ПІВНІЧНОЮ І ЗАХІДНОЮ ЄВРОПОЮ
Час: 21 квітня – 14 травня 2005
Маршрут: Київ – Warsaw – Lubeck – Delft – Brugge – Yport– Ver-sur-Meer– Pleyber-Christ – Angers – Amboise – Paris – Geneva – Colmar – Vienna – Eger – Київ.
Протяжність маршруту – 8 300 км.
Ідея подорожі виросла з нашого давнього бажання проїхати північною і центральною Францією, оскільки на її півдні ми раніше вже встигли побувати кілька разів, були ним просто зачаровані, а середземноморський шарм цих місць тільки підсилював наші відчуття. Північ же, після нашої поїздки по Скандинавії, настільки «запала» в душу, що рука сама починала малювати маршрути по півночі континенту.
Крім того, запустіння і занепад українських барочних замків, що почався ще в епоху СРСР, будив бажання поглянути на те «а як у них». Та й дитинство, проведене з книгами Дюма-батька, штовхало у бік замків Луари. Нарешті, ми обоє жодного разу не бували в Парижі!
Вже пізніше, прокладаючи маршрут, ми не могли встояти проти ще трьох вельми сильних спокус: Ельзас, де ми хоч і не були жодного разу, але зачаровані були ним давно; Швейцарія, в якій ми бували, але там живуть наші добрі друзі, зустріч з якими завжди радість; і Відень, оскільки наша любов до нього і не думала згасати.
Для того, щоб не поспішати в поїздці й мати можливість не просто виконати намічену досить велику програму, а ще й відпочити і «поспілкуватися» з містами і природою, ми зважилися на збільшення термінів нашої весняної подорожі на один тиждень (тобто 3 тижні проти звичайних двох). Всі ночівлі замовляли наперед через Інтернет, проводячи їх жорстку попередню селекцію. Фотографували за допомогою Nikon Е8800, Olympus zoom і ЛОМО-компакт.
Німеччина
1-й день. Київ – Warsaw (815 км, час в дорозі 10 годин).
Їхали добре знайомим маршрутом (старе «варшавське» шосе), звичайними українськими і польськими дорогами, заночували у Варшаві у друзів.
До приємних сюрпризів цього дня можна віднести практично повну відсутність черг на українсько-польському кордоні. Просто якась фантастика: їхали-їхали і практично без зупинок в'їхали на територію пропускного терміналу, а всі процедури були закінчені за 20-30 хвилин! Приїхали до Варшави набагато раніше, ніж планували. Чудово, маємо час і на відпочинок, і на спілкування з друзями!
2-й день. Warsaw – Lubeck (869, час в дорозі 10 годин).
Поснідали, попрощалися і поїхали, так що вже після обіду були в Любеку. Чому саме Любек, а не, скажімо, розташований поруч з ним Гамбург? Відповідь проста: Любек був колись столицею Ганзейської республіки, недержавного об'єднання північнонімецьких негоціантів, яке мало в епоху свого розквіту ХІV в. не лише власну армію і флот, але навіть свою валюту. До речі, в грошовій одиниці «фунт стерлінгів» слово стерлінг походить від слова «остерлінг», тобто східний.
З Ганзою ми познайомилися ще під час нашого скандинавського «анабасіса», а після того як ми провели тиждень в осінньому Гданську скромна ганзейська чарівність посилилася. Тому й вирішили сумістити корисне з приємним, а заразом і віддати данину стародавній столиці. Зупинилися в маленькому сімейному Shtadtparkhotel, який дійсно розташований поряд з чудовим міським парком, практично біля старовинних міських стін.
Змили в душі всю дорожню втому і почимчикували знайомитися з містом, ресторанчик для вечері примітити.
Місто не підвело: старовинні ворота, спокійна річка з будинками, що в ній відбиваються, шпилі кірх, середньовічні площі.
І понад те - відсутність показної туристичної метушні, повний спокій, гідність і доброзичливість в місті і його жителях.
Чудовий вишневий шнапс після вечері зігрів і звеселив душу.
Голандія
3-й день. Lubeck – Delft (640 км, час в дорозі 7 годин.)
