Пряжінька

Яєчня з мого дитинства

У моєму далекому щасливому дитинстві кожного літа розкошувала я в селі у бабусі. Що вже вольності мені там було: спати скільки хочеться, їсти - що забажається. Бабуся ніколи мене не сварила, не заставляла щось робити, а проте разом з нею я навчилась і читати, і готувати, й саджати, й полоти, й косити. Мабуть, такими й мають бути справжні бабусі.

А коли на бабусине ранкове: "Що на сніданок приготувати?" я не могла щось путнє промугикати спросоння з-під перини, то бабуся готувала пряжіньку, так у нашому селі називали звичайну яєчню зі збитих яєць.

Брала кілька яєць (звісно, свіженькі, вранішні), збивала виделкою, додавала дрібку соди, зовсім трохи, на кінчику ножа, інколи додавала кілька ложок молока, але часто і без нього, солила. І виливала все те на розігріту чавунну сковорідку. Сковорідки бабусині були теж не молоді, але ніколи нічого на них не пригорало! Смажилась пряжінька або на вершковому маслі, або на смальці, або навіть зі шкварками. І це попри те, що в дитинстві мене постійно тримали на дієті (виправдано те чи не виправдано). Але бабуся, дотримуючись цих дієт, все одно дозволяла і собі, й мені поласувати шкварками коли хотілось. Бабусі - вони для того й є аби балувати онуків!

Отак і я тепер, коли зранку не відомом чого хочеться, згадую про пряжіньку. Звісно, можна назвати це й омлетом чи яєчнею. Та все ж пряжінька ніжніша й соковитіша за омлет (який часто робиться з борошном).

Підсушені тости, якісь сезонні овочі чи щось із того, що є в холодильнику прекрасно доповнять прянжіньку. Головне - їсти її відразу, гарячою, і не поспішаючи!