Підчищаємо все, що лишилось з продуктових запасів на кухні. Бо за 4 дні наш проект "волонтерська кухня на Шота" закінчується. Всі ми мріємо про те, що тииииииждень будемо відпочивати, а там вже подивимось куди йти далі, де для перемоги більше потрібні наші руки. Хоча насправді, усі ми потребуємо відпочинку вже прямо зараз. За місяць роботи на кухні виклались добряче. Але намагаємось не подавати виду. - Я вдома навечір дивуюсь чому у мене пальці не згинаються. Наче ж нічого та

Паска. Світла і натхненна їду на свою кухню. Ввімкнути плиту ще не переодягаючись (вчора звечора залишила там каструлі з водою), потім поставити пасеровку, потім першу партію рису в рисоварку, потім зайнятись супом, потім курей в духовку..... Десята година - я досі одна на кухні, та й на овочах і фасовці теж нікого. Ну, там і чистити вже нема чого, у нас овочів майже не лишилось. М'яса теж нема окрім оцих замаринованих стегенець, які я сьогодні всі запечу. А на завтра - лише

Перед Паскою якраз випали мені два вихідні дні: мала можливість спокійно, без метушні, зайнятися розписуванням писанок. Сім десятків. Вже не пригадаю скільки писанок я розписувала минулих років. Теж багато. Бо ж традиційно збирались на Паску у нас. А зараз сім'я далеко: сестра з дітьми в Чернівцях, донька з внучкою - у Вільнюсі, батьки вже вдома, повернулись з евакуації, але на поїздку до них витрачати паливо не розумно і не економно в нинішні часи. Проте я розписую яйц

Рис з тушонкою на обід викликає спогади про яхтинг. І мрії про "після перемоги". Команда знову зменшилась. Оля поїхала додому на побивку і тепер, скоріш за все, не скоро повернеться, бо живе біля Боярки, яку зараз бомблять. Паша вже кілька днів цікавився чи дадуть якісь привілеї чи статус за нашу роботу на кухні. І коли ми щиро дивувались як йому в голову таке приходить, він мовчки відходив. Тепер же пішов додому зі словами "на пару днів', але потім з'ясувалось, що вж

Команда створювалась кілька тижні, а розвалилася за лічені години. Григорівна лютувала з самого ранку. Чи то в ній нуртувала жага компенсації за вчорашнє попустітєльство (таки ж цілісінький день нас не шпиняла!), чи зуд керівництва, але все їй сьогодні не так: каші зварили мало, в підливі томату мало, сосисок залишилось багато, котлети перетримали в духовій шафі, макарони пізно вибрали, томату не вистачило на борщ і тушковану капусту і т.і. Окошилось це все перше на Ан

- Новий день – новий соус! – Борисов як завжди влучно формулює. І задає настрій на прийдешній день. Ані він, ані я сьогодні не маємо вставати на 6-ту ранку, але ми вже тут. Бо ми старші, бо нам все одно не спиться. Бо моя сусідка Аня-молодша практично не спить ночами тут (лише вдома відсипається, або трохи вдень вдається подрімати) і я хочу їй допомогти. З недавніх вимог Петровича: не подавати "сухих" каш, до будь-якої каші відтепер треба робити підливку. Підливка –

Ми сьогодні так вправно все зготували, що до обіду ще го-ди-на (!!!), а у нас все готове, упріва в котлах. Григорівни нема, вона тепер може годинами не з'являтись на кухні, знаючи, що ми самі все зробимо. Сидимо, теревенимо. – Після перемоги прийду до тебе платтячко шити, - я до Наташі, у якої свій маленький магазин ремонту одягу. – А я відразу до себе, у село. Саджати треба. Хоча сюніч ще морози були у нас на Сумщині, – приєднується до нас Свєта, щойно вимкнувши котел

За неповних два дні вдома я відновилась майже повністю!!! Хоча перший день, після ванної, сніданку (не пересоленого, смачного, не прісного, зі спеціями, приготованого Сашком) я лягла і думала, що не зможу встати кілька днів. Але вже наступного ранку відчула приплив сил! Хоч і мінус 6 кг за 2 тижні, але м'язи, мабуть, накачались непогано! А ще зі здивуванням констатую, що за ці тижні на кухні в мене жодного разу не боліли ані шия, ані спина, які доставали мене останні місяці п

