У КРАЮ ЦАЦИКИ І СІРТАКІ

Час:  20 жовтня – 3 листопада 2006 року
Маршрут: Київ – Heraklion (авіапереліт) – Agia Nikolaos –Santorini – Preveli – Almirida – Elafonissi – Kissamos – Chania – Panormo – Athena (авіапереліт) – Meteori – Delfi – Olimpia – Mikenes – Athena – Київ (авіапереліт). (Пробіг по Кріту 1100 км, по континентальній Греції – 1385 км)

     Змішаний режим весняної іспанської подорожі (літак-поїзд-автомобіль) нам настільки припав до душі, що восени того ж року ми зважились на ще одну схожу подорож – до Греції.
     Це був вже наш третій «підхід» до цієї країни. Перший раз ми хотіли їхати своєю машиною, але досить серйозною перешкодою стали тривалий «під'їзд» до Греції (або через Румунію і Болгарію з їх розбитими дорогами, або через Туреччину) та небажання бити машину по неєвропейських вибоїнах. Іншого разу завадила невизначеність з автопрокатом в Греції (ще пару років тому для нас, громадян України, взяти напрокат автомобіль в Афінах було проблематично – всі боялися «автовикрадачів» з Болгарії і колишнього соцтабору).

     Але, Бог трійцю любить, і ми вирішили пробувати щастя ще раз. Сили і час, витрачені нами на підготовку двох попередніх «віртуальних» поїздок не пропали дарма – ми зрозуміли, що саме і як ми хотіли б подивитися. Тим паче, що Оксана вже бувала в Греції раніше (правда, тільки в її континентальній частині) і ми мали змогу, спираючись на її особисті враження, додатково підкоригувати маршрут.

     Греція – країна специфічна. Велика кількість туристичних об'єктів і просто привабливих місць (чого варті, наприклад, гори Олімп або Парнас, долина Арголіди, Спарта, Мікени і т.д.) затуляє той простий факт, що в цілому її ландшафт доволі кам'янистий, скупий на кольори, а клімат досить посушливий. Інша справа – море, затоки і острови. Там все навпаки. Але як це все побачити без катера, човна або яхти? 

 

     Питання не таке смішне, як може здатись на перший погляд. Маючи у запасі всього пару тижнів, нам не хотілось витрачати час на паромні переправи, оскільки паромне сполучення між грецькими островами неспішне і не дуже регулярне (можливі навіть випадки відміни рейсів через відсутності бажання у команди сьогодні плавати).

     Тому поступово вимальовувався наступний маршрут подорожі: з Києва через Афіни літаком на Кріт, де ми планували пробути днів десять, в ці ж дні включалася добова поїздка на Санторін (оскільки це не просто один з островів, а найкрасивіший острів), а потім чотири дні відводилося на поїздки вже по континентальній Греції.

Кріт

1-й день. Київ – Heraklion – Agia Nikolaos.

     Летіли з Києва звичайним рейсовим літаком, оскільки чартери на Кріт закінчувалися 6 жовтня. Ми це наперед знали і свідомо йшли на збільшення вартості авіаквитків (всього лише на $200 за два квитки), оскільки хотіли уникнути туристичних натовпів і насолодиться мертвим сезоном. Що нам і вдалося: народу практично ніде не було, а одночасно впали і ціни на все!
     Перед від'їздом нам подзвонили по черзі практично всі друзі, родичі й знайомі щоб повідомити що щойно по телевізору показували що на Кріті стихійні лиха (буревії, дощі, повені) і що всі готелі на побережжі зруйновані і залиті водою. Але міняти вже нічого не хотілось. Полетіли!!

     В Іракліоні було ТИХО, СОНЯЧНО, ТЕПЛО і БЛАГОДАТНО! Взяли напрокат машину через Elite car  і, розпитавши менеджера, дізналися, що ТБ як завжди дещо перебільшило. Дощі і локальний вихід води з берегів були тільки в одному місці – в Ханьї, але й там всі наслідки повинні бути ліквідовані протягом 4-5 днів. І цей прогноз, як не дивно, виявився правдою!
     Деякі спостереження щодо греків: греки - народ південний, експресивний і емоційний. Еллінське телебачення від них не відстає. Вже під час поїздки, дивлячись репортажі і чекаючи прогнозу погоди, ми переконалися, що навіть незначна подія, наприклад, падіння яблук від буревію в одному саду площею не більше 1,5 га, подається журналістами так, що його легко можна переплутати із загибеллю Атлантиди.
     Друга важлива особливість греків – їхня щира гостинність, що абсолютно природно поєднується з бажанням поторгуватись з гостем. Торгуватися завжди і всюди не тільки можна, але навіть треба і не тільки на базарі а, наприклад, в тавернах або B&B. Зрозуміло, що в державних установах такого підходу не існує.
     Про прокат. Десятиденний прокат Seat Ibiza нам обійшовся всього Є216 зі всіма можливими видами страховок. Особливу увагу треба звертати на те, щоб всі додаткові види страхування, бажані вами, були б дійсно вписані в умови (договір) оренди. Оскільки хитромудрі нащадки Одисея запросто можуть сказати, що все включено, а власне включити - узяти та й «забути». До речі, чутки про «відважних грецьких водіїв» були явно перебільшені, їздять в середньому нормально, а «лихачать» якось дивно: там, де можна було б їхати швидше (наприклад, в горах) їдуть з побоюванням, а в місті або на рівній дорозі раптом починають «вишивати». Але ми, чесно кажучи, особливого дискомфорту на дорогах не відчували.

