• Подружні подорожі

Чай

Чай - це не напій. Це довгі затишні розмови, приємні зустрічі з друзями і читання книжок....

Це бадьорий ранок без метушні.

Це неспішний розслаблений вихідний.

Це м'який спокій вечора.

Чай - це настрій. Настрій жити.

Я дуже люблю чаї. Різні. І не лише готові, з магазину.

Люблю створювати їх сама, як завжди - майже з нічого.


Чай з чебрецю.

Це мій найулюбленіший чай. Можливо його так і не можна назвати - чай. Бо скоріше це просто відвар чебрецю. Свіжий чебрець - для мене найкращий подарунок у будь-яку пору року. Бо саме чай зі свіжим чебрецем - найсмачніший натхненник до писання; найкращий розрадник коли на душі кішки шкребуть. Маю підозру, що він просто повертає мене у щасливе дитинство. Коли влітку ми з бабусею ходили косити траву для кроликів, і якщо знаходили галявинку з чебрецем, бабуся скошувала кілька пучків, які ми клали окремо. А вдома розтрушували їх по долівці літньої кухні. Чи розвішували на горищі сушитися на зиму. О, те горище! Там висіли пучечки полину (аби розкладати у шафі від молі), великі віники череди (для купання сестри, тоді ще зовсім малої), туго зв’язані шворками жмутки любистку (для мого волосся, аби хлопці любили), золотисті в'язки безсмертнику (для печінкового чаю). І все це, нагріте у піддашші літнім сонцем, наповнювало невелике горище неймовірними, незабутніми ароматами!

І можна було сидіти на горищі, вдихати ті пахощі й дивитись вдалину. Це не був якийсь аж надто мальовничий вид: город, а далі рів, порослий травами, по праву руку - ряди старезних шовковиць, поміж якими ми, власне, й косили траву, з чебрецем, по ліву руку - ферма. Звичайне село. Без в'юнкої річечки чи мальовничих пагорбів; без блакитного дзеркала озера чи зеленої прохолоди лісу.

Але це село - моє рідне.

З ароматом чебрецю і любистку.

Який згадую хоча б у чаї.


Чай з сушеною грушею

Є такий китайський чай лапсанг сушонг. Так званий "копчений чай", бо чайне листя підсушується димом на сосновому вогні. Таке копчення здійснюється або як холодний дим сирого листя під час його обробки, або як гарячий дим раніше обробленого листя.

Ми його любимо, бо такий чай нагадує просмолений такелаж. Особливо приємно заварити його взимку, аби згадати рідну яхту (хай на сучасних яхтах вже давно такелаж не смолять), яка зимує в засніженому яхт-клубі. Цей чай і зігріває, і надихає на мрії: розтравити такелаж (ага, отой самий, просмолений), напнути вітрило й податись кудись на край світу...

Проте був період, коли лапсанг сушонг раптово зник з чайних магазинів. Ось тоді й винайшли ми рецепт чаю з сушеною грушею: кілька кавалків сушеної груші (як для узвару), доданих до добротного чорного чаю, перетворюють його на такий "копчений чай", що дасть фору й самому лапсанг сушонгу.

Головне, аби груша була правильно висушена, в печі (або як ще назвають "димлена"), тоді вона й сама просякнута димом і чаю цей аромат передасть. В залежності від сорту груші (дичка, лимонка чи бера) й умов її сушіння й чай матиме різний смак.

Дякувати, що поки ще в Києві є фермерські базари і там можна купити сушені груші для узвару - ідеальні для приготування такого чаю.

Чай з яблуком

Коли приходить пора осінніх пирогів з яблуками, залишається сила-силенна очистків, шкірочок. Ми любимо додавати яблучні шкірки до чаю, чорного чи зеленого. Це надає йому медово-квіткового аромату й м'якості. Здивуйте себе й гостей таким чаєм: закладаюсь, не відразу здогадаються, що це всього-на-всього яблучні шкірочки.



3 перегляди

Останні пости

Дивитися всі