Петя вийшов на зв'язок, радію! Прислав відео: вони з хлопцями грязнючі й мокрі як хлющ - щойно з окопів, які рили кілька днів. Їх знову перекинули, на підкріплення, цього разу на Куп'янський напрямок - тут нова навала кацапів. Незадовго до того Петі вдалось побачитись з нашим Андрієм (з яким вони разом прийшли у воєнкомат у лютому 2023, і разом допомагали нам, "чайникам", на ліцейській кухні). Андрій тепер теж тут, під Куп'янськом. Петі при передислокації навіть вдалось при

Сьогодні надзвичайно насичений і фантастично позитивний день. По-перше, генератор для 54 ОМБ, на який ми кидали гроші з нашого сусідського фонду, вже купили і вже сьогодні він поїхав до хлопців. А також до хлопців поїхали всілякі домашні смаколики: сало, кров'янка, пиріжки і штулелі від наших фермерів, млинці від сусідки Ірочки, пиріг від сусідки Люди, соління й хачапурі з Печерського базару, домашня консервація, варення, овочі. І навіть корм для ротних котенят, бо Пе

Сьогодні День воєнної розвідки. Кирило Земськов зі 120 ОРБ - в аеророзвідці, під Бахмутом. Кирила напередодні міністром оборони було нагороджено іменною вогнепальною зброє! Діма Шевчук з розвідроти 79-тої ДШБ - під Мар'їнкою. Це вже майже півтора року хлопці воюють. Завдяки ним та їхнім побратимам вдалось стільки кацапні відмінусувати, стільки москальських бляшанок знищити! Пишаємось ними. І страшенно хвилюємось за них. Аби повернулись додому живими і неушкодженими. У

Сьогодні загинув Даня, брат-близнюк Кирила. Ми з братами навчались в одній яхтенній школі, потім в сусідніх яхт-клубах були, на Дніпрі на яхтах частенько зустрічались, брати нашу яхту і до сезону готували, і підремонтувати завжди допомагали, бо роботящі обоє і руки в них золоті. Обидва завжди такі позитивні і світлі, такі життєрадісні, ніколи їх без усмішки не пам'ятаю. Данило ще після 2014 почав допомагати хлопцям на фронті, пройшов вишкіл у "Правому секторі" і з

Хлопці з фронту просять прислати .... "БілизнУ"! Бо так смердять навколо тушки "хароших рускіх", яких ніхто з зими не прибирав, що дихати не можливо. Шлемо і "Білизну", і спреї від комарів і кліщів, і кілька ящиків мівіни (бо попри Петрові кулінарні здібності для швидкого перекусу "на нулі" - це найкраще). Продавчиня Ангеліна з інтеренет-магазину, десь з Дніпропетровської області, де я цю мівіну купую вже кілька разів, пропонує мені (сама!!!): "я накидаю хлопцям в посилк

Петю нагородили Золотим Хрестом!!!! Виявляється, його нагородили ще 10 квітня, але вручили лише ось зараз. Ми всі, і ті, хто працював з ним на кухні, і ті, хто допомагав йому й хлопцям продуктами, одягом, екіпіровкою, страшенно радіємо і пишаємось ним. "Ходжу по вулиці і дурнувато посміхаюсь, так я рада, що Петя живий, і що його відзначили" - пише мені Марина. З Петею спілкуємось (листуємось) і щодо нагороди, і щодо хлопців (когось з його побратимів вже знаю заочно, як от

Петя приїхав на побивку!!!!! Точніше, він приїхав ще тиждень тому, але зустрічались лише сьогодні: відсипався, їздив до поранених побратимів. Для Лаші й Ніко, які так радують Петю і хлопців своїми хачапурі й лавашами, Петя привіз прапор: Ну, а потім ми з дівчатами розпитували, слухали, дивувались, тривожились.... Про їхній підрозділ, про Григорівку, Бахмут, Богданівку, Соледар. Про допомогу волонтерів і пофігізм, а чи й шкурництво кадрових військових. Про те як з мене

Загинув Василь. Один з хлопців, яким ми з сусідами час від часу шлемо посилки з пиріжками, млинцями, салом. Саме з Василем я була увесь цей час на контакті, на його ім'я адресувала посилки для його підрозділу.     Кожного разу, коли хлопці не виходять на зв'язок день-два, боюсь. Але терпляче чекаю, бо розумію, що там же не санаторій. Цього разу чекала аж 3 дні. Врешті зв'язалась з його побратимами і .... "Василя вже нема".     " Один з небагатьох хто ризикував для нищення в

День розпочався чудовою звісткою від Кирила: його брат-близнюк тепер служить майже поруч, 6 км! Хто хто, а я цю радість братів розумію, бо з сестричкою теж дуже близькі. Про підрозділ Кирила "ОЧІ" вже знято й написано стільки! І французькі кореспонденти у них були, й американські, й іспанські. Звісно, з дозволу командування. Хлопців там всього троє, мобільно пересуваються з одного укриття в інше, запускають дрони, оглядають позиції кацапів, і надсилають координати російс

Млинці, млинці, млинці. Ми з сусідкою Ірочкою смажимо їх кілька разів на тиждень. Для хлопців на фронт. Поки ще погода дозволяє пересилати продукти (бо з передової на базу за посилкою приїжджають далеко не кожного дня. Хоча дійде посилка за 1 день, проте чекати на водія може і 3 дні, і 6), ми намагаємось хлопцям щось домашнє, смачненьке висилати.     Сьогодні - млинці для Петруся і його побратимів. Сусідка його ніколи не бачила (як, втім, й інших хлопців, яким ми шлемо ці пос