     В Іракліоні (місто було назване  на честь Геракла – див. латинську транскрипцію назви) ми почали знайомство з мінойською культурою з візиту до археологічного музею. Численні звіти мандрівників застерігали від поїздки до руїн знаменитого Кносського палацу, спотворених новобудовою британського походження, але наполягали на корисності огляду місцевого археологічного музею. (Втім, наступного візиту до Кріту ми оглянули Кносьький палац і нітрохи не були незадоволені!).

     Кносський палац, більш відомий як Лабіринт (пам'ятаєте Мінотавра або Дедала з Ікаром?) був унікальною спорудою. Більш ніж 3,5 тисячі років тому він був величезним за площею комплексом з 4-5 (!) поверхових будівель і, напевно, був для своїх сучасників справжнім чудом світу. Сам палац, як і вся мінойська культура, загинули після вибуху вулкану на Санторіні і величезного цунамі, що змив не тільки мінойську культуру, але й трохи не знищив Єгипет.

     Музей нас не підвів: дуже цікаво, інформативно і  дає можливість побачити, як воно було тоді. Отже, рекомендуємо!
     Іракліон - порівняно велике і галасливе місто з вельми напруженим трафіком, особливо в ранішні і вечірні часи. Тому ми, віддаючи перевагу невеликим і тихим містечкам, вирішили тут на ніч не затримуватися. Після музею трохи пройшлися старою частиною міста, викупили квитки на Санторін і - геть від шуму міського, на схід, до містечка Agia Nikolaos.

     І хоча воно вважається дуже недешевим курортом, але туристів вже майже не було і нам вдалося знайти милий і спокійний готель «Вікторія»  (всього за 30 євро/добу, з видом на море), що стоїть  прямо на набережній. Кинувши валізи і прийнявши душ, ми пішли прогулятися містом і підшукати місце для вечері. Вздовж моря росли оливки, а місцеві старожили спокійнісінько збирали дрібні плоди в поліетиленові мішечки.  Така собі патріархальність, а з іншого боку – чого ж добру пропадати?
     Тихий теплий вечір, фантастичний захід сонця, свіжа риба й інші морські смаколики – відпочинок починався просто чудово! А заодно дізналися, що саме отакі, маленькі, маслинки цінуються тут найбільше, бо вони - найсмачніші!

2-й день. Agia Nikolaos – Ierapetra – Heraklion.

     На цей день ми запланували маршрут по відносно необжитому південному сходу Кріта. Чесно кажучи, ми не планували ані відвідини монастирів, ані печери, де за легендою народився Зевс. Ми просто хотіли проїхатися по острову, подихати його повітрям, подивитися на нього зблизька. Ми навіть не мали на цей день певної програми.
     Встали раненько, посиділи на пляжі біля моря, де і вирішили їхати снідати в невелике, але судячи з описів, типово крітське село – Крітца. По дорозі (ще не було й десятої ранку) заїхали на розвалини одного з мінойських палаців. Повне безлюддя –  ми були першими відвідувачами цього дня! Ніхто й ніщо не заважало насолодитися прекрасним видом з розвалин на гори і море, спокійно походити самими рештками, від яких віяло чимось дуже далеким, але абсолютно реальним.

     В самому селі на центральній вуличці знайшли кафе, з терасою. Неспішний сніданок під лагідними променями вранішнього сонця, з домашніх продуктів - що може бути краще? Повз наш столик поволі проходили крітяни і крітянки в чорному, що йшли в церкву за рогом, на недільну службу. Аромат омлету з свіжими помідорами, булочок, чаю! І повна відсутність бажання і необхідності куди б то не було поспішати. Ми на острові і нам тут добре!..
     Після сніданку вирішили їхати на південь, в курортне містечко Ієропетра. Останнє нічим особливим не славилося, просто звичайнісіньке містечко, яких на південному березі Кріту зовсім небагато (на відміну від північно-західного побережжя). Походили містечком і поїхали далі по узбережжю (у цих місцях його було забудовано, причому, на жаль, навіть не пансіонатами-готелями, а якимись господарськими спорудами), де нарешті знайшли маленький безлюдний дикий пляж, на якому вперше й викупалися в крітських водах. Море було теплим, сонце гарячим,  але не спекотним. Ми нікуди не поспішали, а просто відпочивали.
     Ближче до вечора нам довелося залишити морський берег і знову взяти курс на Іракліон, оскільки звідти рано вранці у понеділок наш паром відправлявся на Санторін.
     Готель ми вибрали поруч з портом, називався він, природно, «Poseidon». Вікна і балкон нашого номера (63 євро/доби, з кондиціонером) виходили прямо на порт і море. А неподалік від готелю, за рекомендацією портьє, ми знайшли чудову таверну «Karnaгio», явно не призначену для туристів. Можливо, саме тому й ціни на дари моря тут були вищі за всякі похвали. Рекомендуємо!! Тільки розмовляти там треба грецькою! Та і меню тією ж мовою. Але ваші зусилля не будуть марні.

Санторіні

3-й і 4-й дні. Santorini.

     Рано вранці наш паром-катамаран вийшов з порту Іракліона і з швидкістю 70км/год.  попрямував до Санторіну. Ми читали так багато захоплених відгуків про цей острів, що всі 2 години плавання вдивлялися в далечінь, сподіваючись побачити вершини гір цього дива. Нарешті прибули!
     Навіть на підході до острова, не дивлячись на все бачене і читане про нього раніше, ми були зачаровані. Далі – більше.

