21 березня 2022
Оновлено: 13 бер.
Ми сьогодні так вправно все зготували, що до обіду ще го-ди-на (!!!), а у нас все готове, упріва в котлах. Григорівни нема, вона тепер може годинами не з'являтись на кухні, знаючи, що ми самі все зробимо. Сидимо, теревенимо.
– Після перемоги прийду до тебе платтячко шити, - я до Наташі, у якої свій маленький магазин ремонту одягу.
– А я відразу до себе, у село. Саджати треба. Хоча сюніч ще морози були у нас на Сумщині, – приєднується до нас Свєта, щойно вимкнувши котел з пшоняним супом зі шкварками. – Я з осені полуницю посадила. Думали з чоловіком цього року поросятко взяти. І качок.
– А я не знаю, чи буде куди повертатись після перемоги, - Оксана з Ворзеля. Вони з Борисовим вчора з'ясували, що земляки, евакуювались майже одночасно.
– А я податки вже сплатила онлайн через монобанк, сьогодні ж 21 число.
– А я не встигла, сплачу коли буду вдома на побивці.
– А я своїм поварам буду страшилки розповідати про те, де і як працював, от ніхто не повірить, – Юрка Борисов, який до війни працював у шкільній їдальні крутого міжнародного ліцею.
Ми часто думаємо про перемогу. І про те, що приготуємо. І про те, що нас нарешті замінять справжні кухарі і ми повернемося до свого довоєнного життя.
Нарешті вийшла на зв'язок моя перукарка, з Чернігова: живі, виїхали! "Після перемоги - я перша в черзі до тебе!" - забиваю за собою чергу на стрижку.
Тренерку Марину вітаю з днем народження. Застаю її під Рівно, за тиждень-другий їй народжувати. Не так, мабуть, і не там планувала свою первістку народжувати.