21 лютого 2026
- 21 лют.
- Читати 1 хв
Оновлено: 5 бер.
Цього року ми з Катею лише удвох на Масляну до поранених їдемо, Сашко нас відвіз.
Бо тиждень тому кинула клич у групу - відгукнулась лише Катя, яка завжди за любой двіж :)))) З сестрою перед тим говорила - у тої ніяких сил (психологічно). Решта дівчат, думаю, так само забембані цією холоднечою і виживанням.
То я вже думала нікуди й не їхати. А в середу приходжу на репетицію і Катя: "ну, ми з тобою удвох поїдемо?" Моє ж ти сонечко! Таки настрополила своїх сусідок пекти млинці, замовила у фермерів пиріжки, домашню ковбаску, соління. Сусідки стііільки напекли! Одна дівчина зовсім недавно орендувала квартиру у нашому будинку, приходить з роботи пізно, але перед роботою зранку напекла й занесла таку копичку млинчиків! А друга, теж молоденька, з іншого під'їзду, ми ніколи з нею не бачились, принесла 2 великі лотки налисників, вже з начинкою.
Тож ми з Катею хай і без пісень, але рознесли по палатах - усе пішло на "ура". Від "мені ще млинчика" до "а мені лише м'ясного" і "огірки - бомбезні". А головне - хоч трохи підняли настрій і пораненим, і їхнім дружинам, мамам - на вихідні до багатьох приїхали рідні провідати.
Традиційно втомилась дивуватись тому як дивуються і поранені, і їхні родичі коли ми відповідаємо, що ми не якийсь волонтерський фонд, ми просто - звичайні кияни, ми самі ці смаколики готуємо, купуємо. Просто хочемо висловити тим, хто нас захищає, свою вдячність і підтримку.
В порівнянні з минулими відвідуванями зауважила, що багато важких поранених і ампутантів: сильні морози призводять і до звичайних обморожень в окопах, а при пораненнях це зменшує в рази час збереження кінцівок.