     Якщо ви не замовляли готель наперед або не маєте певних планів на те, де збираєтеся ночувати, то можна не піддаватись наполегливим зазиванням водіїв корпоративних автобусів в порту. Натомість спокійно сідаєте на рейсовий автобус до Фіри (найбільше місто острова) і по вузенькій, звивистій і дуже крутій дорозі піднімаєтесь на вершину острова, періодично дивуючись з того, що ваш автобус вписався в черговий віраж серпантину і не падає вниз.

     Приїхавши у Фіру ми взяли напрокат квадроцикл (Є15/добу) і поїхали підшукувати готель. Ще готуючись до поїздки ми знайшли в Інтернеті позитивні відгуки про готель «Iliovasilema» в невеликому селі Imerovigli, в 5 км від Фіри. Наша любов до тихих місць примусила ретельніше вивчити цей готель і, незважаючи на недешеві номери (від Є130/добу), ми вирішили почати пошуки саме з нього. Ним же пошуки і закінчилися.

     Номери починаються на самому гребені скелі і уступами спускаються вниз. Як і традиційні санторінські будинки, верхні кімнати готелю складенні з каменю, а ті, що нижче - видовбані у скелі. Нам дістався саме такий номер.

     Вид на лагуну і острови - надзвичайний. А коли ми дізналися, що назва готелю перекладається як «Захід сонця», то всі інші пропозиції просто вилетіли з голови.

     Вважається, що заходи на Санторіні - одні з найкрасивіших в світі, а краща точка для їх споглядання – село Ійя. Проте порт'є швидко і дохідливо нам пояснив, що назва готелю виникла не на порожньому місці, що з Ійї видно тільки частину лагуни, а з балкона нашого номера (або з басейну) – вся. Ми повірили і не помилилися.
     В Ійю ми все ж таки з'їздили: вона прекрасна, мальовнича і дуже фотогенічна, куди не поглянеш - усе проситься бути знятим! Що не кадр - то самодостатня картина! Тут будь-який початківець-фотограф відчує себе неперевершеним професіоналом!

     Ійя - фантастична!

     Але.... але надто вже туристична, гамірлива, і картинна. Надивившись на її красу і походивши по її крутих звивистих і заплутаних вулицях, ми поспішили повернутися "додому".  Персональна ложа (ну, добре, хай не ложа, а балкон), охолоджена пляшка білого - і насолоджуємось спектаклем під назвою «Захід сонця»:

     Це і справді неймовірне видовище: спочатку звідкилясь з-за гори виповзає туман, поволі ковзає схилами до води, позолочений променями сонця, що  поступово схиляється все нижче й нижче.Туман густішає й забарвлюється все новими й новими багряними відтінками. І врешті решт сонце повністю розчиняється у тому мареві...

     Усе, відтепер над островом вже ніч!

     З настанням темноти сідлаємо нашого сталевого коня і їдемо шукати де б повечеряти. Знайти на невеликому суцільно туристичному острові щось  не-туристичне, Думаєте неможливо? Але нам майже вдається!

     Спілкуйтеся з людьми - і дізнаєтесь багато цікавого. Ми просто поговорили з нашим порт'є. Отож, через увесь острів їдемо на східне узбережжя. І на окраїні, між Kamari і Monolithos, біля аеропорту на березі знаходимо таверну «Галіні»,

     І місце, і таверна справді не виглядають туристичними. Та традиційне питання до всіх приїжджих: "Звідкиля будете?" ніхто не скасовував. І щойно ми повідомляємо, що ми з України, як господар гукає: "Василь!". Як в казці на гук з'являється парубок: "То ви з України?!". І далі - знову гук, кудись углиб таверни: "Мамо, ходіть сюди, тут люди з України!".

     З'являється, втираючи руки об фартуха, й мама Василя. І надалі ми вже перебуваємо повністю під їхньою опікою й турботою: нам рекомендують смачну рибу-клоуна (сьогодні свіженька, щойно рибалки приносили), і білих смажених баклажанів (місцеві, на півночі острова вирощуються), і ще всіляких смаколиків, щоб же ж спробували, бо там, у нас в Україні, такого нема. 

     І поки ми те все уплітаємо, слухаємо оповіді про тяжке життя українців тут, на острові. І як не легше було попервах і на материку. І що таки скучають за домівкою. Але вже, мабуть, нема чого вертатись туди, бо й там - злидні, і тут - не легко. Але тут вже наче осів, і щось заробляєш.....

     Жодного фото ми так і не зробили, не до того якось було. Було і приємно, що зустріли земляків. І разом з тим якось щемно від їхньої безнадії і туги.

     Розплачуємось, сердечно дякуємо, обнімаємось і слізно прощаємось. Протираємо від сліз туману сидіння нашого квардроцикла й через темряву сонного острова піднімаємось знову до себе "додому".

     Аби на ранок знову зайняти свою ложу (тобто балкон) і дивитись другу дію вистави. "Схід сонця" - не менш мальовничу, аніж "Захід сонця".

     Із закінченням перегляду сходу сонця закінчуємо й сніданок на балконі і, скочивши на квадроцикл, продовжуємо вивчення острова.

     На північному сході острова проїжджаємо повз терасні городи. Тепер-то ми знаємо, що тут вирощують білі баклажани, які ми вчора їли.
 

