23.03.2022, середа

Команда створювалась кілька тижні, а розвалилася за лічені години. Григорівна лютувала з самого ранку. Чи то в ній нуртувала жага компенсації за вчорашнє попустітєльство (таки ж цілісінький день нас не шпиняла!), чи зуд керівництва, але все їй сьогодні не так: каші зварили мало, в підливі томату мало, сосисок залишилось багато, котлети перетримали в духовій шафі, макарони пізно вибрали, томату не вистачило на борщ і тушковану капусту і т.і. Окошилось це все перше на Ані-молодшій: "Чому не вчасно макарони вибрали???!!!" Так, наче ми знаємо коли вчасно, ніхто ж нам тут толком не розказав жодного рецепту! "Сьогодні приходять нові повари, ти можеш йти додому! - кинула вона Ані. - можеш більше не приходити. У мене будуть справжні првари. Мені треба, щоб люди тут працювали". Ані, яка прийшла сюди в один день зі мною, яка четвертий тиждень працює тут. В силу своїх сил і вмінь, але вона тут, а не виїхала до Польщі як донька Григорівни чи до Німеччини як дружина і донька Петровича. І цій дитині не те що жодного слова подяки за тижні допомоги - навпаки, отак зневажливо "мені треба люди, які працюватимуть!".

Наступною була Надя-молодша, яка з дому подзвонила сказати, що зуб так і не пройшов. "У тебе ж мала дитина. І зуб постійно болить. От і сиди вдома, більше не приходь! Тут людей вистачає!".

Свєта пішла додому на перепочинок після обіду. А вже за кілька годин моя сестричка знайшла їй волонтера, який зможе відвезти її в село, до справжнього дому. "Ну чого я буду тут сидіти? Вдома вже сніг зійшов, чоловік починає все згрібати, та будемо щось саджати, а їсти в селі знайдеться що, а там городина піде та якось і протримаємось," - Свєта малює свої плани на невизначене воєнне майбуття. - "Мені пропонувала Григорівна на ставку тут, а я не схотіла: на своїй старій роботі - я сама собі хазяйка, хай гроші й невеликі. А там у них, на кухні - своя дєдовщина, та постійні крики Григорівни, та постійно в усьому звинувачують..." "Як таки завтра вдасться добратись додому - то з мене щось з города тобі, Оксанко, після війни!" "Ага, свіжиною візьму! Ти ж збиралась поросятко брати? То після перемоги приїдемо до тебе на ковбаски", - жартую я. І нам так добре поговорити і про город, і про майбутнє саджання картоплі, і про "після перемоги".

"А ти додому ходиш, Оксанко?" - цікавиться Гриць, грузчик. Чи ходжу? Так, ходила. Двічі за ці 24 дні. 3 ночі. Все решта - тут. Бо треба було годувати бійців, які зібрались по мобілізації. І тут, і на пости передавати. Бо так я розумію свою боротьбу. Я не володію зброєю, я не вмію писати якісь натхненні й оптимістичні блоги, я не займаюсь пошуками фінансової й матеріальної підтримки. Моя боротьба - це просто готування їжі. З п'ятого дня війни. І саме так бачать свою боротьбу ті, хто тут зібрались. Ми прийшли в різний час. І працювали тут в міру своїх сил. Не для Григорівни, не для Петровича. Не заради подяки. Ми це робили за покликом своєї совісті. Ми не сподівались на якусь подяку, хоча й такої зневаги і невдячності ми теж не очікували. Нам, старшим, це не так вражаюче, маємо життєвий досвід. Боляче за молодших, ще вразливих Аню, Надю, Владу. Боляче за те, що їм зробили так боляче. Але вони сильні. Бо всі, хто прийшов сюди допомагати, хто залишався тут всі ці перші важкі для країни дні - люди сильні, самодостатні. Ми йдемо звідси, бо нам тепер є зміна, ми певні що на кухні зараз достатньо рук для годування бійців. А це й було нашим завданням. Ми будемо продовжувати свою боротьбу вже в інших проектах: приймати біженців, допомагати з пошуком транспорту, ліків, обмундирування, здавати кров, купувати продукти сусідам. Бо волонтер - це не лайка, як думає Григорівна. Це вільна, незалежна і самодостатня людина, яка завжди знайде як допомогти іншим. А після перемоги ми зберемось. І згадаємо ці кілька тижнів на воєнно-волонтерській кухні.

Останні пости

Дивитися всі

З початку війни я проростаю новими й новими точками. Ворзель - це Юрка Борисов, колега по ансамблю, з яким ми знайомі довще, аніж з моїм чоловіком. Буча - це наша бухгалтер, її донька-моя хрещениця,

Вчора наш кухонний волонтерський проект закінчився. Вже більше тижня ми відчували перебої з продуктами, викручувались як могли, доварюючи все, що мали на кухні: пшеничні й пшоняні крупи, рис, макарони

Підчищаємо все, що лишилось з продуктових запасів на кухні. Бо за 4 дні наш проект "волонтерська кухня на Шота" закінчується. Всі ми мріємо про те, що тииииииждень будемо відпочивати, а там вже подиви