Вареники

Та хто нині робить вареники вдома? - здивуєтесь ви. Так таки так, в наші дні, коли вареники можна купити у будь-якому магазині, і то у вигляді мороженому чи готовому; замовити у будь-якому кафе й їдальні, і з'їсти там же чи з собою взяти у контейнерах, вдома вареники терпляче ліплять лише бабусі для улюблених онуків. Чи вже зовсім якісь фанати кулінарії.

В часи нашого з Сашком дитинства й молодості такої любини не було. Не те що вареників у магазинах, часом і самих інгредієнтів до них купити було важко. Тож наші бабусі й мамусі готували нам вареники вручну і то не вважалось за якесь балування й надмірно важку справу.

Може вареничків на вечерю? - питала нас із сестрою бабуся коли ми гостювали у неї влітку. І швиденько завиграшки замішувала тісто доки ми з сестрою рвали вишні чи малину для начинки. Потім швиденько, у шість рук ми ліпили вареники, причому кожен вид вареників намагались виліплювати якось інакше, аби розрізнялись.

А чи не зварити вам вареничків? - пропонувала бабуся, приїхавши до нас погостювати взимку. Жваво замочувала сухі яблука, привезені з села, і поки вона замішувала тісто, ми з сестрою мололи на м'ясорубці набухлі яблука з цукром, час від часу не забуваючи кинути ложку-другу тієї смакоти собі до рота. А потім було найцікавіше: ми ліпили вареники, загортаючи у кожен п'ятий-десятий якусь несподіванку: просто борошно, чи ложку солі, чи цукерки. Вже від самого очікування того як же буде смішно коли той чи інший вареник з "сюрпризом" попадеться комусь, нам усім трьом було несказанно весело. А коли доходило увечері до поїдання вареників - ми пирскали сміхом кожного разу коли хтось розкушував вареника й опинявся з повним ротом солі чи борошна! "Шо старе, шо мале", - таки дійсно казала моя прабабуся про єдність поколінь.

Сашкова мама готувала вареники так само легко й ентузіастично, як і моя бабуся. І то вже було в ті часи, коли вареники в магазинах продавались. І ми попервах фиркали навіщо ж витрачати сили й час.

Аж з часом зрозуміли, що домашні вареники ні в яке порівняння з купованими не йдуть!

І хоча вареники Сашкової родини і родини моїх батьків відрізнялись як небо і земля: тоненькі й майже прозорі з заварного тіста і пухкі як вгодовані поросята вареники з тіста на соді - вони були неймовірно смачні!

Так, у селі моєї бабусі вареники робили виключно з содою, на кисляці і зазвичай на пару. Достоїнствами вареника були чималенький розмір, пишність і ніжність, і не приведи боже аби не переварились (бо для вареників на соді час приготування і справді дуже критичний). Про існування інших рецептів вареників в нашому селі ніхто не здогадувався. Тому коли якогось разу сусідчин син привіз невістку (з іншого регіону України) і та приготувала вареники з яєчного тіста, по-закарпатськи, то на ту дивину зійшлось подивитись пів села: куштували, прицмакували, хвалили, визнавали що й такі вареники теж смачні, хоча й до дідька незвичні! Потім ще довго ті, що куштували й на власні очі бачили такі закарпатські тендітні варенички, переповідали про них тим, хто не сподобився їх бачити. І, знаєте, далеко не всі вірили. Пхе, чи то може бути вареник - і не пухкий?! Ще й розміром з пів долоні?!

Тісто для вареників як робила моя бабуся:

пів склянки кисляку (чи кефіру)

1 чайна ложка соди (без гірки)

дрібка солі

борошно - скільки візьме тісто, десь так приблизно 1,5 склянки

(З такої порції вийде близько 20-24 вареників)

До пів склянки кефіру додаємо дрібку солі і ложку соди - зявиться пінка аж до повної чашки!

У глибоку миску висипаємо борошно (спочатку беремо не більше 1 склянки, краще потім додавати), виливаємо кисляк і починаємо замішувати тісто, потроху досипаючи борошно. Головне - аби не передати борошна, аби вареники не були важкими. Ледь-ледь тісто перестає прилипати до рук - то вже досить місити. Робимо з тіста кулю, прикриваємо рушником і даємо йому відстоятись хвилин 15-20.

Тепер є варіанти: розкачувати тісто у ковбаски, нарізати на порційні кавалки і затим розкачувати кожен качалкою. Або ж розкачувати тісто у пласт (не тонкий і не товстий) і вирізати склянкою кружальця. Тут вже кому як зручно. Кружальця ("варениці") не мають бути тонкими, бо такий вареник має бути тілистим, пухким!

Зліплені вареники можна варити невеликими партіями (щоб не злипались) або звичайним способом у воді або на пару. Проте важливо їх не переварити! Щойно спливли - ще хвилин 2 і виймаємо шумівкою чи друшляком. Викладаємо на дощечку / стіл / таріль і наколюємо кожен вареник зубочисткою чи сірничком з обох сторін. Отут маю зізнатись, що не зможу пояснити навіщо так робити, але бабуся підкреслювала, що це обов'язково.

Тісто для вареників як робила Сашкова мама:

2 склянки борошна

1 склянка окропу

2 жовтки

1-2 столові ложки олії

сіль

У великій мисці змішуємо борошно з сіллю і заварюємо крутим окропом, мішаємо швиденько ложкою і коли почне трохи охолоджуватись додаємо 2 жовтки (без білків!) й 1-2 ложки олії. Вимішуємо спочатку в мисці, потім переносимо на стіл, присипаний борошном. Розкачуємо в пласт тоненько, вирізаємо склянкою кружальця, ліпимо варенички. У мене з такої порції виходить приблизно 35 вареничків. Варити звичайним способом у воді.

А з залишків тіста можна зробити галушки.

Вареники - вони як секс: їх треба їсти так, щоб потім лежати і ледве дихати!