Вранці прокидаємось під спів птахів і не втрачаючи часу йдемо на вранішній моціон парком, який в 50 метрах від готелю. Погода прекрасна, настрій піднесений - день починається чудово. Отож, на сьогодні прокладаємо маршрут не найкоротшою траєкторією до Дельфту, а новою голландською супергреблею DIKE довжиною близько 20 км, що з'єднала береги затоки Ljsselmeer, в глибині якої стоїть Амстердам. По греблі прокладене прекрасне шосе, поряд з яким - окрема дорога для велосипедистів (Голландія все ж таки), рівно посередині греблі – заправка, де можна зупинитися і подивитися на саму греблю і море. Вражає, треба відзначити.
Після греблі ми на кілька годин заїхали в Volendam, маленьке старовинне рибальське село, що стало великим туристичним центром. Народу - повно, приїжджають і машинами й туристичними автобусами. Останні ледве вміщаються на вузеньких вулицях і набережній, а їх розвороти-повороти збирають величезні натовпи роззяв, що гадають: вріжеться-не вріжеться, впаде-не впаде. Не врізаються і не падають.
Але навіть туристські натовпи не в змозі применшити чарівність місця і маленької гавані. До того ж, саме сезон лову оселедця, він продається в різносолоних і маринованих видах в численних ятках. Смаку цей оселедець просто надзвичайного і їсти його можна без хліба, так би мовити в натуральному вигляді (як і їдять справжні голландці).
До Дельфта приїхали після 16:30, трохи втомлені, але задоволені всім побаченим цього дня і собою, що доїхали сюди всього за три дні.
Чому Дельфт? Перш за все - через нашу любов до невеликих містечок, не обтяжених натовпами туристів. По-друге, знайти в центрі Амстердама готель з автостоянкою (якщо це тільки не Krasnapolsky..) практично неможливо. І по-третє, тому що Вермєєр Дельфтський все життя провів тут і своїми картинами просто примусив нас закохатися в це місто ще задовго до того, як ми в нього приїхали. Готель в Дельфті Hotel de Plataan - тихий і спокійний, розташований в центрі міста всього в 10-15 хвилинах ходи від вокзалу. У місті - тиша, спокій, тихі канали з квітучими деревами по берегах і спокійні голландці на велосипедах. Благодать!
4-й день і 5-й день. Delft
В Дельфті ми запланували пробути пару днів, організувавши тут базу, з якої здійснюватии одноденні вилазки до Амстердама і Гааги. Вартість готелю невелика (це вам не Амстердам!), так що квитки на потяг (навіть в першому класі) і на трамвай ми можемо спокійно собі дозволити. Трамвай - тому що з Дельфта до Гааги можна доїхати і на ньому.
Що і як дивитися в цих містах – справа смаку. Ми ходили по музеях (особливо рекомендуємо музей Ван Гога, просто унікальна колекція і дивовижна організація експозиції), плавали по каналах (спеціально взяли екскурсію, що відходить увечері від Hard Rock-кафе, оскільки вона найдовша, починається завидна, а закінчується вже вночі, коли вмикається підсвітка міста), просиділи півдня в Гаазі на морі і просто побродили містами досхочу.
Бельгія
6-й день. Delft - Bruxell – Brugge (278 км)
Від Дельфт до Брюсселю - за якихось три години доїхали. От же ж як тут все близько! Ночувати ми плануємо в Брюгге, тому Брюссель обходимо пішою прогулянкою. Місто велике, але ми відразу вирішили не їздити до Атоміуму, а пройтися старими кварталами, подивитися панорами, парки і т.і. Часу вистачило на все з лишком і вже до 4 вечора ми були в Брюгге.
Оце так! Не місто, а просто казка якась! А ми ж думали, що нас важко здивувати! Та це місто просто неймовірне! Його весь час хочеться сфотографувати і залишити в серці, як величезну і прекрасну старовинну картину!
Справжнє місто-музей! Увага, якщо хто захоче заночувати в цьому музеї, то це можна, але про нічліг треба поклопотатися наперед, оскільки музей не дуже великий, а охочих багато. Залишати на міських парковках автомашини на ніч дозволено лише жителям Брюгге, а у решти бельгійців та інших іноземців можуть бути проблеми. Тому шукайте готель з парковкою. Це буде дорого, але повірте, Брюгге віддасть вам все сповна! Ми зупинялися в готелі Europ: тихий, в центрі міста, стоїть прямо на одному з каналів. Є приватний гараж.
