відкрите море, були зустрінуті хвилями 6-8 балів. Незабаром почався і дощ. Бічний вітер, хоча й сильний, був все ж теплим - дуло з півдня, від Сахари. Пішли під мотором уздовж узбережжя, тримаючи курс на порт Datça, де ми сподівалися перечекати негоду.
     Однак в Datça нас не чекали… Навпаки, на ніч усі причали в марині закривались: очікувалося подальше посилення вітру і зміна його напряму, через що вважати порт надійним укриттям вже не доводилося. У порту порадили рухатися далі на південний схід, де в бухті Dirsek, добре захищеній з усіх боків горами, можна було перечекати негоду.

     Дійшли до Дірсеку тільки ввечері, протягом всього переходу вітер (він дійсно змінював напрямок) і дощ посилювалися, море набрало свої 8 балів. У бухті був невеликий ресторанчик з причалами, де ми і ошвартувалися. У ресторанчику не було ані господаря, ані їжі, за якої він і подався «на велику землю» на своєму човні. Але нам найбільше хотілося відпочити ... Спасибі місцевим богам (наші жертви ними були прийняті), для всіх яхт штормовий перехід закінчився благополучно!

19 жовтня 2010
     Практично весь день періщив дощ, вітер не вщухав, кожні 20-25 хвилин налітали шквали, і тільки в нашій бухті було тихо і спокійно. Правда, і цей спокій було удаваним – навіть звичайна екскурсія на дінгі бухтою могла закінчитися непередбачувано. Одного разу так воно й сталося! Двійко з нашої команди вирішили подивитись на стан відкритого моря. На виході з прикритої бухти заглух двигун і двох відчайдухів понесло потужним вітром у штормове море. Вони були вимушені вигрібати проти вітру, чіплялись за скелі і намагались полагодити двигунця. Повернулись аж за півтори години у напівзатопленому човні.

Після цього вони та усі інші цілий день віддавались вимушеному неробству.

20 жовтня 2010 (перехід 14 миль)
     А от ранок наступного дня зустрів нас сонцем, яке, хоча й пропадало час від часу, але все одно кликало в дорогу. Нас двічі просити не довелося – швартові були віддані, ми вийшли в море і, нарешті, змогли поставити вітрила.
     У цей день боротьба між дощем і сонцем була повністю виграно останнім. Погода виправилася, хвилювання стало несуттєвим, а вітер приємним і «правильним». Ми походили між островами, спостерігаючи веселки і летючих риб, зайшли в бухту Turgut, і ставши на якір між гирлами двох річечок, змогли і покупатись, і позасмагати, і пообідати.

     А потім обігнули мис і ошвартувалися на ніч в Marti Marina (Orhaniye). Марина була не тільки мальовнича, але і затишна, чиста й упорядкована. Нарешті з'явилася можливість змити з палуби сахарський червоний пісочок і поповнити запаси прісної води. У марині є хоча і маленький, але дуже пристойний супермаркет, а також бар з кав'ярнею. Чого ще можна бажати?!

21 жовтня 2010  (перехід 37 миль)    

     Як би не добре нам було в Орханії, але тільки-но почало світати, як всі наші екіпажі вже були на ногах, і, не встигло сонце ще піднятися над горами, як ми вже минали маяк, що стояв на вході в марину. 

    За ці дні ми потроху обжились на яхті. Звісно, у шторм готувати не легко: і випари від газової плити не бадьорять, і нахиляння у хитавицю додає неприємних моментів. А що вже казати про таку обов’язкову періодичну процедуру на яхті, як вимочування конденсату з холодильника й морозильника: враховуючи вертикальну загрузку яхтенних холодильників і їхню глибину в них справді доводилось пірнати!

     Першу половину дня ми витратили на перехід в затоку Bozukkale (21 миля).

