07.03.2022 р., понеділок
- 7 бер. 2022 р.
- Читати 2 хв
Оновлено: 27 квіт. 2023 р.
"Мене тут нема. Готуйте самі" – і Григорівна зникла у ліфті для підйому страв (яким ми возимо каструлі вгору і вниз).
Вона рознервована, бо зранку була чергова нервотрьопка під час роздачі сніданку. І хоч потім з'ясувалось, що вина була не наша, то офіціантки переплутали, але ж нервів було у неї! Тож зараз ми готуємо обід практично самі. Нарізати все на вінегрет – без питань. Технологію варки супу я вже теж знаю, пропорції на 250 літрів теж – до всього придивлялась ці дні, запам’ятовувала. Рисову кашу майже пам'ятаю як варити, а от з пропорціями – не певна. Розмірковуємо разом з хлопцями-музикантами. Вони ж носять каструлі з крупою, пересипають крупу в котел, то щось теж за цей час вже запам'ятали. Відміряю крупу, воду. Перед закипанням води з'являється Григорівна і .... схвалює пропорції. Ок, далі я сама. Котлетки сьогодні подаємо волонтерські, їх Петро лише розігріває у парові шафі.
Для компоту сьогодні використовуємо також волонтерські сухофрукти з Франківщини: бавовняний мішечок з написом "сушениця" і трилітрова банка варення. Варення не відразу і второпали яке: коричневе і тягуче мов гречаний мед. А майже на дні банки - чи то вишні чи черешні.
Обід зготували вчасно, і наче все вийшло зовсім непогано. А якщо чесно - то смачніше за те, що тут готувалось у перші дні мого волонтерства. Бо Петро й Женя додають спецій не лише у супи, а навіть у сьогоднішню кашу з рисової січки.
Петро навіть придумав чим себе займати під час тривоги: бере з собою у підвал кульочок з часником, ніж і чистить його.
Неймовірно горді собою, що змогли, що все зробили. Проте на роздачі нас чекає легке "опускання на грішну землю": супу не вистачило. Всього лиш на 3 столи, але ж не вистачило! Добре, що завжди маємо залишок супу з учора, розігріваємо. Але на майбутнє є досвід: варити треба по максимальну позначку!
Вчимось.