Франція
7-й день. Brugge - Rouen - Yport (460 км, час в дорозі 5,5 годин).
Спали міцно, вночі снився казковий Брюгге, одним словом - змішалися сон і дійсність. Виїжджати не хотілося! Але хто знає, що чекає попереду. Сьогодні нас чекала Франція і ночівка на березі Ла-Маншу. По дорозі заїжджаємо в Руан. Вразив не стільки собор, який так часто малював Мане, і не місце страти Жанни Д’арк, скільки старі (XIV-XV ст.) будиночки, що розширюються вгору від фундаменту, оскільки податки в ті часи платили виходячи саме з його площі.
Дорога, якою ми їхдемо від Руана до Іпорту, на карті йшла берегом моря, але насправді моря майже не видно. Навіть при проїзді через Іпорт. Тим більш приємно вразив наш готель «La Syrena» - він стоїть просто біля берега (вночі, коли приплив, море хлюпалось майже під самими нашими вікнами). Вечоріло. Панорама навколо - неперевершена! Поряд з готелем піднімається прибережна гора, на яку ми тут же і підійнялися. Звідти - ще красивіше.
Фактично, це ті ж самі «білі скелі Дувра», але з іншого боку протоки, та що там говорити – і самі все бачите (а ось це в улоговині між горами – наш Іпорт).
З висоти цих круч, в отаку погоду як сьогодні, видніються білі скелі Дувру по той бік протоки Ла-Манш, чи як називають її англійці - Англійського каналу. А внизу, на березі, а точніше - на морському дні, що зараз, під час відпливу, стоїть оголене місцеві збирають всіляких морських гадів. У цих місцях відливи досягають двохсот метрів, тож ходити такими морськими полями можна довго і з задоволенням. от лиш взуття відповідне треба мати.
Під вечір ми знайшли просто на березі місцеву «брашерію», де, спілкуючись з господарями і місцевими жителями, чудово повечеряли з вином, кальвадосом і різноманітними найсвіжішими морськими продуктами. І все - за півціни!
До речі, про часто описувані труднощі спілкування з французами. Ми такого за всю нашу подорож не зустріли. Ось, наприклад, тут, в місцевій маленькій брашерії ми звернулися до господині англійською і потім італійською з питанням чи можемо ми чимось у неї перекусити. По очах видно, що ані англійська, ані італійська їй не знайомі і вона поволі подалася углиб свого ресторану. За якийсь час господиня повертається з чоловіком, який іспанською мовою розповів нам що у них є і що б він нам рекомендував поїсти і випити. Радісно киваємо, замовляємо всілякої всячини зі свіжого улову, карафку місцевого білого. І поки чекаємо продовжуємо з ним бесіду на суміші італійської (яку знаємо ми), іспанської (яку знає він, оскільки народився в тому районі Франції, який на межі з Іспанією і справедливо вважав що той, хто говорить іспанською завжди зможе зрозуміти того, хто говорить італійською) і французької (яку ми взагалі не знаємо, але ж слів 5-6 за 2 дні перебування в Бельгії і Франції вже освоїли).
Увечері, у повній самоті ще побродили по нічному узбережжю.
8-й день. Yport - Etretat - Honfleur - Trouville, Doville - Caen - Bayeux - Ver-sur-Meer (140 км).
Дивлячись на наш сьогоднішній маршрут можна подумати, що ми явно захопилися і перенасичили його. Нічого подібного. Коли ми заїхали в Етрета подивитися на скелі, оспівані в картинах того ж таки Мане, то з'ясувалося, що туристів і їх автобусів там величезна кількість, підйом на оглядовий майданчик небезкоштовний (а у нас в Іпорті - вхід вільний, плюс вільне спілкування з місцевими овечками і малорослими кіньми), запаркуватися можна тільки за гроші, та ще й пошукати місце треба. Отож, пробули ми тут не більше 40 хвилин, ну справді: Іпорт виявився набагато милішим.