     У затоці розташований ресторан з «оригінальним» назвою «Алі-Баба» і злегка лукавим, але гостинним його господарем. Кухня, до речі, була зовсім непоганою.
     А на високому березі над рестораном прекрасно збереглися руїни античної грецької фортеці. Від ресторану до фортеці веде «козяча» стежка, вкрита після дощів мокрою червоною глиною. Але вид з фортечних мурів на бухту і протилежну берегову лінію коштував витрачених сил.

     Через близькість о. Родос, фортеця  Бозуккале (в перекладі з турецького «Руїни фортеці») у стародавні часи мала стратегічне значення як військова база, що забезпечувала охорону судноплавства між материком і островами.

     Після екскурсії та обіду взяли курс на Ciftlik (16 миль), де незабаром й ошвартувались. На жаль, маленька, але красива і акуратна марина в затоці з невідомих для нас причин не працювала, а інша стоянка в Чифтлік була щільно окупована тими, хто прийшов до нас. Британські екіпажі кількох яхт галасливо відзначали результати своїх внутрішніх перегонів, шляхом прийняття значної кількості пива та інших тонізуючих напоїв. Свято розпочалося на пірсі, а потім органічно перемістилось до найближчого ресторану. І довго ще вся бухта гриміла і розгойдувалася, а бонами сновигали напівпритомні англійські яхтсмени, які дивним чином знаходили «свої» яхти і з невеликим гуркотом вкладалися на нічний відпочинок просто в кокпітах, не дошкуляючи собі пошуками кают і ліжок.

22 жовтня 2010  (перехід 12 миль)
     Коли вранці ми піднялися, англосаксонці й не думали прокидатися після вчорашнього. Поснідали і, замовивши парочку мінібусів, з'їздили в гори, де в одному з сіл зростає багатовіковий (принаймні, так стверджують аксакали) платан. Навколо платана треба ходити кругами заради додавання років життя. Ну, а якщо не хочеш ходити навколо, можна посидіти за столиками місцевих кав'ярень, попити чай-каву або гранатовий фреш і, ніжачись під сонячними променями, що пробиваються крізь листя довгожителя, подумати про сенс життя. У селі працював маленький базарчик, де увазі покупців пропонувалася всяка всячина, але найспокусливіше виглядали звичайні селянські коржі і хліб – гарячі, ароматні, смачні!
     Повернувшись до яхт, ми виявили, що залишилися в бухті практично самі – усі яхти розійшлися. Пора було і нам рушати в дорогу.

Перехід від Ciftlik до Marmaris був приємним, можливо тому, що останній. Ну, а при підході до Мармарису задув такий рівний і сильний бейдевінд, що втриматися від спокуси поганятися з «іноземцями» і наостанок «вичавити» з наших яхт все, на що вони були розраховані, було неможливо!

     Неймовірні перегони!!!!  Вся команда працювала зібрано й натхненно! Командор нашої невеличкої флотилії, він же - капітан нашої Axana, пританцьовував від радості!

     Axana влетіла в бухту Мармаріса на всіх вітрилах в першою!. Відмінна крапка в кінці маршруту!

     Спустили вітрила і не поспішаючи ошвартувалися в Pupa Marina.
     Потихеньку зібрали речі, здали яхту і організували прощальну вечерю.

23 жовтня 2010

     Вранці з першими променями сонця спустили український прапор і перебралися в місто Мармаріс, в готель. Залишок часу був присвячений прогулянкам містом, спостереження зі старих фортечних стін за підготовкою і тренуваннями перед початком регати Мармаріса – вельми популярних тижневих гонок по затоці і відкритому морю, на яку збираються яхти й екіпажі з усього Середземномор'я і Європи.
     А далі все було просто – автобусом та Анталії і літаком до осіннього Києва.

Мандрівка довжиною в тисячі кілометрів починається з одного кроку

 

© 2023 by Going Places. Proudly created with Wix.com

This site was designed with the
.com
website builder. Create your website today.
Start Now