4 березня, п'ятниця
Зранку, щойно закінчилась комендантська година - знову на кухню, на кілька діб. Тягну з собою величезну торбу усілякого добра, яке мені назбирали мої сусіди: з десяток чи й більше кухонних ножів, рукавички-прихватки, рушники, чай в пакетиках, варення. На мій подив, на кухні ножів було обмаль, і як ті кухарі обходились трьома-чотирма ножами – не розумію. Прихваток на кухні не було взагалі. Боляче було дивитись як хлопці-музиканти тягають каструлі з гарячими стравами, обпікаючи собі руки. Ну, а чай і варення – це для внутрішнього споживання.
Усі ці необхідні речі зібрали мої сусіди по багатоквартирному будинку. Я написала у внутрішньобудинкову группу про потреби для військової кухні, і про те, що я буду вдома лише кілька годин у четвер. І за шумом води у душі, де я блаженно відтиралась-відмивалась, чула численні дзвінки у двері, а як вийшла - чоловік вказав на гору оцього добра, нанесену нашими сусідами!
Я безмежно зворушена такою добротою, чуйністю сусідів. Ворог котиться до столиці, магазини практично порожні, а люди діляться своїми запасами! Я навіть не змогла все на собі донести за цей раз, лишила кілька банок варення до наступної побивки.
А ще за цю ніч вдома я надумала як можна поліпшити роботу нашої кухні. Така натхненна прибігла до своїх, а тут на тобі: вже конфлікт. Мені з порога хлопці-музиканти: тут вчора такий скандал був! Як добре, що Вас не було.
Знову конфлікт "старої гвардії" і новоприбулих волонтерок. І це вже не вперше за моє коротке волонтерство тут. В результаті ми втратили 2 пари працьовитих рук: Іра й Соломія пішли. А Григорівна постфактум врахувала свої помилки: відтепер мити каструлі будуть хлопці-музиканти (бо дівчата просто не в силах були піднімати каструлі на стелажі-сушки).
Усі мої намагання написати меню на день, розписати що робимо для кожної страви і закріпити конкретну роботу за кожним, обламуються з тріском і безнадією. Від "поки не знаю", "ще нема продуктів", "потім, потім..." до "щоб без мене ніхто ніяких рішень не приймав!" і "кожен тут себе головою бачить!".
Ручка і лист паперу з початком схеми "П'ятниця. Обід" у кишені фартуха нагадують мені про мою поразку.
Ну, хотілось як краще, а вийшло як завжди. Головне, що все готується вчасно, хоч і потребує величезних нервів Григорівни й нас.
Та є за сьогодні й добра новина: прийшов ще один повар про-фе-сій-ний! Євген. Як і Петро - зі своїм ножем і мусатом.
Григорівна поки що з повагою ставиться до обох кухарів. Хлопці дозволяють собі пропонувати поперчити страви, додати часнику й томата (досі ми готували як для дитсадка). Сьогоднішній гречаний суп з куркою вийшов справді смачнючий. Григорівна радиться з Петром і з Євгеном і щодо меню, і щодо використання продуктів. Я цьому дуже радію, бо мені знову маритися надія, що ми потроху налагоджуємо організацію роботи.
Останні пости
Дивитися всіВперше за останні 48 діб, ніч пройшла без «Шахедів» у повітряному просторі України.
Вчора з сестрою їздили в село, до "наших" переселенок. Привезли одяг, книжки, самокат, скейт - сестра й донька перебрали дитячі речі....
Минулий тиждень вже тричі мотались в лікарню з обідами, салом, ковбасами, котлетами, відбивними, курками і т.і. Бо з минулої середи...
Comments