Їдемо далі на захід вздовж узбережжя, до столиці кальвадосу містечка Онфльор. До того ж, це ще й відомий курорт. Проте зараз, в травні, сезон і не думав починатися, тому людей мало, місто тихе і безтурботне. Порт спокійний і гостинний. Навіть легкий дощ не зміг нас відвадити від прогулянки вузенькими вулицями і дегустації кращих сортів напоїв (та й для домашнього вжиткуприкупили кілька пляшок кальвадосу).
За Онфльором дорога, що йде узбережжям і проходить через затишні маленькі містечка (до речі, дорога дуже нагадує «аурелію» на Cote d’Azur), приводить нас в Дувіль і Трувіль. Це по суті два містечка, зрощені в один, що утворили вельми недешевий курорт для заможних французів. У містечку багато яхт і пляжів. Здається, містечко залишилось таким, яким воно було у Клода Лелюша в фільмі «Чоловік і жінка»! Дуже романтичне і чуттєве.
Чудово просто побродити вулицями й пляжами містечок, не поспішаючи перекусити в портовій таверні устрицями з білим вином. І так само неспішно їхати далі на захід, до місця нашого сьогоднішнього нічлігу – нормандського приморського села Вер-сюр-Мер. Місця, якими їдемо, були місцем висадки союзників у1944 року, у так званий D-Day. Всюди видно пам'ятники: старі танки і гармати. Все як в СРСР.
B&B Castel Provence - це найзатишніший і найгостинніший B&B, у якому ми коли-небудь зупинялися!
Наш вибір цього закладу визначило одне лиш фото з їхнього сайту. Але дійсність перевершила! Сердечність - як у близьких родичів!
Господар Жан-П'єр із задоволенням ділився своїми знаннями про регіон і про будинок, який у Другу Світову протягом 4 років був німецькою штаб-квартирою, а після 6 червня 1944 став британською штаб-квартирою. Аби тільки стіни могли говорити!
Перед вечерею ми пішли побродити по дну морському, оскільки на цьому побережжі Нормандії відливи досягають 2-3 км, дно піщане і навіть відсутність у нас гумових чобіт і дрібна мжичка не змогли перешкодити нашому променаду. Нам навіть вдалось знайти розсипи «дарів моря» - різноманітні їстівні молюски, але, на жаль, не здогадалися їх зібрати на вечерю. А виявляється їх можна було б приготувати на маленькій, але повністю обладнаній кухні в нашому помешканні.
Взагалі, та увага і турбота, з якою господарі цього B&B підготували все для своїх гостей просто розчулили: і разові кремчики-лосьйончики, разові станки для гоління, голки-нитки і цілий набір кремів для взуття. Але вершиною всього став повний комплект адаптерів для розеток, що охоплює всі відомі в світі стандарти (якось в Лондоні у ду-у-уже дорогому готелі на Whitehall Сашкові довелося два дні «вибивати» адаптер для ноутбука).
Стільки продуманості у найменших дрібничках аби гості почувались як вдома! В кімнаті є навіть стереосистема і диски з чудовим підбором популярної класичної музики. Вечеря при свічках під цю музику і легкий шум дощу… До речі, парасольки теж передбачені господарями.
Спілкування з господарями продовжилось за сніданком. Випічка з сусідньої пекарні, сир, йогурт, фрукти, кава і чай - хороший початок дня. І найголовніше - те, що нас підкупило на сайті: домашній джем. Багато. Така кількість видів джемів, що навіть важко вибрати!
Господарі Жозет і Жан-П'єр - не лише чудові знавці свого регіони. Ми були здивовані їхньою обізнаністю з історією України. А коли дізнались про нещодавно прочитану ними книгу Андрія Куркова, то були навіть присоромлені: ми її ще не прочитали.
9-й день. Ver-sur-Mer - Le Mont-Saint-Michel - St-Malo - Pleyber-Christ (420 км, час в дорозі 4 години)
Цього дня ми хотіли подивитися на Монт-Cан-Mішель або гору святого Михайла із замком і монастирем на ній. Місце, яке за кількістю відвідувачів практично не поступається Ейфелевій вежі, при тому, що вежа знаходиться в Парижі, а гора стоїть на узбережжі між Нормандією і Бретанню.
