23 листопада 2025

З новин, що обговорюються останніми днями, найрезонансніших дві: МіндічГейтс і черговий тиск Штатів на нас щодо припинення війни на умовам Росії.

Щодо Штатів, то прихильність Трампа до диктаторів (чи то Путіна, чи то Сі, чи Ким чен Ина) відома. Так само як і його маніакальне бажання отримати Нобелівську премію миру, заради чого він буде тиснути на Україну (як слабшу - на його думку - сторону). І так само як зміна його настроїв і думок на рівні 5-річної дитини. Це не перша, і не друга і, впевнена, не остання хвиля тиску. Яка затим знову може змінитись новими санкціями проти Росії.

Звертати увагу на ці зміни настрою старого маразматика вже не цікаво.

Викрита схема розкрадання державних коштів командою Міндіча й іншими високопосадовців також нікого з українців особливо не дивує. Про корупцію так чи інакше знали всі. В Україні вона була, є, і буде. В більших чи менших масштабах. Під час війни - особово. На військових бюджетах наживались завжди, в усі часи. Це огидно і неприйнятно для порядних людей, але пригода людська не змінюється століттями. В усі часи були зрадники і патріоти, альтруїсти й егоїсти, ... Те, що в оточенні Президента є люди, які крадуть кошти, виділені на оборону, на відновлення пошкоджених енергообєктів, ні для кого ніколи не було несподіванкою. Просто саме зараз з'явились розслідування, які викривають конкретних осіб.

Розумію наскільки це дратує наших європейських партнерів: ми допомагаємо цим українцям з грошей наших платників податків, а вони їх розкладають. Так, саме так воно і є. Світ не досконалий. Нам українцям, теж хотілось би аби у нас не було корупції. Аби не було путіна. Аби не було війни. Аби нас не обстрілювали. Аби нас не вбивали.

Але світ такий, як він є. Реальний, а не якийсь видуманий. З війною й корупцією, з загарбниками і корупціонерами. І ми намагаємось боротись і з тими, й з іншими.

Хтось заглиблюється в усі ці корупційні схеми, цікавиться, читає, відслідковувати кожну новину. Мене таке не цікавить зовсім. Те, що не мотивує, не надихає до допомоги хлопцям і дівчатам, які зараз на фронті нас захищають, я не читаю. Якщо я не можу це змінити чи з цим поборотися, то не хочу на таке витрачати свій час.

Краще зосереджусь на тому, що можу зробити для перемоги. Знайти кошти, мотивувати інших донатити - я можу це. Бо маю репутацію серед сусідів і друзів, мені довіряють і саме під цю репутацію збираю якісь невеликі суми, з яких зауупрвуємо для Петіною роти необхідне.

Збирати кошти з кожним роком війни все важче і важче. Ціни на продукти, товари, послуги, комуналку ростуть так, що навіть не встигаєш до них звикнути. Купівельна спроможність українців падає. Але ми продовжуємо викроювати зі свого змілілого бюджету донати. З усього мого будинку зараз регулярно перераховують донати десь 8-10 сусідів. Ще років 2 рому таких було до 20. І кожного разу, коли я оприлюднювала у загальнобудинковій групі звіт за чергову закупівлю допомоги для ЗСУ чи для поранених й просила поповнити фонд для нових закупівель, то підкидали одноразові, хай і не регулярні, донати ще чоловік 15.

Ми з сестрою надумали робити фотосесії в національному вбранні і цим заробляти для допомоги ЗСУ. Звісно, це дає нам ще й просто задоволення, бо ми це вміємо, знаємо. І заохочуємо людей допомагати війську.

Інший підробіток, який повністю йде у волонтерський фонд, - продажі моїх намист-мотанок - вкрай нерегулярний. Рекламою треба займатись постійно, оновлювати Інстаграм сторінку, робити сториз, рилзи. А мені це огидно. Сприймаю це як вихваляння чи щось подібне. От розумом розумію, що треба, бо це дає можливість продати товар, а за отримані гроші купити щось для потреб Петіної роти. Але... Отаке роздвоєння свідомості:)

Й отака різниця у ... Хтось не спить і думає як би знайти нову можливість вкрасти ще з закупівель бронежилетів чи побудови захисних фортифікацій. А хтось вночі прокручує в голові будь-які можливості додаткових заробітків, аби знайти гроші для допомоги хлопцям на фронті. Як продати ще одне намисто, як знайти замовників для фотосесії, як написати мотиваційний текст для сусідів. Кілька сотень, кілька тисяч - то все буде для антидронових пончо, детекторів, генераторів, сиарлінків, зарядок чи що ще там хлопці поппрсять.

У всякого своя доля

І свій шлях широкий:

Той мурує, той руйнує,

Той неситим оком

За край світа зазирає —

Чи нема країни,

Щоб загарбать і з собою

Взять у домовину,

Той тузами обирає

Свата в його хаті,

А той нишком у куточку

Гострить ніж на брата.

А той, тихий та тверезий,

Богобоязливий,

Як кішечка, підкрадетеся,

Вижде нещасливий

У тебе час та й запустить

Пазурі в печінки, —

І не благай: не вимолять

Ні діти, ні жінка.

А той, щедрий та розкішний,

Все храми мурує;

Та отечество так любить,

Так за ним бідкує,

Так із його, сердешного,

Кров, як воду, точить!..

А братія мовчить собі,

Витріщивши очі!