Галушки

Наш шлях до галушок йшов трохи через .... Альпи. В тому сенсі, що спочатку ми для себе відкрили італійські ньокі. Оскільки ми вчили мову з голосу, в розмовах з італійцями, то коли вперше в ресторанному меню побачили написаним це слово, то не відразу й второпали, що оце gnocchi - це й є ті самі ньокі, яки ми неодноразово їли у наших італійських друзів і навіть навчились їх робити.

Далі були чеські кнедлики. І розповіді знайомої з Чехії про їхні дівчачі посиденьки, на яких ліплять кнедлики з різноманітними начинками: з абрикосами, сливами, і просто без начинок. Потім все те варилось, поїдалось під подальше пліткування й чарочку сливовиці чи бехерівки.

Ще були смачні кльоцки з тірольщини, з того села, де всі - суцільні Сашкові однофамільці.

Отут вже Сашко згадав, що й у його дитинстві мама робила галушки. Щоправда, вона їх не варила, а смажила. Часто це робилось із залишків тіста від вареників.

В залежності від просмаженості виходили досить таки рум'яні, хрумкі зовні й пухкі всередині галушечки. Трохи присолити - таких хрумтиків можна й цілу миску втоптати непомітно!

Щодо їхньої дієтичності чи корисності для дитячого організму - то ще питання, проте у будь-якому разі вони були натуральніші аніж нинішні снеки.

Я ж згадала розповідь своєї прабабусі про галушки. Мені тоді було років шість, не більше. Прабабуся Катя розповідала про свої молоді роки, про життя-буття, а мій батько тихенько то записував на тоді ще бобінний магнітофон. Періодично він прокручував запис, бабуся неймовірно дивувалась такій чудасії, яка "ото усе переспівує, переказує!", а батько знову записував ті її розповіді.

Галушки

"Отож брали, забовтували, крутенький. А тож окріп закипить, можна, як уже щолок їсти, дак і картоплину там укинуть. А тоді ото закипить, брать ложкою і вкидать у воду. Да як звариться, а там зажариться. Це було галушки такі: як не бери ложкою, а вона ж чималенька, да набубнявіє, дак ото шпички було дід наструже, то на шпичку ту, а щолок так останні. То це грецькі.

То було свекор любив грецькі галушки. Так як ото вареник грецький. То тії так задубіють, пшенишні. А то ж такі добрі, шо куди!

Було Антоній, батько, да до нас, молодих::

- Оце Катерино, галушок грецьких, на вечір!

Ну, я ж така миска чимала, забовтала. Рідко коли так ловко звариться. Да думаю на два рази. Думаю: оце звариться, можна в миску витягать, а тоді укину у ту саму воду. А тоді як уже тії зварилися, то умісто висипав – і тії теплі, й ті. А думаю: оце на два рази ще, давай я за раз. Коли вони ізліпилися! Давай я розрізувать там їх! Нічого! Дак вони як посіли, да чавун із свекром улупили! Вони добрі, а тілько ж уже порізані.

Тісто то було таке: як ложечкою возьми – то як пампушечка.

А було і вареники грецькі добрі. Дак вареники уже ж не прісні, а учиняють. Було запарочки трошки, да тістечка. А то як дріжджі є, то й дрощі ізійдуть. Дак і з сиром було. Або яка начинка було раньше люде роблять: грецьку кашу, або пшоняна да із маком, туди втулюють. І в окріп. Повитягають – добрі!

Так пампушки було грецькі варяться у воді. А тоді повитягать, да кружечками поріжеш, да олії пожариш з цибулею, да помажеш. Тоже то таке було часто на вечор одварюєш. Так грецькі добрі!

Було колись і я одварю грецьких. То дітям позастругують шпичечки такі. Бо у ложку ж воно ж здорове. Отож возьми ложку, дак самі галушки їстимеш, а щолок же не візьмеш? Дак ото сидять, їдять, і щолок же беруть.

Балабушки з гурдою: такий сир… балабушки понамотують, а тоді в муці, а тоді звариться то воно підходить під верх, ізбираєш теє, що під верх підійде, і то щиталось «гурда»."

Отакі, виявляється, вироби з борошна готувались в селі моєї прабабусі, на межі Київщини й Полтавщини: галушки не смажились, а варились і були такі чималенькі, що ледь в ложку поміщались, тому їли їх шпичками. Цінувались грецькі, т.т. гречаного борошна й галушки, й вареники. А пампушки - варились! Ось воно як....