16 березня 2023
Оновлено: 16 бер.
Знайомий постить і постить всілякі дописи про зраду офіса Президента; про те, що навмисно посилають зараз на фронт найкращих; про свої розрахунки звідки краще наступати і коли. Суцільні зневіра, сумніви й страхи. А я якось повз це пролистую. Який там з мене спеціаліст з військової справи?! От посилки зібрати хлопцям на фронт, млинчиків їм гору насмажити туди, пиріжечків. Знайти їм спальники, матраци, турнікети. Не в якихось глобальних масштабах, а для конкретних підрозділів, для своїх колег, які зараз там. Та поранених провідувати, та і їм щоразу щось домашнє привезти, на все відділення. Та речі для переселенців продовжувати знаходити, бо сезони міняються, а люди й досі по чужих домівках живуть. То за такими дрібними справами нема коли тії "зради" відслідковувати.
На тому тижні смажили майже через день з сусідкою млинчики: хлопцям на Таврійському напрямку, хлопцям під Бахмутом, хлопцям під Кремінною. Здається, я за цю війну млинчиків на фронт і в лікарню напекла більше, ніж за все своє попереднє життя. Пам'ятаю, як Женька в ліцейській кухні розігрівав вареники й бідкався, що тих вареників довіку не забуде. А я тепер цих млинчиків, для хлопців, не забуду, певно.
Позавчора смажили з сусідкою картоплю. Ну, точніше, у нашій родині смажить Сашко, я - лише помічниця: почистити, порізати, прибрати, розігріти домашню ковбаску. На мій заклик у нашій будинковій групі про готування картоплі з салом для поранених, сусіда купив 6 кіло відбірної підчеревини! Замаринувала, вчора запекла, сьогодні з сусідкою зварили гречку - і ще раз в лікарню.
А деякі знайомі нарікають, що люди стомились, збайдужіли. Яке там! Ані ми з чоловіком, ані мої сусіди - то точно ні.
Якщо хлопці там мають сили воювати, то ми тут сили готувати завжди знайдемо!