29 серпня 2026
Оновлено: 1 вер.
Четверта доба безперервних атак на Київ. Дрони, ракети, дрони реактивні, "бандеролі", "Іскандери" - все підряд. Тривоги тривають по 11-12-14 годин на добу. Найбільші складнощі - переїхати з берега на берег. Бо перерва між тривогами тривають хвилин 15-30, це кілька поїздів метро. Але яким же щасливим почуваєшся коли це вдається! Мені вдалось вскочити в 15-хвилинну перерву між тривогами: заскочила в поїзд на лівому березі, а як доїхала до свого Печерська - вже починалась наступна тривога. Два дні все згадувала це щастя й раділа. Вони думали нас пригнітити? Натомість ми маємо ще додаткові проводи для щастя.
Але лиха ті нелюди москальські за ці дні наробили ого-го: і книжкові склади розбомбили, і відділення Нової Пошти, і пансіонат літніх людей спалили, і в столичний парк дрон поцілив. З7 загиблих (літні люди й діти у тому числі), безліч постраждалих, книжкові видавництва з величезними втратами.
Чи раніше не було таких довгих тривог по кілька годин? Та були. Не було аби такі тривоги були майже безперервно впродовж доби, і впродовж кількох діб. Зараз загальний обсяг тривог на добу сягає 38-52%. Т.т. навчання в школі, в універах, в офісах - там, де спускання в укриття є обов'язковою вимогою - не має сенсу. Звісно, далеко не всі кияни ходять кожної тривоги в укриття, ба більше - переважна частина київського життя від початку війни пристосувалися до роботи не зважаючи на тривоги.
Але загалом більшість киян пристосувались до нових реалій. Саме так: "ну, тепер реальність буде отакою" - і їдемо на роботу, на заняття, в магазини, на концерти. Чи то стресостійкість у киян так виробилась, бо ж людина здатна адаптуватись до будь-яких умов життя. Чи вже втомились нервуватись.
Змін, власне, не так і багато: обстріли, тривоги - звична частина нашої реальності ось вже п'ятий рік. Просто тепер вони мають трохи іншу інтенсивність.
Листуємось з подругою з Нідерландів, бо ж переймається за нас. І якось навіть ніяково писати їй правду:
"сплю добре, бо не звертаю уваги на тривоги. Зранку доварювала вареннячко дині в яблучно-грушевому желе, з зірою, теж під гупання, бо воно тепер в Києві постійне, ось вже 3 дні. Чи вже 4-й? Я шось збираюсь з ліку. І під постійний, ну кожні 20-40 хвилин, супровід з телефону: "високий рівень небезпеки - пройдіть в найближче укриття".
Якийсь сюр....."
Але у сестри на 21 поверсі гірше. Третю ніч не спить, виводить діток в коридор коли тривоги. А зранку: племінниця на роботу їде, вона зараз підробляє інструктором на сапах, бо люди і під вибухи все рівно на воду йдуть). Племінник на тренування ходить, змагання проводяться онлайн аби не збиратись масово. А сестра - на базар, за сливками, ніколи нічого не закривала, а тепер варить варення. І закриває огірки. Бо всі лякають страшною зимою.
А зараз, увечері, тривоги нема вже кілька годин. Дуже незвично. Сидимо з Сашком на балконі, милуємось заходом сонця і якось тривожно від цієї тиші.