НЕПОКАЗНА ЧАРІВНІСТЬ ДОБРОГО ВОЯКА ШВЕЙКА
Час: 13 – 20 червня 2008 року.
Маршрут: Київ – Ужгород – Cesky Krumlov – Trzebon – Znojmo – Rozemberk nad Vltavou - Telc – Smokovec (Slovakia) - Київ.
Протяжність маршруту: 4 160 км.
Заходячись до написання записок про нашу червневу поїздку до Чехії ми довго не могли визначитись з їх назвою. У голові крутилися заяложені «Прекрасне серце Європи» або «Подорож дилетантів», і хоча вони може й мало часткову рацію, проте головне залишалось «поза кадром».
Ця подорож відбулась дещо експромтом, заздалегідь ми до неї не готувались, ледь встигли замовити готелі та поспіхом щось почитати про країну. Обставини нав’язували нам маршрут поїздки і саме тому він навряд чи може вважатись оптимальним. Ми не сподівались побачити щось надзвичайне – все ж таки всю Європу об’їздили, та й не її одну, і в Празі та поруч з нею ми також побували.
Та наша зверхність була покарана і принижена! Наприкінці ми просто закохались у цю спокійну, красиву і доброзичливу країну, її привітних і розсудливих мешканців та надзвичайну, часто-густо рукотворну природу.
І ПИВО!!!
І все це розташовано просто поруч, майже відразу за західним кордоном України. І доїхати туди можуть навіть подорожні початківці. До того ж, у Чехію ведуть різні шляхи: або швидкісними трасами Угорщини й Австрії (у цьому випадку відстань більша, але швидкість пересування вища), або через Польщу (дорога коротша, але швидкості нижчі), або ж через Словаччину (це найкоротший маршрут, але на автобанах киплять будівельні роботи. Проте автостради там будуються вельми інтенсивно і за рік-два наші рекомендації вже застаріють).
1-й день. Київ – Ужгород (831 км, час в дорозі 9,5 годин).
Виїхали з Києва вдень, приїхали в Ужгород над вечір. Оселитись можна у різних готелях, наші приятелі рекомендували пристойний і недорогий «Атлант», але ужгородські знайомі забронювали нам номер у Old Continent, готелі дорожчому, з претензіями, але й з відмінним сервісом. Готель стоїть у 15 хвилинах їзди від українсько-словацького кордону і має стоянку з охороною, а, оскільки ми планували нічний виїзд, щоб убезпечитись від «митних черг», це нас повність влаштовувало.
2-й день. Ужгород – Kosice – Budapest – Vienna – Linz – Cesky Krumlov - (900 км, час в дорозі 7 годин 15 хв.) – Trzebon – Cesky Krumlov (всього 1014 км).
Виїхали ще вдосвіта, о 3:15. На кордоні ми були цієї доби третіми – ніяких черг. Звідти попрямували на Кошице, а потім на південь – до Мішкольца, де починається автобан на Австрію. Тобто, ми обрали більш довгий, проте більш швидкісний маршрут. За одну добу ми побували у п’яти країнах (Україна, Словаччина, Угорщина, Австрія і Чехія)!
Швидкість розвинули таку, що вже о 14 годині були біля Чеського Крумлова. Тут нам здалось, що відпочивати ще зарано і ми вирішили гайнути ще й у розташований неподалік Тржебонь. Містечко, точніше його центральна частина, нам дуже глянулось. Та ще й пощастило потрапити на якийсь фольклорний фестиваль!
Але найбільш нас вразили місцеві ставки, що були закладені графом Рожембергом ще у XІV ст. Задум про поступове перетворення болотяних земель у систему штучних ставків і водосховищ прийшов у голову графському управителю, він запросив італійських фахівців і – робота закипіла! Було споруджено й зариблено (!) сотні ставків, а найбільші – Горусицький (415 га) і Рожемберг (720 га), тобто фактично великі штучні озера, поєднали Золотим каналом (45 км). Справу Рожебмерків було підхоплено наступними поколіннями шляхти й простих громадян. І тому зараз Південна Чехія (Богемія) має 6 600 штучних водойм, переповнених різноманітною рибою.
Найдивніше те, що опікується ними не держава, а чеська Спілка риболовів. І держава до цього багатства ніякого відношення ніколи не мала і не має. Щоб рибку половити треба не у держави ліцензію купити, а у Спілку вступити й внески сплатити. Або попрацювати на ставках. Ось таке самоврядування. І навіть радянська влада у Чехії з цим нічого зробити на наважилась.
Місця навкруги розкішні, ставки виглядають як природні, а знаменитих місцевих комарів ми так і не зустріли.
Під вечір повернулись у Чеський Крумлов. І впали у стан культурного шоку: неймовірно красиве місто! Величне і прекрасне одночасно!