"Дякую, моя ріднесенька!" Думаєте, це від когось із родичів? Аби ж то! Я цієї Тетяни і в очі не бачила і вживу (телефоном тобто) лиш двічі за цей час спілкувалась. Вона - у Лозовій, Харківщина. Ми з сусідами шлемо вже кілька місяців для тамошніх переселенців теплі речі, і ще є пакунки весняного і літнього одягу. З Тетяною, яка від місцевої ради опікується переселенцями, ми намагаємось і підтримати одна одну, і якось допомогти ще й місцевому госпіталю (все ж таки медичне забе

Тримаю зв'язок з хлопцями на фронтах: і просто поспілкуватись, і прислати свічок (які заливають Ігор і Юля - батьки Ані-старшої) чи пиріжків.      Петіна бригаду перекинули з-під Бахмута до Соледара. Так, з одного пекла в інше. Але хлопці не ремствують: добре, що не серед поля, а в такому-сякому ліочку, точніше лісосмузі між двома полями. Добре, що Бог послав нам теплу зиму, то понавикопували землянок: на кухню, на склади, на спальні.    До такої відкритої кухні навідуються і

Знову коротенький звіт за останні пару тижнів і нові ініціативи.     Отож, відправила теплі речі, які ми з вами, сусіди, плюс мої друзі, партнери, замовниці, зібрали: На Миколаїв - 4 коробки (118 кг) На Лозову - 4 коробки (145кг)    Ті речі, які ми відправляли раніше, вже роздали. В Миколаївському осередку переселенці з харківщини поділились з херсонцями. І з Лозової, і з Миколаєва, і з Херсона нам усім передають величезну подяку. Яку я переадресовую вам, мої небайдужі сусіди

Петя вийшов на днях на зв'язок! Завжди чекаємо на таке з нетерпінням. Він зараз на Краматорському напрямку. Прислав відео: смажить на двох сковорідках .... креветки! Каже, просили волонтерів щось вітамінне прислати, бо білкової їжі вистачає, аж з надлишком, на роки наперед вже наїлись. А у волонтерів щось там не склалось і замість апельсинів прислали оті розкішні королівські креветки. Цікавлюсь, може прислати вам апельсинів? Нє, пише, найбільше випічки домашньої хлопці х

Аня-старша на свій день народження попросила ніяких подарунків не робити, а кидати гроші на її картку для потреб поранених. "Уявіть,- пише мені - назбирали трохи більше 32 тисяч!" Аня помчала в Metro, закупила тушонки й солодощів і привезла в "наше" ортопедичне відділення лікарні. Лікарняні харчі медперсонал доповнює за можливості волонтерською тушонкою, якої зараз обмаль. Я бачу як світяться очі Ані: це точно найкращий подарунок на день народження! Увечері заходять в

Три дні тому Женя вийшов на зв'язок! І радість, і тривога: поламався дрон (Женька опанував управління дроном і тепер замість котлет і сирників "смажить" цих виродків!). Виставив на своїй сторінці детальний рахунок скільки треба на новий дрон, на ремонт старого, на планшет, на запчастини, на прошивку і просить скинутись. Кидаю гроші на Женіну картку і вперше за ці 8 місяців війни публікую на своїй сторінці Інстаграм прохання про збір грошей. Зараз всі постять такі сторіз, ї

Зранку зустрічаюсь зі Свєткою – приїхала зі своєї Сумщини, працює зараз в грузинському ресторані на Княжому Затоні. Привезла цілу торбу плетених шкарпеток – для хлопців у лікарню. Такі величенькі, без тугої резинки, все як треба для поранених. Вдень зустрічаюсь з Владкою. Приїхала Наташа (все ще в пошуках приміщення для ательє), з роботи на кілька хвилин вирвалась Марина. Як же ми раді бачити Владку знову, живу й неушкоджену! Наче таке ж грайливе білченятко, як і

«Оксанко, як Ви? В якомусь проекті зараз, десь допомагаєте? Я щось не знаю куди себе приткнути. І роботу кидати не можна, а користі від мене там мало» - це від Ані-старшої. «Приглядаюсь до всього – але поки не бачу де потрібна. Без медичної освіти в парамедики не візьмуть. Допомагати, як ми ото з тобою до Госпітальєрів їздили, можу лише в неробочий час. Бо без роботи залишитись зараз – то зовсім скрутно. Але ж треба щось робити!!! Давай думати!!!!» - це від Нати. «Дошиваю с

Життя майже зовсім повернулось до довоєнного ритму. Хіба повітряні тривоги його якось уповільнюють. Коли ж сирен нема 3-4, або й 5 днів, то напруження наростає, здається, ще більше, аніж коли тривоги постійні. Щось, гади, задумали, щось вже таке втнуть! Я з насолодою повернулась до свого рукоділля. Два місяці пролежала почата мною перед війною мотанка на журнальному столі вдома. Коли я прибігала додому з кухні на побивку і намагалась прибрати Сашко категорично заперечував: -

З початку війни я проростаю новими й новими точками. Ворзель - це Юрка Борисов, колега по ансамблю, з яким ми знайомі довше, аніж з моїм чоловіком. Буча - це наша бухгалтер, її донька-моя хрещениця, і її мама - наша попередня бухгалтер. Суми - це Зіна з волонтерської кухні з ліцею. Маріуполь - це батьки бой-френда Ані-старшої з волонтерської кухні з ліцею. Кропивницький - це Владка та сама з манікюром і губками, яка нарівні з усіма драїла котли хо