Мої неймовірні вірні сусіди, друзі, знайомі і навіть незнайомі підтримки! Давно не звітувала про нашу з вами роботу. Ось дещо з того, що наш мікроволонтерський фонд зробив за останні кілька тижнів: - закупили в нашу підшефну лікарню кільканадцять коробів вологих серветок і пелюшок, бо якась нестиковка в логістиці лікарні сталась: новоприбулих багато, а поставки затримались. А це саме те, у чому перевага отаких маленьких фондів: ми завжди поруч, ми можемо "закрити" якісь

І знову черговий звіт про нашу з вами, сусіди, допомогу. За останній місяць ми з вами: - закупили спеціальні шорти-труси для малоходячих поранених: 10 шт на липучках, 10 шт на молніях. Повірте, у відділенні на це завжди є попит. Підприємство, яке шиє цю мед.білизну вже знає нас і завжди продаж з 10% знижкою, для хлопців. - "вдягли" мам, дружин і сестер поранених з відділення ортопедії: стільки справді зручного, домашнього одягу ви всі принесли, що тепер у сестри-хазяйки відді

Знайомий постить і постить всілякі дописи про зраду офіса Президента; про те, що навмисно посилають зараз на фронт найкращих; про свої розрахунки звідки краще наступати і коли. Суцільні зневіра, сумніви й страхи. А я якось повз це пролистую. Який там з мене спеціаліст з військової справи?! От посилки зібрати хлопцям на фронт, млинчиків їм гору насмажити туди, пиріжечків. Знайти їм спальники, матраци, турнікети. Не в якихось глобальних масштабах, а для конкретних підрозділів,

Млинці, млинці, млинці. Ми з сусідкою Ірочкою смажимо їх кілька разів на тиждень. Для хлопців на фронт. Поки ще погода дозволяє пересилати продукти (бо з передової на базу за посилкою приїжджають далеко не кожного дня. Хоча дійде посилка за 1 день, проте чекати на водія може і 3 дні, і 6), ми намагаємось хлопцям щось домашнє, смачненьке висилати.     Сьогодні - млинці для Петруся і його побратимів. Сусідка його ніколи не бачила (як, втім, й інших хлопців, яким ми шлемо ці пос

Зранку смажимо млинці. Я, сусідка, ще сусідка. Сестра привезла свої млинці ще вчора звечора. І кілька сусідок теж.    А потім млинці - в термосумку, сметану і соуси - в іншу сумку, і - в лікарню. Навіть не знаю, від чого хлопці були у більшому захваті: чи від смачних гарячих (!!!) млинців зранку, чи від того, що це від звичайних киян.      "Аж домом запахло в палаті" - так один з поранених сказав. І по їхніх посмішках і потеплілих поглядах це було помітно.      Літала палатам

Сусіди,  мої найкращі у Києві сусіди! Короткий звіт про те  що ми з вами разом зробили. Боюсь, що не буду дуже точною і послідовною, бо не пам'ятаю коли писала попередній раз, але за останні кілька тижнів ми з вами:      - зібрали теплі (і літні - це на майбутні відправки) речі для переселенців і для поранених. От чесно, не думала, що після Бучі, Ірпеня весною, потім після Куп'янська, Ізюма влітку у нас ще щось лишилось. Аж ні - принесли стільки, що наш з Сашком невеличкий

Тиждень як майже не вимикають електрику!!! Це так незвично, ніяк не можемо звикнути, що ліфт працює, а на вулиці є освітлення, що на роботі є електрика цілий робочий день!     І всі як один відчули за ці тижні відключень, що наші енергетики - не менші герої, аніж ЗСУ.     Якось дуже несподівано навалилось волонтерської роботи. Офіс вже потроху перетворився на такий собі хаб: речі для поранених в лікарню, речі для тих, хто виписується, речі в Лозову для переселенців (дитячі, п

"Не будемо більше разом з москалями святкувати!", - заявили діти, племінники і внучка, - "будемо святкувати Різдво як всі європейці!" У тому, що підемо колядувати до хлопців у лікарню, я не сумнівалась давно. Встигнути написати сценарії, вивчити колядки - та запросто! Сценаріїв аж 3 різних написали, аби сусіднім палатам не повторювати одне й те саме. Пиріжки замовили нашим фермерам з Рокитного, пухкі, ароматні такі домашні-предомашні.    Сестричка на радощах, що перед святами

