22.03.2022 р., вівторок

- Новий день – новий соус! – Борисов як завжди влучно формулює. І задає настрій на прийдешній день.

Ані він, ані я сьогодні не маємо вставати на 6-ту ранку, але ми вже тут. Бо ми старші, бо нам все одно не спиться. Бо моя сусідка Анечка практично не спить ночами тут (лише вдома відсипається, або трохи вдень вдається подрімати) і я хочу їй допомогти.

З недавніх вимог Петровича: не подавати "сухих" каш, до будь-якої каші відтепер треба робити підливку. Підливка – це отой клейстер червонястий, яким треба поливати клейстер білий, т т. кашу. Бо будь-яка каша, приготована в котлах за тутешнім рецептом (окрім гречки і картопляного пюре) перетворюється на в'язку масу.

Тому я готую соуси до кожного сніданку, обіду й вечері. Вода, пасеровка, борошно, томатна паста і жменя солі – підливка готова. Я навчаю цьому рецепту Аню, Наташу, Владу, Колю. Так само як нарешті записала основні моменти приготування усіх каш і макаронів. Бо Григорівна нікого вчити не збирається. Принцип майже Веснянківський: ставай поруч з тим хто знає, дивись, запам’ятовуй, вчись! Я все ж таки намагаюсь навчати, залучаючи новеньких до готування каші, соусу, салату.

А Юрка сьогодні кашу варить.


Вчора прийшов до нас Коля – зовсім дитя. Не знаю скільки йому років, як його батьки сюди відпустили. Наче десь якимось боком мав стосунок до кухні, але точніше не знаю. Намагається робити усе. До всього придивляється, розпитує. Вчора взяла його робити картопляне пюре – сьогодні він вже майже самостійно його робив. А робиться це не вручну, а спеціальною машинкою.



А Петя вчора пішов від нас. Повернувся в основний склад ЗСУ. Каже, ми тут і без нього справимось, а він має освоїти тактику, стрільби і т.і. Нам шкода. Бо Петя був якимось взірцем впевненості і генератором ідей. Звісно, що ці ідеї були занадто модерністськими для Григорівни: «Варити овочі на вінегрет в пароконверторі?! Нізащо! Ми їх варили на плиті і будемо варити!", «Запікати рибу, а не смажити? Нізащо! Ми її смажимо шматками!», «Більше стільки перцю в салат не кладіть!!!!» І таке інше.

«Давайте людям приготуємо смачно!" – Петю ця догматичність мислення дратує. Терпів, бо всі ми працюємо тут не для Григорівни, не для Петровича, а щоб нагодувати бійців. Проте коли побачив, що нас вже достатня кількість і що ми опанували ази готування, Петя повернувся до повноцінної воєнної підготовки.




А ми й справді вже все можемо самі. Григорівна з'являється на кухні все рідше й рідше. Сьогодні з'явилась аж після сніданку, на 15 хвилин. І знову зникла. Перед подачею обіду пробігла по кухні, зробила якісь зауваження. Пронеслась по залу їдальні, накричала на офіціанток. Після обіду розкритикувала салат «Мімоза» (бо Петрович забракував: недосолений і мало майонезу). Ми байдуже послухали її, жуючи саме салат – нарешті він не пересолений, можна їсти. Знову зникла аж до вечері.

Без неї нам і спокійніше, і комфортніше. Є меню, пам'ятаємо як ми готували ці страви минулих разів. Самі плануємо що у нас готово на поточний день, що маємо підготувати на завтра. А було ж як метушливо-галасливо-безтолково у перші дні, гай-гай!!!!

Ростемо. Вчимось. Вчимо.

Останні пости

Дивитися всі

З початку війни я проростаю новими й новими точками. Ворзель - це Юрка Борисов, колега по ансамблю, з яким ми знайомі довще, аніж з моїм чоловіком. Буча - це наша бухгалтер, її донька-моя хрещениця,

Вчора наш кухонний волонтерський проект закінчився. Вже більше тижня ми відчували перебої з продуктами, викручувались як могли, доварюючи все, що мали на кухні: пшеничні й пшоняні крупи, рис, макарони

Підчищаємо все, що лишилось з продуктових запасів на кухні. Бо за 4 дні наш проект "волонтерська кухня на Шота" закінчується. Всі ми мріємо про те, що тииииииждень будемо відпочивати, а там вже подиви