10.03.2022 р., четвер.

Після нашої лажі з борщем Григорівна нарешті доходить до думки про необхідність розподілу функцій.

– Так, хлопці у нас будуть по м'ясу.

Ну, це скоріше констатація уже існуючого, оскільки і Петро, і Женя від часу свого приходу займаються саме м'ясом. А також заправкою усіх страв спеціями.

– На перших стравах буде Оксана. Ні, нехай Свєта буде. А ти, Оксано, на других стравах. Чи ні, не так: давай ти будеш слідкувати за всім?

– Добре.

Я добре розумію, що керувати усіма – це й вигрібати за всі наші лажі. Але ж я спокійна як танк ЗСУ і на всі крики Григорівни реагую спокійнісінько. Зрештою, цей розподіл – просто озвучення вже існуючого розподілу ролей. Проте, це ще одна невеличка перемога нашої молодої команди. На додачу до складання меню на поточний і майбутній день, до заправляння страв добрячою кількістю спецій, до миття котлів не холодною, а теплою водою.

На роздачі, поки насипаємо їжу, перекидаємось словом з дівчатами-офіціантками, здебільшого такими ж як і ми волонтерками. У перші дні ми допомагали одна одній знайти ночівлю для наших родичів, які евакуювались: одна знала місце близько Умані, інша дзвонила якимось давнім-предавнім знайомим і таки знаходили щось!

араз цікавимось одна в одної як родичі, як настрій, намагаємось підтримувати і жартувати. Всі з різних регіонів країни, але ж як зараз відчувається наша єдність!

Женя і Вікуся – мама і донька, схожі як дві краплі води. Чула, що чоловік Жені працює тут, тож думала що військовий. Аж тут в розмові з'ясовується, що ні, не військовий, а цивільний, геолог.

– А що закінчував? Не Шевченка?

– Так, геологічний.

– А часом у «Веснянці» не танцював?

– Аякже! А я в "Молодичках" співала. Бо Мінович без цього заліки не ставив.

– Ааааав!!!!!! Я ж теж з «Веснянки»!!!! А якого покоління ти з Іллєю?

– Братів-близнюків пам'ятаєш? То він з ними танцював.

Боже милий, та звісно ж що знаю! Хоч вони й молодшого від мене покоління, але я з ними якийсь з концертів танцювала.

– Після перемоги зберемось на 65-річчя! Обов'язково!!!! І поставимо танець кухарський.

– Так, так, – підхполюю я, – І ще танець плетільниць маскувальних сіток, бо сестра в евакуації зустріла Лєночку з «Веснянки» і всі разом, з дітьми, плетуть тепер сітки.

На роздачі до нас приходять з медчастини хлопець і дівчина, за їжею «для хом'ячків». Це військові медики так називають своїх підопічних в ізоляторі: у тих діагностували ковід, протікає в легкій формі. Проте все одно вони організували ізолятор, разом подумали як їм передавати їжу, я підписала контейнери "для ізолятора". Все організовуємо на ходу і з того, що під рукою. Ізольовані лише сплять, лежать, отримають їжу (в одноразовому посуді) і передають її в сміттєвих пакетах. Медикам у гуморі не відмовиш!

Гумор підтримує нас, ми налаштовані дуже позитивно.

«На вечерю вже беремо не 6 порцій, – інформують медики, – а 3: будемо трьох «хом"ячків» випускати».

У нас багато планів на «після перемоги». І ми віримо в те, що це буде. Обов'язково. Як швидко - то питання віри кожного. Але всі ми в це віримо, бо аби не вірили, то чого б ми тут оці каструляки таскали, картоплю чистили, каші варили?

– Давай сфоткаю вас, після перемоги згадаємо цей часник, – це ми на трьох чистимо часник. Він вже пророслий, я такий зазвичай в цей час вдома саджаю в горщики, аби на кухні відчувалась весна. Ох-ох-ох....

– А після перемоги я вас усіх на яхті покатаю, – мрію я.

– А яка яхта? - цікавиться Федір, новий кухар. Він сьогодні перший день у нас.

– 30 футів.

– А де?

– Південний. А шо? Знайомо?

– Аякже! Катамаран "Перун", Матвіївська затока.

– ?!!!!

То ось чому мені здавалось, що я його десь бачила! Ну, далі пішли яхтенні теревені...

День промайнув майже непомітно. Зі здивуванням відмічається, що вже не так стомлюємось. Ми сильні. Разом.