27 січня 2023

Сьогодні поховали Інну Петрівну, маму моєї подруги. Поки оформляли документи на поховання зі здивуванням дізналась, що народилась вона в Росії, в Ставропольському краї. В евакуації. Мама виїжджала з нею в животі під звуки бомбардувань у жовтні 1941, втікаючи від війни. І поховали Інну Петрівну під час війни, під звуки повітряної тривоги. Чи буде коли в Україні покоління, якого не торкнеться війна?!

Херсонщину знову обстріляли. І наші Комишани теж. Сестра й батьки - вмить до мене з питанням як там наша Оксанка (моя троюрідна сестра). Відповідно я - пишу Оксанці. Уф, живі, неушкоджені!

"Привіт сестро! Так. Все так. Хлопці наші такі герої! Скільки їм треба ще перебити тоі наволочі … якою ціною… часу скільки. Додому ще не переїхали. Гаряче там. Хтось вертається, хтось виїздить . Ми їздимо, навідуємось. Так хочу вже повернутись… аж виламує всю… але ж включаю здоровий глузд, треба лютий та березень пересидіти тут. Далі будем бачити. Але то все таке.. головне фронт. Всім привіт! Бережіть себе!"

Є і світлі новини: знайшовся син продавчині з сусіднього магазину! Отак заходжу, звично питаю чи є якісь новини і готую подумки слова підтримки і надії, а у відповідь:

-Так!

Я аж розгубилась:

- .Живий?!

- Так. В полоні.

- То це ж добре! З полону визволимо, виміняємо. Хлопці наловлять тих виродків для обміну.

- Та... у вагнерівців у полоні. Ті міняють лише на своїх же, вагнерівців.

І відтепер я з новин найперше цікавлюсь зведеннями щодо захоплених в полон вагнерівців.

День наступний

День передній