Скільки ми до початку подорожі не намагалися відшукати відповідний нічліг поблизу від гори – нічого не знайшли. Отже, поглянути на Монт-Сан-Мішель вночі, з підсвічуванням, не вийшло. Але і вдень видовище дивовижне, причому чим далі від гори знаходишся - тим красивіше і значніше вона виглядає. Самою горою ходити не надто цікаво, оскільки всередині все гранично «комерціалізовано», причому зроблено це не найкращим чином, підвів смак і почуття міри. Запаркуватись біля гори можна без проблем, але в прилив стоянка заливається водою, всі машини виїжджають на берег, а гора перетворюється на острів. Нам на весь огляд цілком вистачило двох з половиною годин.
На захід від Монт-Сан-Мішелю ми їхали вже по Бретані. Довгі піщані пляжі змінилися високими скелястими берегами з невеличкими бухтами, кам'яними брилами різноманітних розмірів, що стирчали тут і там, островами й острівками.
Рекомендуємо, як і при плануванні маршруту по «аурелії», виділити на саму дорогу вздовж моря по Нормандії і Бретані достатньо часу, оскільки ви напевно захочете зупинитися і там, і тут, і ще ось тут – краєвиди відкривається з кожного місця неповторні. Адже саме за цими неповторними видами ми сюди і їдемо, чи не так?
В одній з таких бухт, в гирлі ріки Рене лежить місто Сан Мало. Неприступна фортеця тут була збудована ще в XVIII столітті. Квартали старого міста оточені міцним муром. Безліч іменитих мандрівників і землепрохідців є тутешніми уродженцями. Географічне положення міста таке, що воно могло дозволити собі дистанціюватися від усіх і навіть в 16 столітті оголосити себе незалежною республікою.
Крім того, Сан Мало відоме як бастіон тодішніх піратів, яким неприступність фортеці також припала до душі. Під час відливу можна по дну моря дійти до фортів, розташованих на острівцях і оглянути їх. Цікаво, але стежите за часом, а то прилив зробить вас в'язнями цих фортів до наступного відливу!
Від Сан-Мало рухаємось і далі вздовж узбережжя, все західніше й західніше. І ось ми вже у департаменті Фіністер ("т.т. "край землі"). Тут беремо трохи вглиб континенту і шукаємо маленьке містечко Pleyber-Christ, де нас заждалися друзі і де ми плануємо погостювати кілька днів.
10-й і 11-й дні. Pleyber-Christ.
Наші друзі – місцеві жителі, тому вони підготували для нас програму перебування і відвідин дивовижних місць Фіністеру.
Перше місце куди ми поїхали - маленький острівець Pont du Batz, що в перекладі означає – п'ятачок. Острів, хоч і розташований всього в 15 хвилинах їзди катерком від берега, має свій унікальний мікроклімат. Завдяки Гольфстріму, як нам пояснили місцеві, на ньому завжди сонячно і тепло, хоча на березі (у 15 хвилинах!) холодно і навіть може йти дощ.
Острів залишився в нашій пам'яті як уособлення всього бретонського, а прекрасний пікнік з бретонськими млинцями і сидром, приготований для нас друзями, ще більш підсилював це враження. Будете в Бретані - радимо обов'язково з'їздити або на цей, або може ще на якійсь острівець, це дійсно свій окремий, ні на що не схожий світ.
На другий день ми поїхали на найзахідніший край Бретані – Pont du Raz. Місце, західніше від якого тільки океан і Америка. Назва мису Ра походить від норманського слова "raz" - швидка течія (звідси, наприклад, і слово race - гонка). Протока Ра-Дю-Сен між мисом Ра і островом на захід від нього (Іль-де-Сен) з найдавніших часів вважалась одним з найнебезпечніших місць Європи для мореплавання: підводні скелі, жорсткі шторми і безліч кораблетрощ (там навіть пам'ятник їхнім жертвам встановлений).
За переказами, на острівці, де зараз стоїть маяк, народилися відомі кельти: Мерлін і Моргана.
