11 вересня 2024

Минулий тиждень вже тричі мотались в лікарню з обідами, салом, ковбасами, котлетами, відбивними, курками і т.і. Бо з минулої середи поступають нові й нові партії хлопців через день, давно вже такого потоку не було. Курський напрямок красиво виглядає на мапі, але жахливо виглядає в госпіталях. Новоприбулим потрібно хоча б перші кілька днів посилене харчування (поки по етапу пересилаються зі стабіка в госпіталь, ще госпіталь і ще, то харчування майже ніяке).

До новоприбулих приїжджають мами й дружини, сплять там же, в палатах, на підлозі на матрацах, поруч з пораненими, бо вільних ліжок вже майже не лишилось. Дівчата з лікарні просять знайти розкладачки, хоч радянські, хоч сучасні, будь-які.

            А ще цей тиждень і наступний прибула групка бійців з 95 ОДШБ, які опановують нову техніку й озброєння і ми їм "в поля" закуповуємо харчування.

Витрати нашого сусідсько-товариського фонду зростають швидше, аніж внески.

Давно не просила у сусідів фінансової допомоги, багато хто й так регулярно, кожного місяця підкидав по 200, по 500, по 1000 грн – фонд потроху наповнювався. А тут таки довелось, написала в загальнобудинкову групу. І знову, як і минулих разів: ще з лікарні додому не встигла доїхати, а Лєна й Тетяна з мого під’їзду вже повідомили, що готові віддати свої розкладачки!

Про джерельце донатів - вже й не кажу! Посипались і на картку, і готівкою заносили. І знову позносили пакети з теплими речами для переселенців.

Завжди знала, що мені пощастило жити у дружньому й позитивному будинку! Пишаюсь вами, мої найкращі в Києві сусіди, рідні й друзі. І просто чуйні і добрі люди.

Це найменше, що ми можемо зробити для хлопців.

день наступний

день попередній