    З трьох «кольорових» пляжів: чорного, білого і червоного нам найбільше сподобався останній. Ми навіть вирішили позасмагати і поплавати там. Дно на всіх пляжах Санторіна і Кріта складне – камені і крупна галька, тому наперед подумайте про пляжне взуття, зате вода  - чистісінька і вся підводна краса і морські мешканці видно прекрасно (подбайте заздалегідь про відповідне спорядження). Лежанки на пляжі є, але за гроші (Є 5/день), а не хочете –  лежіть або сидіть на береговому камінні безкоштовно.

     Полежавши і покупавшись (вода була дуже тепла) залишок дня до відходу парому витратили на поїздки по острову.

     Під вечір здаємо свого вірного квадроцикла (це був наш перший досвід подорожей таким видом транспорту, і він нам прийшовся до душі) і їдемо вниз, до парому. на Кріт.

     Паром  відправляється майже вчасно, тому краще прибувати в порт трохи раніш. Захід дивилися вже в дорозі.

     Хто зна, чи повернемось сюди ще раз?

     В Іракліон прибули близько 9 вечора.

І знову Кріт

5-й  день. Heraklion – Ущелина Сан-антоніо – Курталіотська ущелина – Preveli.  

     Вранці виїхали з міста і знову взяли курс на південне узбережжя. По дорозі вирішили скористатися порадами путівників і попередників і подивитися парочку ущелин. Всі путівники не просто згадують, але наполегливо рекомендують здійснювати пішохідні екскурсії різноманітними крітськими ущелинами, проте в наших планах не було багатогодинних прогулянок, вирішили просто пройтися і зрозуміти що ж так приваблює туристів.

     Власне, все там побачене було достатньо  цікавим, хоча навряд чи ви зможете потім пригадати де саме і який вид, джерело, каплицю або античне капище ви бачили…

     Вражає кількість церков, капличок і якихось міні-капличок на цьому острові. а ще ж є пам'ятки античної культури! Отож, виходить, що мало не  кожен пагорб чи печера тут - то все пам'ятки, пам'ятки, пам'ятки. Далеко не всі ті пам'ятки однаково цікаві.

     Так, до монастиря Превелі ми підйшли, оглянули зовні (виглядає ефектно на виступі скелі), проте заходити (натягаючи на себе обовязкову спідницю й хустку) бажання не було. Неподалік монастиря знаходиться не менш рекламований пальмовий пляж Preveli beach. Від монастиря до пляжу можна було або декілька кілометрівм пішки добиратися гірською стежкою, що в'ється по скелі (а потім по ній же – підійматися вгору!), або машиною трохи повернути назад і, переїхавши на східний берег річки, під'їхати майже до самого пляжу по дуже поганій дорозі. Прислухавшись до своїх передчуттів, ми вирішили не жаліти авто (все одно не наше, прокатне) і протряслися кілометрів десять до узбережжя, де стоять пара таверн і більше - анічогісінько! Повне безлюддя і тиша. Саме те, що треба для повноцінного відпочинку!

     Тут ми залишили авто і, переваливши через невеликий мисок, побачили той самий «пальмовий пляж». Ну що вам сказати? Чутки про його красу були явно перебільшені, народу на ньому було багато, навіть у не сезон, а ті ж самі фінікові пальми й евкаліпти ростуть по всьому Кріту. Словом, добре, що не перли пішки по горах.

     Повернувшись до узбережжя, де лишили машину зрозуміли, що кращого місця для нічлігу не знайти. В одній з таверн кімнати вже не здавалися (не сезон), проте в іншій нас зустріли більш ніж привітно. Господиня показала нам кімнату зі всіма зручностями, балконом, видом на море і пальмою поруч. За все – 25 євро, злегка соромлячись, сказала вона. Ми не торгувалися.
     Місце було абсолютно пустельне; свіжу рибу ловили в морі прямо навпроти таверни; людей, окрім господарів таверни і членів їх сімей, не було абсолютно. Тепле море, свіжа риба, домашнє вино, фантастичний захід і не менш фантастичний схід сонця, повна відсутність  людей навкруги – от не думали, що таке ще буває, та й де – на «туристичному» «розкрученому» Кріті.

6-й  день. Preveli – Chania – Almerida.

     Зустріли світанок, покупались в морі, поснідали на веранді таверни в променях вранішнього сонця і вирушили далі по острову, сьогодні – на північний захід.
     У планах цього дня у нас була поїздка в гірський район Сфакія, населений, як пишуть путівники, гордими, волелюбними, блакитноокими крітянами, вірними закону вендети, які, проте, недолюблюють чужинців. Села, як пишуть в тих же путівниках, затишні і мальовничі.

     Може так воно і є, а може ці самі села з їхніми корінними мешканцями розташовані були в інших, недоступних нам місцях, але ми, піднявшись в гори по крутому і мальовничому серпантину, їх не виявили. На нашу думку, те, що ми бачили в Сфакії і є квінтесенція Кріта.

