Вчорашня масована атака, вже й перестали лічити яка вона за номером, заскочила нас, як і належиться, несподівано. Ледь-ледь налагодились стабілізаційні стабільні вимиканння електрики після попередньої атаки, ми вже кілька днів живемо з двома графіками відключень: на роботі і вдома, благо це різні групи відключень. Звечора сідаєш за порівняння: коли нема електрики вдома - йдемо на роботу, коли вимикають на роботі - пересуваємось додому. На четвер, 24 листопада, графік найнезр

Планували цього дня сходити на концерт. Та не так сталось, як гадалось! Лиш вийшли з роботи - сирена. Ну, то не звикати: поки дійдемо до концертної зали - тривога вже й скінчиться. І до БЗЗ дійшли, і в підвал відразу нас попросили йти, і вже посиділи, і з друзями пообнімались, і з музикантами, які тут же, з нами, в підвалі пересиджують, поспілкувались, а відбою нема й нема. І зв'язку в підвалі теж. Тож потроху потроху починаємо підніматись східцями нагору, хоча б на перш

Ознака нинішніх часів у Києві - шум генераторів на вулицях. Бізнес швидко підлаштовується під реалії - на те вони й підприємці аби вести справу на свій страх і ризик за будь-яких умов. Вимкнення електрики тривають вже більше двох чи трьох тижнів, отож підприємці кинулись купувати генератори. І тепер аптеки, магазинчики, ресторани, кафе працюють, аж гуде - і то таки гуде в буквальному розумінні, а не в переносному. Мама днями потрапила в лікарню, в Бучу (бо це їхня найбли

Аня-старша на свій день народження попросила ніяких подарунків не робити, а кидати гроші на її картку для потреб поранених. "Уявіть,- пише мені - назбирали трохи більше 32 тисяч!" Аня помчала в Metro, закупила тушонки й солодощів і привезла в "наше" ортопедичне відділення лікарні. Лікарняні харчі медперсонал доповнює за можливості волонтерською тушонкою, якої зараз обмаль. Я бачу як світяться очі Ані: це точно найкращий подарунок на день народження! Увечері заходять в

Сьогодні вже третя масована атака дронами й ракетами. Перша була позаминулого тижня, 10-12 жовтня. Наступна - за тиждень, у цей понеділок. Ну, а сьогодні - знову масований наліт, десятками крилатих ракет і дронів. На нас летіло 40 ракет і 16 дронів! Це зовсім не означає, що в інші дні не обстрілювати, просто кількість значно менша, по 8-10 ракет. Також сьогодні третій день віялових відключень електроенергії. Їхній графік для кожного будинку розписаний: 3 групи будинків, к

А небезпека і справді зараз скрізь. Понеділок, 10 жовтня, зранку почався з повітряної тривоги, хоч і звичної вже для киян за ці 7,5 місяців війни, проте останніми тижнями трохи забутої. Та цього разу за сиреною почались і прильоти! Наші вікна здригаються від вибухів, десь у напрямку центра міста видно чорний дим, недалеко від нас, та все ж не біля нас. Пронесло. Цього разу. Сестра з дітьми перебігли в підвал сусіднього будинку, донька з внучкою - у підземному паркінгу. Ну,

- А шо це Ви і в вихідний на роботу? - дивується консьєржка в будинку, де маємо офіс. Вона з'явилась не так давно, місяців два тому, ще не всіх мешканців знає. Але нас з чоловіком запам'ятала, ба більше, ми з нею знайшли спільну тему - квіточки, і я вже отримала в подарунок кілька кущиків тисячолисника: війна війною, а саджати зараз саме час. - Та, таке, у нас тепер не те шо офіс, а якийсь перевалочний пункт: одяг для поранених, одяг для дітей Харківщини, ящики з яблуками й м

Вертольоти медичної авіації видно з вікон нашої квартири, а також чути з офісу, бо поруч – військовий госпіталь. Влітку це був один, вряди-годи - два вертольоти. З кінця серпня – два зранку, два вдень. І це ж не просто – вертольоти. Це поранені, поранені, поранені. І в нашій лікарні сьогодні теж поповнення. Пізно увечері дзвонить медсестра: "Привезли новеньких. Треба б кілька днів їх підгодувати. Чи зможете завтра ваші вареники зробити?". Та звісно ж! Хай і не домашні, бо

Тягнемо з сестрою пакунки з дитячим взуттям. Тиждень тому звільнили Куп’янськ. Подруга знайомої повернулась додому, а там.... - Людо, пошукай там по знайомих теплі дитячі речі, - телефонує вона. - Бо тут в лікарню звозять дітей. Звідусюди. І з Куп’янська, і з прилеглих сіл. Батьків нема. Одягу - ото шо на них. То може зберіть там у Києві що є. Ну, а далі - вже спрацьований механізм: Люда - Марині, Марина - мені, я - сусідам, друзям, сестрі, доньці. І ось вже ми з сестрою вкла

«Оксанко, як Ви? В якомусь проекті зараз, десь допомагаєте? Я щось не знаю куди себе приткнути. І роботу кидати не можна, а користі від мене там мало» - це від Ані-старшої. «Приглядаюсь до всього – але поки не бачу де потрібна. Без медичної освіти в парамедики не візьмуть. Допомагати, як ми ото з тобою до Госпітальєрів їздили, можу лише в неробочий час. Бо без роботи залишитись зараз – то зовсім скрутно. Але ж треба щось робити!!! Давай думати!!!!» - це від Нати. «Дошиваю с

Повернувся з евакуації знайомий. Його виїзд у березні був для нас трохи несподіваним: доросла людина, спортивний, енергійний, врівноважений, критично мислячий. Але ж так, диверсійні групи у березні вже підходили до околиць Києва, та й «прильоти» були у його районі, зовсім неподалік будинку. Справді, здавалось тоді, що столиця може не встояти, що русня просувається швидко і ось-ось вже буде порпатись вулицями міста. Тож наш знайомий, маючи вже понад 60 років, виїхав до свого с

Якщо не брати до уваги залишки блокпостів та кількість людей у військовій формі на вулицях, то в столиці про війну зараз майже нічого не нагадує. Працюють кафе, ресторани, діти гасають на вулицях на великах і самокатах. Ми з Сашко і Наталкою активно ходимо на концерти. Галюся Бабій продюсує проект "Message from Ukraine". І ми, спраглі за живою музикою і співом, ходимо майже на всі концерти. Приємно, що музиканти повернулись в країну. Особливо - діти-музиканти. Я ж пам'ятаю я

Четвертий місяць війни. Тривоги бувають то частіше, то рідше. В місто потроху потягнулись повертенці з евакуації. Їх помітно: під час сирен прожогом біжать до найближчого укриття, при нічних повітряних тривогах перелякано вилітають з квартир, відсиджуються в коридорах і дивуються чому інші сусіди цього не роблять. А більшість киян тих, хто не виїжджав в евакуацію, вже з цим звиклись. Сирени вдень, сирени вночі.... Проте життя триває, тож кияни чимчикують зосереджено на роб