Четвертий день вже працюю на новій волонтерській кухні. Одне з кафе на Шота Руставелі. Відлежалась вдома два дні після ліцейської кухні, як прийшо повідомлення від Федора (так, так, той самий Федір - і яхтсмен, і колишній кухар, якого Григорівна виставила за двері зі словами «або тут постійно працюєш, або нема чого приходити!»): - Я тут на новій волонтерській кухні. Потрібні ще кухарі, приходь! - Я ж не кухар, я ж волонтер. - Я вже дав рекомендації,

Рис з тушонкою на обід викликає спогади про яхтинг. І мрії про "після перемоги". Команда знову зменшилась. Оля поїхала додому на побивку і тепер, скоріш за все, не скоро повернеться, бо живе біля Боярки, яку зараз бомблять. Паша вже кілька днів цікавився чи дадуть якісь привілеї чи статус за нашу роботу на кухні. І коли ми щиро дивувались як йому в голову таке приходить, він мовчки відходив. Тепер же пішов додому зі словами "на пару днів', але потім з'ясувалось, що вж

Хочу подякувати усім, хто прийшов на цю ліцейську воєнно-волонтерську кухню. Дякую Ані-старшій, Ані-молодшій і Яні, які прийшли зі мною в наш найперший день на кухні, які поєднували роботу на кухні з допомогою біженцям, пошуком ліків, обмундирування, вивезенням рідних і близьких. Дякую Марині, яка бігала на свою довоєнну роботу в "Тітці Кларі" пекти хліб, якого враз стало в місті обмаль, а потім приходила до нас працювати на кухні. Дякую Петі - нашому генератор

Команда створювалась кілька тижні, а розвалилася за лічені години. Григорівна лютувала з самого ранку. Чи то в ній нуртувала жага компенсації за вчорашнє попустітєльство (таки ж цілісінький день нас не шпиняла!), чи зуд керівництва, але все їй сьогодні не так: каші зварили мало, в підливі томату мало, сосисок залишилось багато, котлети перетримали в духовій шафі, макарони пізно вибрали, томату не вистачило на борщ і тушковану капусту і т.і. Окошилось це все перше на Ан

- Новий день – новий соус! – Борисов як завжди влучно формулює. І задає настрій на прийдешній день. Ані він, ані я сьогодні не маємо вставати на 6-ту ранку, але ми вже тут. Бо ми старші, бо нам все одно не спиться. Бо моя сусідка Аня-молодша практично не спить ночами тут (лише вдома відсипається, або трохи вдень вдається подрімати) і я хочу їй допомогти. З недавніх вимог Петровича: не подавати "сухих" каш, до будь-якої каші відтепер треба робити підливку. Підливка –

Ми сьогодні так вправно все зготували, що до обіду ще го-ди-на (!!!), а у нас все готове, упріва в котлах. Григорівни нема, вона тепер може годинами не з'являтись на кухні, знаючи, що ми самі все зробимо. Сидимо, теревенимо. – Після перемоги прийду до тебе платтячко шити, - я до Наташі, у якої свій маленький магазин ремонту одягу. – А я відразу до себе, у село. Саджати треба. Хоча сюніч ще морози були у нас на Сумщині, – приєднується до нас Свєта, щойно вимкнувши котел

Спала як завжди: лягла – відключилась. Тільки знову жахи снились: рахую котлети, рахую сосиски, відміряю порції, увесь час чогось не вистачає! Прийшли нові дівчата-офіціантки, теж волонтерки. Одна з них масажистка, тепер окрім роботи в їдальні ще й допомагає нам зі спинами. Але саме через новоприбулих нас, кухарів (ги-ги, так, це про нас), переселили нагору, з підвалу на перший поверх. Кімната поруч з кухнею, з м'ясним цехом. Наші дівчата, які жили в цій кімнаті й раніше, жа

За неповних два дні вдома я відновилась майже повністю!!! Хоча перший день, після ванної, сніданку (не пересоленого, смачного, не прісного, зі спеціями, приготованого Сашком) я лягла і думала, що не зможу встати кілька днів. Але вже наступного ранку відчула приплив сил! Хоч і мінус 6 кг за 2 тижні, але м'язи, мабуть, накачались непогано! А ще зі здивуванням констатую, що за ці тижні на кухні в мене жодного разу не боліли ані шия, ані спина, які доставали мене останні місяці п

Сніданок зварили ще з Григорівною, роздавали вже самостійно, все норм. Ще не зовсім одужавши, Свєта прийшла відразу по комендантській годині – нам на допомогу, адже я в групі написала, що сьогодні ми самі, без Григорівни. Опісля поснідали самі, без метушні і поспіху, Петя зготував для всіх нас, і кухарів і музикантів, окремий омлет, з помідором і сиром. І взялись до обіду, розподілила страви: хлопці – до котлет, дівчата – салат і компот, я заправляю котли для супу і каші. Фі

Сьогодні на сніданок макарони, варяться не довго, тому пар в котлах замовила на цілих 15 хвилин пізніше – на шосту рівно. Поки вода закипає написала Сашкові "доброго..", аж тут понеслось: зменшити пар у котлі з компотом, винести п'яту каструлю на чай, принести каструлі на макарони, змішати салат, вибрати макарони, винести каструлі з сиром і відра зі сметаною, а вже час піднімати салат і йти на роздачу... Дописала "... дня, коханий!" тільки на роздачі, коли ми з Анею-старшою в