     А ще ми були винагороджені найсмачнішим грецьким йогуртом з найсмачнішим гірським медом! За горами Сфакії, приблизно на півдорозі до Ханьї, знаходиться село Врісес, що славиться своїми смачними натуральними продуктами: йогуртом і гірським медом. Саме тут, за народно-путівниковими відомостями ці продукти найкращі. Вирішили все це перевірити на власному досвіді і зупинилися там на дегустацію.
     У селі продовжувалася нескінченна вранішня кава, що триває в Греції, як нам здалося, до обіду. У всіх кафе сиділи чоловіки, різного віку і роду занять, які прискіпливо розглядали приїжджих, неквапом перемиваючи їм кістки.
      Назвати село найкрасивішим - складно, а ось йогурт і мед - неперевершені! І хоча поїдати їх довелось під пильними поглядами суворих чоловіків тутешнього села (така вже південноєвропейська традиція: вдень в кафе сидять лише чоловіки. Жінкам, мабуть, часу на посиденьки вдень нема), проте смак від цього гіршим не став. Незабутньо смачно!
     Рушили далі, до Ханьї. На наш подив, у місті насправді не було ані найменшого сліду недавнього стихійного лиха. Все було чисто і затишно, хоча трохи забагато туристів.
     Трохи розчарував порт, дуже схожий на італійський (окрім турецьких лазень, що стояли біля самої води) і який нагадував Грецію тільки поганим станом будинків навкруги акваторії. Також дратували зазивали, які з чисто східною пристрастю атакували приїжджих, затягуючи їх в припортові ресторани і таверни.

      Проте маленькі вузенькі вулички старої Ханої, що збігають до порту, сповнені чарівності і властивої тільки Греції мальовничості запустіння. А що вже розкішних у своїй древності дверей і вікон було відзнято - то вже й не перелічити!

     Вірні своїй прихильності до невеликих містечок, ночувати вирішили не тут, а поїхали шукати нічліг на найближчий півострів на схід від Ханьї.

     Тим, хто як ми, любить тишу і природу, ми б не рекомендували планувати нічліг ні в Ханьї, ні в Ретімно. Як нам здалося, міста ці дуже галасливі, повні приїжджих  навіть у мертвий сезон! До того ж  обидва міста здалися нам «недоречно італійськими». Зрозуміло, що роки венеціанської «окупації» наклали свій відбиток, але нам все ж таки хотілося б бачити Італію в Італії, а Грецію – в Греції. Є своя чарівність в цих вузеньких вулицях, старих будиночках, вікнах, віконницях, тавернах на 2-3 столики. А от ряди сувенірних лавок з набридлими футболками і кепками, нав'язливі зазивали в «лобстерні» ресторани дратували. І як же це все відрізнялося від решти острова, де оливки збирають і їдять маленькі, але ароматні, де на вечерю – смажені баклажани і свіжозловлена дрібна рибка величиною з мізинець або дуже смачна барабулька (барбунья). І коли ти бачив це справжнє життя, то ніяка сила не примусить тебе затримуватися більше 2-3 годин в «містах для туристів».

    Підшукали потрібне в Альмеріді – невеликому селищі на березі моря біля входу в затоку: дуже милий будинок, в якому практично всі апартаменти були вільні (www.kastrokera.gr). За половину вартості господиня будинку Адріана запропонувала нам найкращу кімнату на верхньому поверсі з верандою і надзвичайним видом на затоку.

     Покупались в морі, відновили сили (до речі, пляж тут  піщаний – рідкісне явище для Кріта). І  вирішили, що до вечора ще досить далеко, а тому, прикупивши пляшку місцевого вина, оливок,сиру і хліба, скоротали час, гріючись на сонечку на нашій веранді. Адріана в цей час управлялася зі своїм господарством, що включало разом з вівцями, кроликами, конем ще й 12 (!) котів і кішок.

Повечеряли в найближчій таверні і задоволені собою і прожитим днем подалися відпочивати.

 

7-й  день. Chania – Тополійська ущелина – о.Elafonissi - Kombos  

     Снідали на нашій терасі. Тут було так затишно, що не хотілося від одного добра шукати іншого. Але бажання побачити увесь острів взяло гору. Сьогодні у нас в планах було південно-західне узбережжя Кріта. Через Тополійську ущелину наш шлях лежав у бік так званого рожевого пляжу і острова Елафонісі.

     Дорога, що вилась дном ущелини, нічим особливим не здивувала, а от печера Св.Софії в горах над трасою запам'яталася. Точніше кажучи, це навіть не печера в повному розумінні слова, а скоріше велетенського розміру поглиблення в скелі, що має всі атрибути печер (сталактити, сталагміти, пташиний послід). На вході в печеру стоїть маленька капличка святої Софії, яка тільки відтіняє дику красу ландшафту.

     Від ущелини ми, через монастир Chrissoskalitissa (Золота сходинка), доїхали до пляжів і острова Елафонісі. Судячи з усього, в сезон народу там буває видимо-невидимо, але ми приїхали вже після закінчення сезону, тому величезні й упорядковані пляжі були відносно порожні. А на диких острівних пляжах було практично безлюдно і ніхто не заважав бродити по рожевому (!!!) піску, що утворився з подрібнених раковин молюсків, купатися й пірнати в морі, повному різноманітної живності, і ловити ласкаві промені жовтневого сонця.

     Ми настільки «розслабилися» на рожевих пісках, що спохватилися коли вже вечоріло. Швиденько зібралися і, кинувши останній погляд на південний берег Кріту, знову подалися через гори на північний берег, оскільки в околицях пляжу ми підходящого нічлігу не примітили. У горах темніє швидко. Ледь піднялись від узбережжя в гори - а вже темінь. Їхати такими незнайомими і, скажемо відверто, не надто освітленими гірськими дорогами до Фаласарни, як планували попередньо, не ризикнули. Отож, життя саме підказувало нам для різноманітності вражень заночувати цього разу не біля моря, а у горах. У найближчому ж гірському селі Комбос (Kompos) і зупинились. Конкурентів у нас не було, тому, швидко поторгувавшись з господарем, там і заночували. Ггосподар при цьому ні слова ні англійською, ні італійською не знав, так само як і ми грецькою, але обидві сторони жваво торгувалися, висловлюючи свої аргументи - такі правила місцевого етикету. Зійшлися, як і належить, на середній ціні. Звичай був дотриманий, нас признали за поважаних і знаючих традиції гостей. Всі лишились задоволені. Перед вечерею «давали» ще один захід сонця – цього разу гірський.

