28 лютого 2026

"Фаза зникла" - виявилось може бути  не легше за повний блекаут. Хто пережив втрату цієї клятої фази, той зрозуміє. Бо треба донести до ДТЕК, що у тебе не просто нема світла у зв'язку з плановими чи позаплановими відключеннями, а тобі на 4 році відключень щось в макітрі перетерлося і тобі хочеться світла, а нема світла взагалі. Але нема світла не в усьому будинку, а лиш у якихось обраних отією клятою "фазою" квартирах.

І зробити це у час тотальної цифровізації, коли спілкуєшся не з живою людиною, якій це можна пояснити, а з чат-ботом, з сайтом, з мейлом. Куди все це не впишеш, а лиш "галочки" обираєш.

   Втрату цієї фази переживали за цей рік чимало будинків. І донька, і друзі, і сусіди. Сиділи без електрики по кілька діб, і навіть більше тижня. Особливо прикро, що в загальному коридорі світло є, у якихось сусідів- є, а от ви, "обрані фазою", без електрики.

   А почалося  все з.... прикмети. І то новітньої, нинішніх часів: "не плануй нічого наперед". Звісно, українці й раніше це знали: хочеш насмішити бога - розкажи йому про свої плани. А в нинішніх умовах цей забобон набув особливої актуальності: плануєш не ти, а ДТЕК, шахеди, ракети.

   Я ж мала необережність увечері, вже як графіки на наступний день прислали, подумати про прання. Всього лиш подумати! Не поділитись планами з Сашком, не ... Бо наступного ранку мала б бути електрика зранку! (вже кілька днів ми прокидатися без електрики, йшли на роботу, приходили з роботи без електрики, готували в темряві, вечеряти й влягались спати. Електрика була вдень, коли ми на роботі, і вночі, коли спали. Ну, отакі графіки). Тож я перед сном продумувала які саме речі відбору для прання в першу чергу, які - на друге прання. І така собі задоволена заснула.

  А на ранок зрозуміла, що насмішити бога можна не лише озвученими планами, а й думками. Бо електрика після ночі ввімкнулась рівно на... кілька секунд. І зникла. Сусіди пишуть - лиш у частини квартир. Фаза!!!! Ось вона і від нас кудись зникла, попендлювала собі, .... А за електрикою почала зникати вода, перетворюючись на тоненькі цівочку - бо саме ця фаза й наші підкачуючі насоси живила.

  Звісно, ми з сусідами гарували півтора дні, пишучи, дзвонячи, заповнюючи усі можливі форми, спілкуючись з ботами і добиваючись до живих операторів, диспетчерів. І таки надвечір другої доби приїхала аварійна бригада (вже третя!) і нашу безсовісну "фазу" знайшли, відремонтували й повернули у трансформаторну будку на своє робоче місце. І я відразу закинула прання, розвісила й на ранок все вже було чисте й сухе.

  Але урок я засвоїла - в такі часи не сподівайся на потім, на ідеальні умови, роби все відразу як з'являються можливості, а не будуй якісь плани.

   Моя бабуся, переживши Другу Світову, до кінця своїх днів не викидала хліб. І старе взуття: "а мало якої жизні буде" - приказувала незмінно коли ми впирували, що то ж ніхто вже не носить і чого воно лежить.

  А наше покоління, певно, буде поколінням постійно заряджених гаджетів і запасних бутлів з водою ...

день наступний

день попередній