1 квітня 2024
- 1 квіт. 2024 р.
- Читати 2 хв
Вночі було трохи гучно, хоч і не виходили в коридор, але спати ці обстріли заважали. Тому зранку спали довше, а прокинулась - у viber кілька дописів від друзів з Франції, Нідерландів з тривогою про пережиту ніч.
Друзі з-за кордону так часто перепитують зранку після обстрілі чи все гаразд. Мені аж дивно трохи. А потім роздумаюсь - так завжди здалеку все виглядає страшнішим, ніж коли ти тут. Згадую як страшно було під час Майдану 2033-2014: дивишся репортажі, читаєш медіа - ааа, там всіх хватають, саджають. А приходиш сам на Майдан - та тут навколо всі свої, відчуття такі ніби й уся Україна з тобою, а отих нікчемних зрадників - ну якась купка, десь там далеко на Банковій та в Раді.
Так і зараз. Так, шахеди, ракети, наша стрілкотня, наше ППО. На слух вже давно все навчились розрізняти і навіть відстань: оце десь далеко, оце ближче, оце гепнуло майже біля нас.
Дзижчання шахедів огидне. Коли чуєш як він наближається (навіть не виглядаючи у вікно, лише за звуком, особливо якщо вікна привідкриті на провітрювання), літає, десь там по ньому стріляють, а він все одно дзижчить собі, потім звук зменшується - значить віддаляється, полетів далі.
Я сплю спокійно і при шахедах, і при ракетах. За ці роки ми всього лиш двічі чи тричі виходили в наш коридорчик - це коли було ну зовсім близько біля будинку.
Так само й сусіди. У кого нема маленьких дітей- ті давно "забили" на всі сирени. Бо жити треба тут і зараз, і на всі сирени не набігаєшся.
Влітку у моєї колеги (не заміжня) на Соломенці поруч з багатоповерхівкою впали уламки й повбивали шибки. То Оля сприйняла це як знак, що вже давно треба поміняти вікна :)))
Минулого тижня уламки гепнулись біля будинку Іри (наша керівниця зі Співочої Веснянки), вона виводила літню сусідку, зламала руку. Боліла. Але ж усі живі й неушкоджені. Тож Іра сприйняла це як знак, що треба ж таки вмикати голову час від часу. На репетиціях тепер диригує лівою рукою :))))))