8-й  день. Kompos – Kissamos  

     Цього дня ми не планували ні великих переїздів, ні яких-небудь чудових екскурсій. На Кріті святкували день «охі» або рішучого крітського «ні» на італо-фашистський ультиматум. Скрізь проходили демонстрації, снували юні крітяни і крітянки, одягнені за комсомольським принципом "білий верх - чорний низ", крітяни-ветерани одягалися в національні чорні або білі (свято все ж таки) строї і виходили себе показати і народ подивитися. Загалом, все нагадало нам наше недавнє минуле.

     Біля невеличкого рибацького селища Кіссамос ми знайшли готель, про який згадували попередні мандрівники: називався він Anemomilia, т.т. "Вітряки". Це прибережний комплекс з чотирьох двоповерхових апартаментів, стилізованих під вітряки, басейну, бару, терас і гостинного господаря Гіоргіса. Нам все сподобалось і, вибравши одноповерховий номер-студію, ми вирішили тут і залишитись. По обіді знову поїхали у Ханью побродити святковим містом, базаром, подивитись сувеніри для домашніх і друзів. Вечеряли в рибацькому (а не торговому) порту Кіссамоса. Із двох таверн обрали ту, яка була точно розрахована не на туристів. Величезна порція смаженої барабульки, селянський (він же – грецький) салат, цацикі і місцеве біле вино – життя чудове!

9-й  день. Kissamos – п/о.Gramvousa – Almerida.

     Головна мета цього дня – екскурсія на острів Грамвуса, що поблизу Кіссамоса за півостровом з такою ж назвою. Біля острова море неглибоке, а на дні лежать затонулі останки античного корабля з амфорами, до яких можна «допірнути». У Гіоргіса є швидкісний катер, на якому ми і сподівалися дістатись туди, а при нагоді і рибку половити. Але не так сталося як гадалося: перешкодив сильний вітер, що піднявся напередодні. При такій хвилі катер нашого господаря міг перекинутися, тому ми заощадили 150 євро і подалися на Грамвуса спочатку машиною жахливою дорогою (з постійним рефреном "не шкода, вона не наша"), а потім коли вже дорога пішла така, що навіть прокатна машина не їхала тими вибоїнами - пройшлись пішки.

     Півтори години вздовж східного боку півострова, перевалити через верхівку і ось він, острів Грамвуза у всій своїй красі серед бірюзових вод, лежить біля наших ніг!

     Може воно й на краще, що дістались сюди сушею, бо з моря такої краси не побачили б! Адже навіть коли спустились вниз, до узбережжя - вже було не так красиво.

     Ще півтори години пішки, благо погодя вітряна і зовсім не спекотно, в машину - і додому, тобто знову до Адріани в Альмеріду, де ночували кілька днів тому. 

10-й  день. Almerida – озеро Kournas – Panormo.

     Це був наш останній день на Кріті, назавтра – в літак і до Афін. За порадою Адріани ми шукали нічліг не в  Ретімно, а в невеличкому містечку Панормо, розташованому ближче до Іракліону. По дорозі планували відвідати ще один туристично-популярний об'єкт - прісноводне гірське озеро Курнас, недалеко від моря.
     Як нам здалось, це - черговий «грошовикачуючий» attraction. Саме озеро – ніяке, але навколо безліч ресторанів, ресторанчиків, кантін і сувенірних лавок, причому все (судячи з великої кількості російськомовних вивісок) - з розрахунком на наших північних сусідів; є також парковки, дитячі майданчики, прогулянкові човни і водні велосипеди, у великій кількості шашлики (вони ж – сувлаки). Пройшлись трохи  берегом озера і зрозумілии, що це точно не для нас. Краще їдьмо далі!

     І правильно зробили! Бо якраз Панормо - «наше місце»: зовсім маленьке містечко і поворот до нього легко пропустити, якщо їхати по національному шосе, тому охочі потрапити туди – будьте уважні! Особисто ми поворот проскочили, хоч і були насторожі.
     У самому містечку є три-чотири таверни, кілька пансіонів і кімнат «під оренду», церква, маленька гавань, тиша і спокій. Знайшли дуже милу кімнату (звичай поторгувати був дотриманий!) і пішли оглядати околиці.

     Поруч з селищем на схилах пагорба розташований великий грецький мережевий готель-резорт Crete Marine*****. Ми прогулялись його територією, пройшлись пагорбами, посиділи в порту, де сімейство (батько, син і онук) ловило крабів, і, подивившись останній крітський захід сонця, в компанії місцевих котів пішли вечеряти в одну з таверн.

     Кілька фінальних зауважень до крітської частини подорожі. По-перше, об'їхати Кріт по периметру (як спочатку планували) не вийшло через відсутність доріг в гористій місцевості, тому кращий стиль пересування по острову – зигзагами (по діагоналі з північного берега на південний і назад). Це дозволяє помилуватися дійсно чудовими краєвидами і всередині острова (оливкові гаї, долини з овечками, гори, печери), і проїхати вздовж моря, а потім - заночувати де-небудь на морі або в горах. Назвати яку-небудь з таких «діагоналей» найкрасивішою, а якусь – менш, ми не зможемо, оскільки у кожної своя краса.