Від стоянки до мису гостей возить безкоштовний автобус, але дикість місця це не применшує. А можна і пішки пройтися – це навіть цікавіше. У туристичному центрі ми побачили фотографії, на яких гребінь хвилі майже закриває маяк! А в цьому маяку ще донедавна жив наглядач. Ото цікаве життя, мабуть!
Охочі можуть полазити по скелях або, ризикуючи життям, спуститися до моря.
12-й день. Pleyber-Christ - Angers - Blaison-Gohier (540 км, час в дорозі близько 6 годин).
Покидаючи Бретань ми не могли не подивитися пам'ятник кельтської культури – дольмени. Це розташовані на півдні Бретані правильні ряди вертикально встановлених каменів. Причому встановлених «по зростанню», від найменших, розміром з колесо, до великих, розміром з невеликий будинок. Дольмени - свого роду нагадування, що колись і Бретань і Британія були землями кельтів, що залишили після себе мегалітичні споруди по обидві сторони протоки (у UK- Стоунхендж). Не знаємо як там щодо енергетики, але поруч з такими рукотворними велетнями справді почуваєшся якось особливо!
Від бретонських дольменів шлях наш лежить до Луари, вздовж якої будемо їхати без поспіху, заїжджаючи по дорозі в найбільш примітні замки. Настрій дещо зіпсувала зустріч з жандармами. Виявилось, що у Франції окрім автоматичних фотокамер жандарми практикують і «полювання» на низьколетючі автомашини. Жандарми полюють на мотоциклах і люблять влаштовувати засідки на мостах. Попалися і ми. За перевищення швидкості на 50 км /год. довелося віддати 92 євро.
Цього дня ми оглянули замки Серра і Анжер. Взяли екскурсію й оглянули всі внутрішні приміщення тільки в першому замку. Може це тільки ми такі, але нам цієї екскурсії цілком вистачило і всередину решти замків (окрім Фонтенбло) ми вже не заходили. Зовні все це виглядає набагато цікавішим.
Заночували цього дня в манісінькому селі в долині Луари Blaison-Gohier, в якому нема жодного замку. Натомість є прекрасний будинок і дуже гостинна господиня Марі-Шанталь, що накрила нам вечірній чай у весняному саду серед квітучих кущів бузку, ставків з рибаками і милих домашніх котів. А яка чудова мансарда нам дісталась!
13-й день. Blaison-Gohier - Amboise (160 км, час в дорозі близько 3 годин)
Продовжуємо рухатись вздовж Луари. Сьогодні оглянули замки Бріссак (нічим особливо не примітний окрім того, що ним як і раніше володіє одна сім'я), Сомюр (він взагалі зачинений сьогодні). замок Юссе (що став прототипом замку Білосніжки із знаменитого мультфільму Діснея) і знамениті сади замку Вілландрі (Villandry).
До вечора дістались до містечка Амбуаз (Amboise), тут ми заздалегідь замовили готел Pergola. Готельчик недорогий, невеликий, абсолютно ніякий (нам же на одну ніч, тому не заморочувались з пошуком чогось витонченого). Але він назавжди залишиться у нашій пам'яті. Бо в нашому номері ми ніяк не могли знайти туалет: умивальник і душ - є, а туалету - нема! Аж доки не покликали менеджера, який впевненою ходою пройшов до шафи, відкрив дверці і - voila! - ось вам туалет! Повірте, таке не забувається!
А от містечко Амбуаз - досить миле, затишне. На вершині пагорбу, біля колишнього броду (потім мосту) через річку Луара височіє замок Амбуаз, який в XV столітті був королівською резиденцією французьких королів. Потім, звісно, потроху занепав. У цьому замку похований Леонардо да Вінчі.
14-й день. Amboise – Paris (250 км, час в дорозі 4 години)
Цього дня ми, закінчуючи нашу поїздку вздовж Луари, проїхали через «печерні міста», в яких продовжують жити «троглодити», тобто печерні жителі. Насправді це практично нормальні будинки з абсолютно типовими фасадами, внутрішні приміщення яких «поглиблені» в скельні породи, з дерну нагорі цих будинків (дахів в печерах не буває!) стирчать димарі печей і камінів. Але в переважній більшості печер живуть не люди, а шампіньйони, які можна тут же купити, або зберігається вино.