Цього вечора ми встигли оселитись у готель Seneca і трохи роздивитись навколо, але побаченого нам було вдосталь. Головні екскурсії перенесли на завтра.
А які в Крумлові шинки!!
3-й день. Cesky Krumlov – Holosovice – Hluboka nad Vltavou – Znojmo (262 км)
Ще до сніданку вийшли в поки безлюдне місто. Готель наш стояв у самому центрі, де автомобільний рух заборонено і тільки ті, хто має бронювання, може туди заїжджати. Тому «крумловське диво» починалось просто за його ґанком.
А зараз уявіть, що в соціалістичній Чехії це місто свідомо було приречене на руйнацію і тиху смерть. В старому місті жили лише цигани, а про реставраційні роботи не було й мови. І все б так і скінчилось, акби не Вацлав Гавел та оксамитова революція. Саме тоді усі проблеми були вирішені і почалось відродження міста. Мимоволі пригадався Львів…
Вдосталь походивши по Крумлову і намилувавшись цією казкою, ми покотили до Моравії, де нас чекали друзі. По дорозі заїхали у «барочне» село Голошовице. Дуже схоже на туристичну показуху, хоча попри його популярність, село «живе».
Потім завітали до замку Глубока над Влтавою, якого після оксамитової революції було повернуто власникам – графам Шварценбергам. Останні його відродили і… відкрили для відвідувачів.
Народу туди йде багато, екскурсії по різних частинах замку розписані по годинах і хвилинах. Ми вирішили задовольнитись зовнішнім оглядом і прогулянкою парком. Краєвиди надзвичайні!
По дорозі з Крумлова до Зноймо (це вже в Моравії) ми вже вдруге проїжджали через Чеські Будейовіце. Отоді мимоволі пригадався добрий вояк Шейк і його будейовіцький анабасіс. Саме по дорозі до Будейовіце Йожеф Шейк і сформулював свою славетну світоглядну думку про те, що коли справжній солдат має за мету потрапити у Чеські Будейовіце, то він це зробить незалежно від того в якому напрямку йтиме. У глибинності цієї пророцької думки ми ще мали можливість впевнитись на власному досвіді, але відчуття повної рації Швейка виникло саме в цей день.
У Зноймо мешкали наші друзі і ми не могли відмовити собі в задоволенні ще раз з ними побачитись. А для дружби і три сотні кілометрів не гак!
4 і 5-й дні. Znojmo – Orlik – Lipnice nad Sazou – Pisek – Rozemberk nad Vltavou (385 км).
Весь четвертий день ми провели з друзями у Зноймо та його околицях. Місто це стоїть за 60 км від Відня, і його позитивний вплив відчувається тут на кожному кроці. Ми вподобали Зноймо, хоч і не зрозуміло через що воно так стається.
Наступного дня ми розпрощались з друзями й попрямували у зворотному напрямку – на захід. По дорозі заїхали в замок Орлик, що належав іншій гілці Шварценбергів і зараз також повернений їм демократичною владою. Замок і парк, що його оточує, гарні, проте зовсім нефотогенічні, оскільки найкраще вони виглядають або з повітря, або з річки. Та того дня місцевий катерок не плавав (хоча і мав би), а гелікоптера у нас з собою не було… Спробували під’їхати до іншого берега широкої Влтави аби таки побачити замок у повній красі, але дорогу несподівано перекрили заборонні знаки. Не вийшло!
Від Орлика посунули прямо у Ліпнице над Сазов.
В цьому містечку пройшли останні роки Ярослава Гашека. Трактиром, де він тоді жив, зараз володіє онук письменника – Ріхард Гашек. Трактир було повністю відновлено, включно кімнату, де мешкав великий творець Швейка. Так що там можна зараз гостям навіть заночувати. Поруч - музей письменника, а трохи вище трактиру, на пагорбі, місцевий цвинтар з його могилою. Як бачите, до могили письменника приносять не лише квіти.
Атмосфера у трактирі, незважаючи на екскурсантів, цілком домашня, ґаздують Ріхард і його дружина. З огляду на наше захоплення творами Гашека відвідування цього місця було обов’язковим, а враження від перебування – незабутніми. Навіть безалкогольне пиво – у Чехії «сухий закон» для водіїв – не було в змозі зіпсувати свято. Хоча краще б було заночувати. І ми дали собі слово, що обов'язково сюди повернемось!
А сьогодні ми вигадали для себе інше – проїхати, хоча б трішки, шляхами анабазіса Швейки й заїхати у відоме нам за романом місто Пісек. І не пошкодували!
Ночівля була намічена у маленькому містечку Рожеберк над Влтавою, що поруч з австрійським кордоном. Все містечко – декілька будинків в закруті Влтави, та замок, що височіє над ними на високому березі річки. А от тиші, спокою, поезії та чарівності – безодня.