     По-друге,  додаткова перевага поїздки в мертвий сезон - ранні заходи і пізні сходи сонця. Для «сов» (а половина – краща! – нашої сім'ї - сова) це незаперечна перевага, оскільки організм сам прокидається якраз до сходу (а в кінці жовтня – початку листопада схід починався близько 7.30) і є можливість неспішно пройтися вдовж моря, скупатися і подивитися схід. Заходи починалися після 18.30, що теж досить рано і є можливість подивитися все дійство від початку і до кінця – це дійсно зачаровує!

Греція континентальна

11-й  день. Panormo – Heraclion – Athens(авіапереліт) – Calambaka.

     Прокинулися, поснідали на веранді, споглядаючи прощальним поглядом Панормо, доїхали до аеропорту, здали машину і майже за розкладом (всього лише із запізненням на 1,5 години, за грецькими мірками – ніщо) прилетіли до Афін. Нас зустрічав ливень з грозою і представник прокатної компанії (виявився земляком з Криму). Доїхали з ним до офісу, де з'ясувалося, що Elite-car має свої машини тільки на Кріті, а тут послуги з прокату надає Pops-car (http://www.popscar.gr), що має пристойний автопарк. Вибрали Fiat panda, який згодом зарекомендував себе з найкращої сторони і на гірських дорогах, і на швидкісних автобанах. Поки оформляли машину дощ і не думав вщухати, запитали у співробітників фірми куди краще їхати (з огляду на погоду): на південь або на північ. Народ подивився в Інтернет, щось гаряче і багатослівно обговорив і виніс вердикт – на північ, там дощ скоро пройде. Ну, тоді на північ, вперед в Метеори! Туди від Афін 350 км, на годиннику було вже 17:30, треба поспішати.
     Переїхали через перший гірський хребет і переконалися, що «прокатчики» не помилилися: дощ скінчився, проте вже стемніло. Перед другою гірською системою спустилися в долину Ламії, проїхали через Термопіли, подолали ще один перевал і спустилися у величезну і родючу Салонікійськую долину. До дев'ятої вечора вже в'їжджали в місто Каламбака і через півгодини, знайшовши нічліг в готелі Famissi, подались вечеряти.
     На відміну від Кріта, під час поїздки континентальною Грецією ми, через достатньо тривалі щоденні переїзди, вирішили не витрачати час на пошуки недорогого житла, а зупинятися на відпочинок в хай і не найдешевших, але комфортабельних  готелях. Так було і в Каламбака, і в Олімпії, і в Маті. Проте, завдяки мертвому сезону, у всіх цих готелях номери нам обходилися в два-три рази дешевше, ніж в найдешевший період. Отже, подорожуйте по Греції в жовтні: нежарко, спокійно, безлюдно і недорого.

12-й  день. Meteora – Delfi – Olimpia(480км).

     Відразу після сніданку вирушили на огляд монастирів Метеори. Кожен з монастирів, побудованих в XIV столітті під час турецької окупації, стоїть на вершині величезного кам'яного стовпа. Стовпи розкидані по долині. Кожен монастир раніше сполучався з долиною або мотузяними драбинами, або за допомогою ручного ворота й каната.  У голові не вкладається, як можна було доставляити всі матеріали вгору таким ненадійним шляхом! Зате ж і захист від завойовників-турків був відмінним. Зараз, зрозуміло, до всіх монастирів (а вони продовжують функціонувати і до сьогодні) прокладені дороги і кам'яні сходи, але як там жили і працювали ченці в ті часи – уявити собі важко.

     Як неможливо зрозуміти і те, як зараз,  під безперервним потоком туристів, там моляться і заглиблюються у роздуми про вічне нинішні ченці!

     Вхід в монастирі платний, жінкам необхідно бути в спідницях і з покритою головою. Про це краще подумати наперед, щоб не вдаватися до «прокатних» предметів туалету.
     Далі попрямували через гори Парнас до Дельфів. Що ближче ми наближались до оракула, то мальовничішою ставала дорога, а оливкові дерева в гаях обабіч неї - все старішими. Та й самі гаї набували все більш таємничого і «міфічного» вигляду.

     На під'їзді до Дельфів раптово і абсолютно несподівано (світило сонце і не було навіть натяку на дощ) з'явилася веселка. Ми їхали, а вона ставала все яскравішою і насиченішою, перетворившись, врешті-решт, в подвійну. Причому стояла вона практично над самим дельфійським святилищем, вказуючи нам шлях. Ось і не вір після цього що саме в Дельфах знаходиться пуп Землі!

    Сам комплекс дельфійського святилища велетенський і розташований на зверненому до моря схилі великої гори. Не знаємо вже чому, але ці розвалини продовжують випромінювати якусь історичну і духовну енергію, яку відчуваєш просто фізично. Чи то справа у величині й красі залишків комплексу і навколишніх гір, чи все лиш в нашій підсвідомості, хто зна?

     З Дельфів все тими ж оливковими гаями й апельсиновими садами спустились  до моря (о, ці гірські серпантини, підмочені мжичкою!) і поїхали берегом Коринфської затоки на захід до знаменитого мосту через затоку, на північ Пелопонесу.
     Вечоріло, і скоро в променях сонця, що заходить, вдалині став помітним цей величезний канатний міст, але порізаність берегової лінії (а дорога йде прямо вздовж берега) значно подовжувала наш шлях і до мосту ми під'їхали вже в повній темряві. 