Отож, за сьогодні ми оглянули замки в Блуа (стара столиця Франції), Шенонсо (Chenonceaux) і Шамборі (Chambord). Останні два замки вважаються одними з найкрасивіших, обидва цілком варті того, щоб з ними знайомиться неспішно, причому має сенс віддати перевагу їх детальному зовнішньому огляду і прогулянці околицями.
На наш погляд, найголовніше в такій ось екскурсії по замках Луари – знати міру. Тобто визначити оптимальну кількість замків, щоб і загальне уявлення про замки отримати, і в той же час – щоб ці самі замки не злилися у вас в голові в суцільну мішанину з кімнат, дахів, шпилів, садів і т.д. Як нам здалося – 3-4, ну може 5 замків – цілком достатньо.
Після огляду замків у нас лишається цілком досить часу, щоб дістатися до Парижа і відшукати дорогу до нашого готелю на Лафайєт. Тих, хто вперше в'їжджатиме до Парижа на автомобілі, хочемо попередити. що тунелі шляхопроводів на окружній дорозі далеко не завжди освітлені належним чином, тобто в них може бути просто темно, особливо при в'їзді в них сонячним днем (як тут не пригадати випадок з принцесою Діаною).
15-й і 16-й день.Paris.
Париж у кожного свій, тому не будемо перенавантажувати читачів подробицями. Відзначимо тільки, що попри численні зауваження про те, що це місто не можна оглянути за 3-4 дні, ми, скориставшись порадами путівника «Франція» серії «Мир вокруг нас» (Видавницький дім Симон-пресс, 2004), зуміли таким чином спланувати наші походи по місту, що отримали про нього цілісне враження. Причому ми не особливо поспішали: встигли і в музеях побувати, і посидіти в парках, в кафе і ресторанчиках.
Від себе особисто радимо відмовитися від підйому на Ейфелеву вежу замінивши його підйомом на башту Монпарнас. Це й дешевше, і без черг, і види на Париж ті ж самі, до того ж з самої башти її ж, на щастя, і не видно, а видно якраз башту Ейфеля.
І ще: лівий берег нам здався тихішим, спокійнішим і затишнішим, тому рекомендуємо віддати перевагу готелю саме на лівому березі.
17-й день. Paris - Geneva (562 км, час в дорозі близько 4 годин).
Виїжджаємо з Парижа і беремо курс на південь, до Женеви, де нас чекає приємна зустріч з друзями і Швейцарією.
По дорозі заїжджаємо у Фонтенбло. Ми цілком свідомо, прислухавшись до численних рекомендацій знайомих, відмовилися від поїздки до Версаля, уникаючи натовпів туристів і штампованої індустрії їх обслуговування. А замінили Версаль на Фонтенбло. І мали цілковиту рацію, тому що вранці замок і парк - практично порожні, а інтер'єри Фонтенбло настільки своєрідні і унікальні, що навіть поклали початок особливому стилю – Стилю Фонтенбло.
Швейцарія
18-й і 19 день. Geneva.
У ці дні ми зовсім не сиділи на місці. У перший день наші друзі познайомили нас з Ліоном. Наші знання про це місто обмежувалися повстанням місцевих ткачів проти місцевих павуків-буржуїв. А виявилось, що це друге за величиною і за багатством місто у Франції. З прекрасним плануванням, вишуканою ажурною архітектурою і дуже теплим настроєм. Ну, і крім всього – кулінарна столиця Франції. Нам дуже сподобалося і ми рекомендуємо всім включити його в свої маршрути.
На другий день ми поїхали в Монтрьо, звідки гірською залізницею (зубчаткою) піднялися в гори на висоту більше 2000 м, до заповідника байбаків. Байбаки ще солодко спали, але ж краєвиди які! Хоча вартість квитків на цю високогірну електричку немаленька: близько $ 40 на особу.
А спустившись вниз ми не могли відмовити собі в задоволенні знову побродити по Монтрьо і посидіти на набережній Женевського озера, абсолютно розчиняючись в атмосфері краси, тиші і мрійливості, споглядаючи тихі води і протилежний французький берег.
Поверталися до Женеви вже французьким берегом, проїжджаючи безліч затишних прибережних містечок і сіл.