Наш готель «Ружа» (Троянда) стояв просто на березі Влтави і був вельми непоганим, заохочував до відпочинку. Аби урізноманітнити враження вирішили повечеряти у сусідньому ресторанчику, в компанії студентських груп, які «рафтували» по річці. А поснідали «у себе», за столиком на прибережній галявині, насолоджуючись спокійним плином темних вод, що несуть каное і плотики.
6-й день. Rozemberk nad Vltavou – Ceski Budejovice - Telc (150 км)
Після сніданку покотили вздовж Влтави до Чеського Крумлова, оскільки на всіх картах ця дорога позначалась як «мальовнича», і такою виявилась направду: шумить-піниться річка, раз-по-раз відкриваються пречудні берегові та гірські краєвиди. Річкою безупинним потоком пливуть різнокольорові плавзасоби з різновіковими «рафт-особами». На берегах обладнані спеціалізовані табори «плотогонів» з набором усіх зручностей. Чудова дорога все ж таки скінчилась біля Крумлова і звідти вже попрямували до Чеських Будейовіц.
Незрозуміло чому, але ані Пісек, ані Чеські Будейовиці путівники не відносять до переліку туристичних принад. І дарма. Стара частина Будейовіц просто розкішна. І поза тим, саме сюди прагнув дістатися через усі перепони добрий вояк Йожеф Шейк! Ну як ми могли проїхати повз них?!
Насилу відірвавшись від Будейовіц їдемо до місця нашої останньої ночівлі в Чехії – містечка Тельч, також включеному ЮНЕСКО де переліку об’єктів, що охороняються.
Головне надбання містечка – центральний майдан Захаріаша з Градця, на якому і стоїть наш готельчик Celerin, причому вікна нашого номеру виходять просто на старовинний фонтан на площі.
За два-три квартали вище від майдану надибали на чудовий трактир «Na kоpecku». Це там, на центральній вулиці - ресторани з білими скатертинами й офіціантами поруч з кожним столиком. А тут - один господар, він же бармен, він же офіціант, він же мийник посуду. І все це - на дві чимамаленькі зали з пластиковими столами. Мабуть, ми прийшли трохи зарано, бо трактир був майже порожнім. Проте вже на другому колі нашого пива потягнулись завсідники: робочі з автомайстерень, сусіди-дідусі, пані з торбинками з продуктами. "Ось, маєш своє пиво", - неспішно приносить господар кожному завсіднику келих, добре знаючи їхні уподобання. Меню складається з 3-4 традиційних страв: поживно і смачно. Уподобання деяких завсідників нас здивувало: чарка бехерівки й келих пива. Причому чарка відразу ж додавалась до пива. Скидалось на те, що такий релакс-коктейль після роботи тут популярний. Щойно завсідник осушує свій келих, як господар неспішно приносить наступного, ставить перед гостем, повагом дістає з-за вуха олівець і на серветці поруч ставить ще одну паличку. Підрахунок проводиться саме за цими "чеками". Атмосфера в трактирі настільки душевна й розслабляюча, що не хотілось йти навіть тоді, коли пиво в нас вже не лізло.
Отож, якщо хтось матиме бажання і пива попити й відчути місцеву атмосферу – кращого місця й не знайдеш. І заклад, і трактирник, і кухня – найсправжнісінькі чеські. Та й ще дешево!
7-й день. Telc – (Brno – Uhersky Brod – Trechin – Zelina – Martin) - Smokovec (471 км час в дорозі 6 годин)
Виїхали з Тельча десь о десятій і взяли напрям до Словаччини. Швидкісна дорога і в Чехії і у Словаччині в процесі створення, тому і середня швидкість невелика. Але вже після обіду були в Смоковці, що розкинувся на відрогах Високих Татр.
І ось тут нас чекав неприємний сюрприз. Останній раз ми гостювали тут у 2002 році, а в 2004 горами пройшов буревій, який з корінням викорчував усі ялинкові ліси, оголив схили, перетворивши мальовничі краєвиди на «місячний ландшафт». Для нас це стало такою неприємною несподіванкою! Наслідків боротьби за поновлення ландшафту непомітно, вигляд все це має гнітючий. Тобто поки що їхати туди не радимо.
8-й день. Smokovec – Presov – Kosice - Київ (1045 км, час в дорозі 12 годин)
Виїхали якнайраніше, проте на кордоні простояли більше 2,5 годин. В черзі говорили, що краще б нам було їхати через угорсько-український кордон, тоді б могли заночувати в нашому улюбленому Егері. Знати б прикуп…
І все ж таки у Києві ми пригадували нашу подорож з величезним задоволенням, а до Чехії вирішили з’їздити ще раз. А може й більше…