     Зате на пелопонеському березі затоки шосе стало широким і рівним і залишок шляху пролетів непомітно, так що годині о восьмій ми вже під'їжджали до Олімпії. На нічліг зупинилися в готелі Olympia Palace Hotel, прямо біля підніжжя священного пагорба.

13-й  день. Olimpia – Epidavrus – Mikenes.

     Античну Олімпію оглядали в променях вранішнього сонця. Тут ми вперше за всю грецьку мандрівку зіткнулися з натовпами туристів, що товклися маршрутами або хаотично снували і «фоткалися» всюди. Не можна сказати, що це збиває враження від прабатьківщини олімпіад, але все ж не допомагає настроїтися на відповідний настрій. Хоча і в античні часи людей тут бувало немало: тільки на земляних трибунах стадіону їх могло розміститися близько 45 тисяч глядачів!

     Від Олімпії до Епідавруса (святилища Асклепія, в якому знаходиться найбільший з досі збережених античних грецьких театрів) відстань невелика, але з неясних  для нас причин пряма дорога туди була перекрита. Довелося з'ясовувати, де знаходиться об'їзд, потім шукати його, а потім довго їхати досить складними й вузькими другорядними  гірськими дорогами. Дорожні вказівники час від часу пропадали і тоді рухатися доводилося по карті і по інтуїції, природно помиляючись і повертаючись в початкові точки. Отже, наїздили цього дня немало зайвих кілометрів. З іншого боку - надивились багато не парадної, буденної сільської Греції.

     До Епідавруса дістались незадовго до закриття комплексу, що не перешкодило нам здивуватися як величині «залу для глядачів» на 12 тис. місць, так і його досконалості. З найвищого ряду можна було почути не лише про що в півголоса говорять люди на сцені, але навіть дзвін монетки, що впала!

     А якщо врахувати, що раніше за театром в долині знаходилися корпуси античних лікарень, де хворі могли чути всі трагедії і комедії, що граються на сцені, і що це було зроблено навмисно, заради своєрідної психотерапії, то подиву і преклонінню перед стародавніми немає меж.

     До Мікен допхалися затемна, але не пізно, вистачило часу ще пройтися містечком (скоріше все ж таки це маленьке село) і пошукати місце для нічлігу, щоб було і недорогим і затишним. Зупинили свій вибір на одній з таверн, особливо сподобалися красиві мармурові сходи, що ведуть на другий поверх до кімнат.
     І на Кріті, і в континентальній Греції велика кількість мармуру використовується для підлоги, східців, холів, ванних кімнат і навіть душових кабінок, що викликає спочатку подив. І тільки потім розумієш, що мармуру тут багато і часто він є дешевшим за кахель. Ну і довговічнішим, напевно.

 

14-й  день. Mikenes – Athens – Mati (300 км).

     Вранці пішли до античних Мікен. Мабуть, колись місто було не лише неприступне (за легендою величезні камені в стіни допомагали вкладати циклопи, звідси і термін «циклопічна кладка»), але й надзвичайно красивим. Дотепер радують око і його частини, що збереглися, і вигляд на долину Арголіди, і руїни стародавнього міста Аргос на дальньому пагорбі

     Олімпія, Епідавр, Мікени, Арголіда... Невже це справді ми, стоїмо ось тут, на древній землі Арголіди, де тисячі років тому зароджувалась європейська цивілізація?!

     А попереду у нас  –  Афіни! По дорозі нам дуже хотілося подивитися на знаменитий Коринфський канал, що перетинає Пелопонеський перешийок, з'єднуючи Іонічне й Егейське моря. Але він з'явився і промайнув так швидко, що зупинитися і подивитися на нього (ми їхали платним швидкісним шосе) просто не було ніякої можливості. Ми його проскочили! Врахуйте наші помилки!
     Зате після  каналу праворуч від дороги відкрились чудові види на на острови і води Сардонічної затоки Егейського моря. Нога сама починала тиснути на гальмо, скидаючи швидкість.
     Хоча до Афін ми приїхали не в годину пік, але враження було таке, що в місті всі і одночасно збожеволіли. Стосується і водіїв, і пішоходів. То оце - колиска європейської культури й цивілізації?!  

     Насилу пробившись до найближчого паркінгу, далі до Акрополя пішли пішки. Зайве казати, що Афіни - місто дійсно неймовірно стародавнє. Античні розвалини бібліотек, лазень, башт і таке інше зустрічалися на кожному кроці.

        Після того, як ми спустилися з Акрополя і насилу вибралися з центру міста, знайти дорогу в передмістя Афін Маті, де ми замовили готель, було вже не так складно. Приїхали завидна, поселилися в однойменному готелі «Маті», що належить, між іншим, Rotary Club, і, всівшись на нашому балконі, спокійно дивились спектакль «наш останній в Греції захід сонця».

15-й  день. Mati – Athens – Київ. 

     Зранку прокинулись і побачили, що за вікном йде занудний осінній дощ – погода адаптувала нас до київської осені! Сніданок - аеропорт - здача машини - літак - і за пару годин ми вже в осінньо-зимовому Києві.

     Ось і закінчилося наше грецьке осіннє літо!

     Залишається його тільки згадувати...

Мандрівка довжиною в тисячі кілометрів починається з одного кроку

 

© 2023 by Going Places. Proudly created with Wix.com

This site was designed with the
.com
website builder. Create your website today.
Start Now