11.03.2022 р., п'ятниця

Так ми спокійно вчора розійшлись спати з думкою, що на сніданок у нас все готово, так ми розслаблено в шостій ранку почали готувати кашу і салат, бо вже самі собі здавались професіоналами. І тут нам обом, і мені і Григорівні, в голові прояснилось: сосиски не почищені!!!!! За півгодини вже треба піднімати сніданок, а сосисок 1000 штук. Прошу усіх кинути всю роботу і накидаємось з ножами на 3 ящики сосисок.


Гуртом і батька легко бити! – перечистили, залили окропом (тут сосиски і сардельки не варять, просто заливають хвилин на 15 – і до роздачі), встигли все. Але ще одна зарубка в пам'яті залишається: перевіряти готовність меню ретельніше!

Якесь падло за сніданком сказало своєму комбату, що годують погано. Комбат –Григорівні. Та так рознервувалась, що аж плаче.

– Григорівна, та всі хлопці йдуть з їдальні повз нас і всі дякують, що так смачно, і що ми їх годуємо як не в себе, – заспокоює Аня-молодша.

– Григорівна, та ця ж сама комбат Вас звинувачувала три дні тому, що Ви тут ресторан влаштували! – згадує Петро. – Хай та комбат розбереться зі своєю головою!

– Та це ж війна, а ми тричі на день м'ясом їх годуємо!!!! – це Надя.

– Покажіть мені цього засранця, я йому в морду натичу! – кип'ятиться Женя.

Ми захищаємо Григорівну. Попри її крики на нас, попри її застарілі методи управління, попри ще купу всього, але коли її несправедливо звинувачують, ми – на її боці. Бо ми – команда.


В обід стою на роздачі і маю хвилинку часу, заглядаю в телефон – повідомлення від мами: «А в мене радість – сьогодні приїхав сусід із села, заніс пів пляшки олії, пакет цукру і 6 літрів води. З 6 поверху зайшла Альона із свекрухою (виїхала з розгромленої Бородянки), занесли літрову банку гарячої картоплі (жаркоє), батько їв ложкою. Живемо!!!»


Знову рахую сосиски. Мені вони скоро будуть снитися, як Ані яйця! Бо вчора рахувала, потім перераховувала; сьогодні зранку чистили їх, а от зараз Григорівна знову поставила мене (і шоб ніхто не збивав!) рахувати отримані зі складу 3 ящики сосисок. Я ж розумна: відкрила 4 упаковки з одного ящика, порахувала скільки сосисок в кожній упаковці - однакова кількість. Помножила кількість упаковок, кількість ящиків – ось маємо!

– Ні, так не піде, – обламує мою радість швидкого рішення Григорівна. – відкривай кожну упаковку і перераховуй!

Хм, знову стара гвардія. Перераховую. Таки на 10 штук менше. Ну ж не критична кількість!!!

Сирена. Спускаємось до себе у підвал. Для нас «повітряна тривога» тепер – можливість трохи перепочити, почитати телефон і поговорити з рідними. Такі собі «тривожні розмови».

Перша пара утворилась в нашій воєнній кухні за тиждень. Тепер Женя і Влада майже все готують разом. Вчора - розкладали й рахували вареники. Сьогодні героїчно філірували скумбрію, маринували і потім запікали її у шафі.

Владка в мирному житті працювала медсестрою в стоматологічній клініці. Женя – кухар. Проте зараз на кухні Влада асистує Жені, і так злагоджено у них все виходить, що новоприбулі Наташа і Надя навіть не вірять, що познайомились лиш трохи більше тижня тому.


Аня підозріло довго миє посуд увечері, а музикант Макс підозріло довго крутиться у коридорі, хоча їх давно вже відпустили.

Життя триває.

А хіба ми на за це боремось?!









Останні пости

Дивитися всі

Мабуть, я знову переоцінила себе. Тиждень тому, після провідування поранених, зайшла на наш Печерський базар за овочами і … не змогла не поділитись з продавчинею Олею. Про хлопців, звісно. Про те, що

«Оксанко, як Ви? В якомусь проекті зараз, десь допомагаєте? Я щось не знаю куди себе приткнути. І роботу кидати не можна, а користі від мене там мало» - це від Ані-старшої. «Приглядаюсь до всього – ал

«Щось чути від наших?» - цікавимось ми одна в одної кожного разу як бачимось чи листуємось. Ми – це ті, хто лишився тут, в безпеці. Наші – це ті з нашої кухонної команди, які зараз на фронті. Ми дуже