03 березня, четвер
- 3 бер. 2022 р.
- Читати 2 хв
Оновлено: 23 серп. 2022 р.
Лиш цієї ночі зауважила, що сирена повітряної тривоги працює десь зовсім поряд з нашою «спальнею». А перші ж дві ночі спала як убита, нічого не чула. Лише свій будильник виставлений на 05.20.
Працюємо на кухні з 5.30 ранку до 10-11 вечора.
З новоприбулими справжніми кухарями справи пішли трохи веселіше. Хай ніхто з них не працював саме на таких великих кухнях, все одно вони вміють і розуміють більше, аніж ми – повні «чайники».
Майже нема перерви, тому читати новини чи писати комусь нема часу. Та й присісти теж ніколи. Бо нормальної організації роботи все ще нема: ми кидаємось усі й відразу на різку овочів, усі й відразу – на розморожування і четвертування курей; на смаження пасеровки, на миття котлів і каструль. І постійно щось не встигаємо.
50-літрові каструлі, в які розливаємо супи, каші, салати, компот, чай, самі по собі ніби й не надто важкі, кілограмів 6-7. Проте за три приготування їжі, і відповідно, три серії миття і розставляння їх на стелажі-сушки, спина болить і ниє. А особливо печуть п’ятки: я прийшла сюди з офісу і все, що змогла знайти із взуття - офісні балетки.
Як це витримують наші «дюймовочки» Іра й Мія, я лиш дивуюсь!
У той же час молодші дівчата ніяк не можуть знайти чим зайнятись. Курять. П’ють чай (кава швидко скінчилась з такими «роботящими помічницями»). Знову курять. Теревенять між собою. Ні, вони не відмовляються помити котел чи каструлі, порізати овочі – це коли Григорівна їм скаже. Але самі не шукають що треба зробити. Чекають. Мабуть, вони просто ще занадто молоді.
Після роздачі обіду й миття посуду збираюсь додому на побивку!
Як невпізнанно змінився мій Печерськ за ці кілька днів: бетонні плити численних блокпостів перегороджують бульвар Лесі Українки, вулицю генерала Алмазова; мішки з піском; протитанкові «їжаки». Скрізь – військові, прохід за паспортами. Лечу швидше додому аби встигнути помитись, змінити одяг і до комендантської години перейти в наш офіс, на ночівлю.