12 вересня 2026
Вже й два тижні масованих, майже безперервних атак на Київ. Як жартують кияни: раніше тривоги в Києві іноді була тривога, а зараз іноді її немає. Школи й університети перше вересня якось, з тривогами пополам, провели і – на онлайн. Яке те навчання онлайн – знають і вчителі, й батьки, та й самі діти. Племінник перед компом засинає між парами, бо вночі ось вже два тижні поспіль – суцільні тривоги, тож ходять всю ніч як сновиди в коридор – з коридору.
Та найвідчутніше ці безперервні тривоги вдарили по громадському транспорту: переїхати з берега на берег стало дуже важко. Сідаєш в метро і не знаєш коли доїдеш на інший берег. Бо як тривога почалась – поїзди ходять лише по своєму берегу. Сидиш на станції, чекаєш відбою – і миттєво у потяг. Як не вмістився у перший, то до другого вже може початись нова тривога – настільки частими вони зараз стали. Якогось дня їду з Осокорків від сестри, тривоги нема, чимчикую до метро, сподіваюсь, що встигну переїхати (її станція – друга від берега). У підземному переході спокусилась на червоні перчики у бабусі, такі домашні, такі апетитні. Поки купувала – аж ось і тривога. Ну от маю: сиджу в метро, чекаю відбою. Зате з перчиками :)
Іноді здається, що відбій тривоги військові намагаються зробити хоча б раз на 1,5 години, аби встигли переїхати 3-4 потяги метро між берегами. І далі – знову тривога.
Кияни намагаються якось переїжджати через Дніпро автобусами, маршрутками. Але таких маршрутів небагато. Місто пустило новий автобусний маршрут, що дублює метро. Але на той М1 набивається стільки людей, що він все одно проблеми не вирішує.
Автомобілісти підвозять на своїх авто незнайомих людей з берега на берег. Таксі миттєво підвищують розцінки щойно починається тривога.
Врешті решт це призвело до такого транспортного колапсу, що місту довелось переглянути обмеження на проїзд метро під час тривоги. Ввели диференціацію тривог: жовтий рівень небезпеки (шахіди) і червоний (ракети). Під час жовтого одна з гілок метро продовжує рух між берегами. І це дійсно зняло напругу. Бо хоч і не надто зручно, та все ж таки або іншою гілкою, або дублюючим автобусом є можливість дістатись додому після роботи.
Наше з сестрою усталене вечірнє завершення розмови "ну, давай влягатись спати поки не полетіли" вже не працює. Бо дрони літають і день, і вночі, кружляють, намотують кола над містом. І оте вже традиційне «Тихої ночі» теж звучить як якась нереальність. Тож тепер вже й не знаєш, що бажати на ніч. Просто вижити.