До речі, були приємно здивовані тим, що в околицях Женеви досить багато виноградників, саме на швейцарському боці. Друзі просвітили нас, що Женева - це третій в Швейцарії виноробний кантон з найбільшою щільністю виноробних господарств в країні. Пагорби, які оточують західну частину Женевського озера, створюють дуже сприятливі умови для виноградарства. Виробляють тут як білі, так і червоні вина. От саме червоне місцеве ми й продегустували з друзями за прощальною вечерею. Бо наступного ранку вирушили до Ельзасу.
Франція. Ельзас
20-й день. Geneva – Colmar (320 км, час в дорозі 4 години)
Від Женеви до Кольмара дісталися без пригод. Виявилось, що наш B&B розташовується не просто в старій частині міста, про що ми знали наперед, а в самій серцевині, поряд з «маленькою Венецією». Більш того, наша квартира знаходилася в старовинному сірувато-блакитному фахверковому будиночку з балками. І при цьому мала всі зручності, їдальню-кухню і навіть окрему дитячу кімнату, яка нам була, звичайно, не потрібна.
Кольмар - чарівне невелике містечко, одне із наймальовничіших і фотогенічних міст Ельзасу, яке добре зберегло свою культурну та архітектурну спадщину. Вважається найсухішим містом Франції, настільки мало опадів тут випадає. Тому навколишні місця сприятливі для виноградників і Кольмар славиться своїми винами. Також це місце народження Огюста Бартольді, творця знаменитої статуї Свободи.
Ще наперед ми вирішили, що машину ми залишимо в Кольмарі, а в Страсбург з'їздимо поїздом. І наступного дня вранці зрозуміли, наскільки мали рацію. Річ у тому, що багато сотень євробюрократів працюють у Страсбурзі, але жити вважають за краще в спокійному Кольмарі, роз'їжджаючи туди-назад на потягах і автомашинах. Крім того, на автодорозі, що зв'язує обидва міста, - дуже напружений трафік вантажівок. Тому на дорогах - вічні пробки (у цьому ми переконалися вранці наступного дня, коли їхали до Відня), а от з поїздами все зручно і швидко: Їх багато і вони їдуть всього 35-40 хвилин.
Страсбург нас підкорив. І своїми старими кварталами, і соборною площею, і новими барочними будинками. Місто цей, незважаючи на свою «столичність», дуже затишне і гостинне.
Вечерю влаштували собі самі: ельзаський кіш (пиріг такий місцевий, дуже смачний) і місцевий рислінг!
Австрія
21-й день. Colmar.- Vienna ( 860 км., час в дорозі 6 годин).
Дорога, окрім ділянки до Страсбурга і ще 150 км від німецького кордону - нормальна, але на згаданих ділянках багато «камеонів», автобусів і просто вантажівок, так що треба бути уважними.
Ну а Відень, що тут сказати ... Скільки разів в ньому не буваєш, стільки разів він захоплює. Ми його любимо і тому прагнемо не проїздити повз.
Зупинялися цього разу в маленькому сімейному пансіоні Hotel-pension Andreas. Не бо зна що, але вся решта готелів була зайнята, оскільки саме в ці дні у Відні проходив чемпіонат світу з хокею, і крім того – дуже вдале розташування готелю, якраз за Ратушею.
22-й день. Vienna
23-й день Vienna - Eger (380 км, 3,5 години в дорозі)
Ну ось пора й додому повертати. Трохи побродивши Віднем, ми виїхали, взявши курс на схід. Ночували, як завжди в Егері, готель «Panorama». Відпочили, походили по місту, полежали в джакузі, повечеряли в знайомому маленькому ресторанчику біля стін старої фортеці. Фактично вся подорож була закінчена, і ця думка зігрівала нас, коли ми згадували нашу поїздку за келихом «Егрібікавера».
24-й день, останній. Eger - Київ. (810 км, час в дорозі близько 10 годин).
Виїхали раніше оскільки припускали черги на кордоні. Так і було. Втратили близько 1,5 години, але все решта пройшло гладко. Годині о 8 вечора були вже вдома, де і потрапили в обійми Пуфіка. Як же ми за ним скучили!!!