Сніданок зварили ще з Григорівною, роздавали вже самостійно, все норм. Ще не зовсім одужавши, Свєта прийшла відразу по комендантській годині – нам на допомогу, адже я в групі написала, що сьогодні ми самі, без Григорівни. Опісля поснідали самі, без метушні і поспіху, Петя зготував для всіх нас, і кухарів і музикантів, окремий омлет, з помідором і сиром. І взялись до обіду, розподілила страви: хлопці – до котлет, дівчата – салат і компот, я заправляю котли для супу і каші. Фі

Цієї ночі усім снилось війна. Наді – що її взяли в полон. Мені – що бомблять. І всі якось одночасно відчули, що ми притомились. Хоча прийшли ми сюди у різний час (ми з Анею найдовше тут, вже без одного дня два тижні), але всі якось ухайдокались. Григорівна сьогодні знову змінює порядок (якщо взагалі можна це назвати порядком) роботи. – Все! Не треба мені ніяких курчат з бешамелью, ніякої маринованої риби! Готую все сама!!! Це вона після того як вчора Женя з Владою замість про

Так ми спокійно вчора розійшлись спати з думкою, що на сніданок у нас все готово, так ми розслаблено в шостій ранку почали готувати кашу і салат, бо вже самі собі здавались професіоналами. І тут нам обом, і мені і Григорівні, в голові прояснилось: сосиски не почищені!!!!! За півгодини вже треба піднімати сніданок, а сосисок 1000 штук. Прошу усіх кинути всю роботу і накидаємось з ножами на 3 ящики сосисок.      Гуртом і батька легко бити! – перечистили, залили окропом (тут сос

Після нашої лажі з борщем Григорівна нарешті доходить до думки про необхідність розподілу функцій. – Так, хлопці у нас будуть по м'ясу. Ну, це скоріше констатація вже існуючого, оскільки і Петро, і Женя від часу свого приходу займаються саме м'ясом. А також заправкою усіх страв спеціями. – На перших стравах буде Оксана. Ні, нехай Свєта буде. А ти, Оксано, на других стравах. Чи ні, не так: давай ти будеш слідкувати за всім? – Добре. Я добре розумію, що керувати усіма

– Де ти була?!!! Ти волонтериш чи на кухні готуєш? Щоб мені в вісім вже була тут! - "ніжно" зустріла мене Григорівна коли я зранку повернулась з домашньої побивки з величезним коробом ланч-боксів і пластикових контейнерів, які зібрали для мене мої сусіди. Нам не вистачає невеликих ємностей, а треба передавати харчування на блокпости і в ізолятор (так, ковід, як не дивно, з початком війни не зник), то я знову кинула клич у групу нашого будинку: відгукнулась сусідка з мо

– А де каша?!!!!" – Петро мало не підскочив від жаху: за 15 хвилин перша година дня, а на лавках стоять лише каструлі для першого. – Петю, у нас же сьогодні вареники, - заспокоюю я. – Ой, точно. Оце рефлекс за 3 дні відпрацювався! Ми регочемо, бо й справді вже звикли, що близько першої треба вибирати страви з котлів і тому мають стояти напоготові на підставках 5 каструль для третього, 4 каструлі для другого і 6 каструль для першого.   Але сьогодні на обід вареники. Справжні.

Зранку якось так тоскно було. Навіть вже зібралась відпроситись на ніч додому. Але потім прочитала, що це зараз у всіх такий етап: перші дні думалось, що ось усі разом встанемо, зберемось, напружимось і відіб'ємо орду. А зараз приходить усвідомлення того, що це не на тиждень, і навіть не на два. Що працювати нам тут довго. Тому зосередилась на своїх парових котлах і смуток пройшов. Ми потроху спрацьовуємось. Зранку майже самостійно зварила пшенично–рисову кашу. Обід теж готув

Потроху проясняється, чому ми тут, на кухні, волонтеримо. Кухарі, які тут працювали, з першими «прильотами» на Київ знялись і вшились додому, полишивши кухню напризволяще. Залишилась лише завідувачка Григоріна, прибиральниця і кілька офіціанток: «Ми Григорівну не покинем!». Власне, та команда кухарів мала б працювати до 28 лютого, а з 1 березня – черга іншої команди, тут вахти по 15 діб. Проте й нові кухарі не приїхали. Тож тепер ми: архітектори, вчителі, фінансисти, аналіти