12 серпня 2025
Оновлено: 15 жовт.
Пройшло вже 3 місяці — і я знову йду здавати донорську кров. Стала донором ще на початку війни, у 2014 році, коли з’явилися перші поранені.
У Центрі крові військового госпіталю людей сьогодні немало — це дуже тішить. Пам’ятаю часи, коли доводилось обдзвонювати всіх донорів і закликати приходити через месенджери, бо крові гостро бракувало для поранених на сході.
Мої подруги з ансамблю цього ж дня утрьох здають кров в іншому Центрі. Там теж є люди, які готові допомагати.
Переді мною, у кабінеті діагностики, дівчині раптово стало зле — вона знепритомніла. Лікарі швидко привели її до тями. Одна з лікарок сказала: «О, ця дівчина вже кілька разів була у нас, і щоразу їй стає зле».
Вона посміхається, відлежується, і йде додому. Знаю, що повернеться. Бо той, хто відчуває потребу допомогти захисникам, знайде в собі сили робити це знову і знову.
Подруга з ансамблю довго працювала над тим, щоб підняти свій гемоглобін і набрати вагу, щоб допустили до донації. Сьогодні вона вперше здала кров! Злегка запаморочилось в голові, але друзі напоїли її солодким чаєм і посадили на таксі додому.
Це не героїзм. Це — просто відповідь на потребу, яка виникає у серці. І кожен із нас робить те, що може.
