12.03.2022 р., субота.

Цієї ночі усім снилось війна. Наді – що її взяли в полон. Мені – що бомблять. І всі якось одночасно відчули, що ми притомились. Хоча прийшли ми сюди у різний час (ми з Анею найдовше тут, вже без одного дня два тижні), але всі якось ухайдокались.


Григорівна сьогодні знову змінює порядок (якщо можна це назвати порядком) роботи.

– Все! Не треба мені ніяких курчат з бешамелью, ніякої маринованої риби! Готую все сама!!!

Це вона після того як вчора Женя з Владою замість просто посмажити скумбрію шматками, філірували її, маринували і запікали в духовній шафі, в результаті ми поїхали з кашею й салатом на роздачу, а риба допікалась і приїхала пізніше. Григорівна перенервувалась.

Тож сьогодні вона сама робить курчата у соусі, за звичним рецептом, сама стає їх роздавати і... залишається з цілою нерозданою каструлею!

– Як же так, я ж все розрахувала, ще ж має отримати одна рота?!. – бідкається вона. Проте факт є факт: отримали всі роти, а каструля лишилась.

Але ж ми не злостиві і не кпиним над Григорівною (а скільки ж вона нас повчала як треба розраховувати видачу аби не було нехватки страви і не залишалось нерозданого)!

І все ж таки, на кінець дня сил на позитивний погляд на життя вже не знаходжу. Волонтери хворіють і хворіють: і ті, що вдома на побивці, і ті, що на кухні. За сьогодні – мінус троє. Вдень пішла Надя доліковувати вдома невилежаний бронхіт (отримала коли пересиджувала кілька днів у підвалі, не долікувала і прийшла сюди допомагати); потім засопливив Петро і зліг; Женя ще приготував обід і теж зліг. Нас здорових тут залишилось тепер троє: я, Аня і Влада. І ще Федір, але він приходить після сніданку і йде додому ще до вечері.




У мене таке враження, що керівництво не чухалось доти доки ми тут волонтерили. І не шукало нових поварів (замість тих, які не вийшли на свою зміну і які не збираються виходити на нову зміну).

Ми з дівчатами будемо тут допоки сил вистачить. Ну, такі ми відповідальні. Отакими нас виховали батьки.

Так, нас мало, проте ми все ж таки вже майже досвідчені кухарі!

Тримаймось!





Останні пости

Дивитися всі

З початку війни я проростаю новими й новими точками. Ворзель - це Юрка Борисов, колега по ансамблю, з яким ми знайомі довще, аніж з моїм чоловіком. Буча - це наша бухгалтер, її донька-моя хрещениця,

Вчора наш кухонний волонтерський проект закінчився. Вже більше тижня ми відчували перебої з продуктами, викручувались як могли, доварюючи все, що мали на кухні: пшеничні й пшоняні крупи, рис, макарони

Підчищаємо все, що лишилось з продуктових запасів на кухні. Бо за 4 дні наш проект "волонтерська кухня на Шота" закінчується. Всі ми мріємо про те, що тииииииждень будемо відпочивати, а там вже подиви