Під час приготування обіду Григорівна оголошує, що ми готуємо відтепер не на 500 чоловік, а на 200. Причини ніхто не пояснює. А у нас вже п'ять відер картоплі засипано в котел на суп, фаршу нарубано з розрахунку на звичну кількість. Тож готуємо обіду стільки скільки завжди. А на роздачу піднімаємо половинну кількість каструль. Стоїмо з Анею на роздачі, заходять в зал знайомі нам дядьки з ТерОборони (є там двоє вегетаріанців, яким ми відкладаємо на добавку салат). І їм Петр

Цієї ночі усім снилось війна. Наді – що її взяли в полон. Мені – що бомблять. І всі якось одночасно відчули, що ми притомились. Хоча прийшли ми сюди у різний час (ми з Анею найдовше тут, вже без одного дня два тижні), але всі якось ухайдокались. Григорівна сьогодні знову змінює порядок (якщо взагалі можна це назвати порядком) роботи. – Все! Не треба мені ніяких курчат з бешамелью, ніякої маринованої риби! Готую все сама!!! Це вона після того як вчора Женя з Владою замість про

Так ми спокійно вчора розійшлись спати з думкою, що на сніданок у нас все готово, так ми розслаблено в шостій ранку почали готувати кашу і салат, бо вже самі собі здавались професіоналами. І тут нам обом, і мені і Григорівні, в голові прояснилось: сосиски не почищені!!!!! За півгодини вже треба піднімати сніданок, а сосисок 1000 штук. Прошу усіх кинути всю роботу і накидаємось з ножами на 3 ящики сосисок.      Гуртом і батька легко бити! – перечистили, залили окропом (тут сос

Після нашої лажі з борщем Григорівна нарешті доходить до думки про необхідність розподілу функцій. – Так, хлопці у нас будуть по м'ясу. Ну, це скоріше констатація вже існуючого, оскільки і Петро, і Женя від часу свого приходу займаються саме м'ясом. А також заправкою усіх страв спеціями. – На перших стравах буде Оксана. Ні, нехай Свєта буде. А ти, Оксано, на других стравах. Чи ні, не так: давай ти будеш слідкувати за всім? – Добре. Я добре розумію, що керувати усіма

– Де ти була?!!! Ти волонтериш чи на кухні готуєш? Щоб мені в вісім вже була тут! - "ніжно" зустріла мене Григорівна коли я зранку повернулась з домашньої побивки з величезним коробом ланч-боксів і пластикових контейнерів, які зібрали для мене мої сусіди. Нам не вистачає невеликих ємностей, а треба передавати харчування на блокпости і в ізолятор (так, ковід, як не дивно, з початком війни не зник), то я знову кинула клич у групу нашого будинку: відгукнулась сусідка з мо

День почався з невеликої тривоги: 6 година – Ані-молодшої нема, ну, мабуть трохи проспала; 6.30 – Ані нема, ну, значить добряче проспала. Але надалі тривога наростає, бо Ані нема й 6.45, і навіть о 7!!!!! Все, Аня захворіла!!!! А це не лише мінус одна пара рук, а й досвідчений кухар – вона прийшла, здається, через день після мене. Тендітна чорнявка, вчителька у мирному житті, вона намагається всього навчитись, хоча чесно зізнається, що оті котли її лякають: «Як ти біля них не

"Мене тут нема. Готуйте самі" – і Григорівна зникла у ліфті для підйому страв (яким ми возимо каструлі вгору і вниз). Вона рознервована, бо зранку була чергова нервотрьопка під час роздачі сніданку. І хоч потім з'ясувалось, що вина була не наша, то офіціантки переплутали, але ж нервів було у неї! Тож зараз ми готуємо обід практично самі. Нарізати все на вінегрет – без питань. Технологію варки супу я вже теж знаю, пропорції на 250 літрів теж – до всього придивлялась ці дні, за

– А де каша?!!!!" – Петро мало не підскочив від жаху: за 15 хвилин перша година дня, а на лавках стоять лише каструлі для першого. – Петю, у нас же сьогодні вареники, - заспокоюю я. – Ой, точно. Оце рефлекс за 3 дні відпрацювався! Ми регочемо, бо й справді вже звикли, що близько першої треба вибирати страви з котлів і тому мають стояти напоготові на підставках 5 каструль для третього, 4 каструлі для другого і 6 каструль для першого.   Але сьогодні на обід вареники. Справжні.

Зранку якось так тоскно було. Навіть вже зібралась відпроситись на ніч додому. Але потім прочитала, що це зараз у всіх такий етап: перші дні думалось, що ось усі разом встанемо, зберемось, напружимось і відіб'ємо орду. А зараз приходить усвідомлення того, що це не на тиждень, і навіть не на два. Що працювати нам тут довго. Тому зосередилась на своїх парових котлах і смуток пройшов. Ми потроху спрацьовуємось. Зранку майже самостійно зварила пшенично–рисову кашу. Обід теж готув

Зранку, щойно закінчилась комендантська година - знову на кухню, на кілька діб. Тягну з собою величезну торбу усілякого добра, яке мені назбирали мої сусіди: з десяток чи й більше кухонних ножів, рукавички-прихватки, рушники, чай в пакетиках, варення. На мій подив, на кухні ножів було обмаль, і як ті кухарі обходились трьома-чотирма ножами – не розумію. Прихваток на кухні не було взагалі. Боляче було дивитись як хлопці-музиканти тягають каструлі з гарячими стравами, обпікаючи