Петя вийшов на днях на зв'язок! Завжди чекаємо на таке з нетерпінням. Він зараз на Краматорському напрямку. Прислав відео: смажить на двох сковорідках .... креветки! Каже, просили волонтерів щось вітамінне прислати, бо білкової їжі вистачає, аж з надлишком, на роки наперед вже наїлись. А у волонтерів щось там не склалось і замість апельсинів прислали оті розкішні королівські креветки. Цікавлюсь, може прислати вам апельсинів? Нє, пише, найбільше випічки домашньої хлопці х

Тягнемо з сестрою пакунки з дитячим взуттям. Тиждень тому звільнили Куп’янськ. Подруга знайомої повернулась додому, а там.... - Людо, пошукай там по знайомих теплі дитячі речі, - телефонує вона. - Бо тут в лікарню звозять дітей. Звідусюди. І з Куп’янська, і з прилеглих сіл. Батьків нема. Одягу - ото шо на них. То може зберіть там у Києві що є. Ну, а далі - вже спрацьований механізм: Люда - Марині, Марина - мені, я - сусідам, друзям, сестрі, доньці. І ось вже ми з сестрою вкла

«Оксанко, як Ви? В якомусь проекті зараз, десь допомагаєте? Я щось не знаю куди себе приткнути. І роботу кидати не можна, а користі від мене там мало» - це від Ані-старшої. «Приглядаюсь до всього – але поки не бачу де потрібна. Без медичної освіти в парамедики не візьмуть. Допомагати, як ми ото з тобою до Госпітальєрів їздили, можу лише в неробочий час. Бо без роботи залишитись зараз – то зовсім скрутно. Але ж треба щось робити!!! Давай думати!!!!» - це від Нати. «Дошиваю с

Перед Паскою якраз випали мені два вихідні дні: мала можливість спокійно, без метушні, зайнятися розписуванням писанок. Сім десятків. Вже не пригадаю скільки писанок я розписувала минулих років. Теж багато. Бо ж традиційно збирались на Паску у нас. А зараз сім'я далеко: сестра з дітьми в Чернівцях, донька з внучкою - у Вільнюсі, батьки вже вдома, повернулись з евакуації, але на поїздку до них витрачати паливо не розумно і не економно в нинішні часи. Проте я розписую яйц

У нас новий кухар, Антон. Поки я знайомлю його з нашою (нашою?) кухнею, він розглядається, дивується що всього одна індукційка і відразу ж комусь телефонує: "візьмеш оті дві плити ліворуч від дверей". І вже за півгодини його колега привозить дві індукційні плити. З ресторану, де Антон працював до війни. Овва, у нас тепер цілих ТРИ індукційки! А це не абищо! По-перше, це ще плюс дві робочі плити, а по-друге, це плити не інерційні, а індукційні, на них готується так само швидко

Цієї ночі усім снилось війна. Наді – що її взяли в полон. Мені – що бомблять. І всі якось одночасно відчули, що ми притомились. Хоча прийшли ми сюди у різний час (ми з Анею найдовше тут, вже без одного дня два тижні), але всі якось ухайдокались. Григорівна сьогодні знову змінює порядок (якщо взагалі можна це назвати порядком) роботи. – Все! Не треба мені ніяких курчат з бешамелью, ніякої маринованої риби! Готую все сама!!! Це вона після того як вчора Женя з Владою замість про

Зранку якось так тоскно було. Навіть вже зібралась відпроситись на ніч додому. Але потім прочитала, що це зараз у всіх такий етап: перші дні думалось, що ось усі разом встанемо, зберемось, напружимось і відіб'ємо орду. А зараз приходить усвідомлення того, що це не на тиждень, і навіть не на два. Що працювати нам тут довго. Тому зосередилась на своїх парових котлах і смуток пройшов. Ми потроху спрацьовуємось. Зранку майже самостійно зварила пшенично–рисову кашу. Обід теж готув

Зранку, щойно закінчилась комендантська година - знову на кухню, на кілька діб. Тягну з собою величезну торбу усілякого добра, яке мені назбирали мої сусіди: з десяток чи й більше кухонних ножів, рукавички-прихватки, рушники, чай в пакетиках, варення. На мій подив, на кухні ножів було обмаль, і як ті кухарі обходились трьома-чотирма ножами – не розумію. Прихваток на кухні не було взагалі. Боляче було дивитись як хлопці-музиканти тягають каструлі з гарячими стравами, обпікаючи