22 січня 2023

22 січня - День Єдності.

  Єдність українців зараз  - це коли ти заходиш в знайомий магазин і перше, що питаєш у знайомої продавчині: "чи є якісь вісті?". Бо її син пропав безвісти під Бахмутом. Вона мовчки хитає головою. І ти підтримуєш її надією, що всяке зараз буває, що може і в полоні, але ж живий. І ви разом у це щиро вірите. Ти виходиш з магазину, а на вході інша сусідка з тим самим питанням до продавчині.

      Єдність українців зараз - це коли заходиш в зовсім незнайоммй супермаркет, замовляєш в кулінарії 10 порцій "шуби" і 10 котлеток і продавщиця тебе розпитує "а кому ж це?", а ти їй - "в лікарню", а вона тобі: "чи це ж часом не пораненим?" - а ти їй: "так", і далі ти дізнаєшся, що вона з Нової Каховки, що син лишився там, бо ж господарство не можна кинути, треба ж доглядати, що сина і на підвал там кидали, але випустили, і вербували. І ти розказуєш про своїх підопічних поранених з цієї лікарні, що поруч, і про своїх родичів з правого берега Дніпра, і продавщиця знає твої Комишани, і що недалеко, в Козацькому, такий гарний базар був, але його розбомбили ще в перші дні війни.... І ти прощається з незнайомою тобі продавчинею з Нової Каховки зі словами надії на найшвидше звільнення і Нової Каховки, і всього лівого берега, звідки обстрілюють твої Комишани, і всієї України...

   Єдність українців зараз - це коли хлопчина з Нової Пошти пакує тобі короби з теплим одягом, який ти з сусідами зібрала і приперла на собі: "а що у посилці? Одяг переселенцям? Оце так справжня допомога! Та я сам переселенець, з Бердянська. Так, батьки лишились там, на окупованій. Переживаю". І ти щиро радієш, що йому вдалось виїхати до Києва і знайти тут роботу, і вже наступного разу, коли ти притягуєш чергові пакети з пальтами, взуттям, светрами, ви вже зустрічаєтесь з тим хлопчиною як рідні.

   Єдність українців зараз - це коли сусідка з твого будинку, яку ти не знала доки вона на твій заклик не принесла дитячий одяг для переселенців у Харківській обовсті, яких ані ти сама, ані сусідка не знаєте, так от коли ця сусідка пише, що потрібні окопні свічки для чоловіка її сестри, який пішов добровольцем в перші дні війни, і зараз він на Донецькому напрямку, і хлопці дуже мерзнуть. І ти пишеш мамі дівчини, з якою ти працювала в перший місяць на військовій кухні в ліцеї, бо та мама з батьком заливають свічки, і в них от саме зараз готових свічок нема, бо кілька днів тому відправили на фронт, але вони будуть в суботу і в неділю заливати свічки аби в понеділок зранку відправити тому чоловіку сестри сусідки колеги їхньої доньки по волонтерській кухні. Вдумайтесь лишень!!!!! Для чоловіка. Сестри. Сусідки. Колеги. Їхньої доньки. По кухні. У перший місяць війни. Ще й відправляти треба на ім'я водія, бо з фронту лише він приїжджає в найближче місто за передачами. І це нікого не дивує. І ніхто не перепитує, а чи не шахрайка ти, чи не шахрайка твоя сусідка, чи не шахрай чоловік її сестри чи той водій.

    А ти натомість везеш їм пакети з бляшанками для нових свічок, які назбирали твої сусіди. І залишаєш пакети для охоронця (бо Юля сьогодні не працює, вона саме вдома свічки заливає). І охоронець виходить до тебе з посмішкою, ще ти рота не встигаєш відкрити: "А, то для Юлі, відразу бачу", і дякує тобі.

     Єдність українців зараз - це коли тобі приходить на картку переказ з пристойною (навіть як на мирні часи, а як на воєнні- то й поготів) сумою. Від незнайомої Кіри. І ти обпитуєш друзів-знайомих. І знайома каже, що то у неї купувала товар дівчинка, побачила пакети з теплими речами, знайома розказала, що це ми, звичайні печеряни, збираємо речі: це - для переселенців, то - для поранених, ото - для матерів і дружин поранених. І що ми також допомагаємо пораненим в одній з київських лікарень і продуктами, і білизною, і провідуванням. І дівчина виявляє бажання долучитись до нас. Хоча, як і всі, донатить всі ці місяці в інші фонди і на БПЛи, і на авторки, і на турнікети. Ані вона не знає мене, ані я її, але ми об'єднуємось в бажанні допомоги.

     Люди притягуються, утворюючи швидкі й міцні зв'язки. Зараз наша нація прошивається тими об'єднавчими нитками, утворюючи барвистий міцний і нерозривний килим. Від Луцька до Херсона, від Харкова до Львова, від Києва до Лозової, від Коминаш до Нової Каховки, від Чернігова до Полтави. Сотні тисяч ниток зараз тримають українців разом. Здається, саме зараз ми стали єдині як ніколи.

     Так, після перемоги, коли зникне необхідність, ці звязки послабнуть. І неминуче проступлять лінії розподілу українців. На тих, хто воював і хто ні. На тих, хто під час війни був тут, і хто - там, в евакуації. Хай з яких би беззаперечних причин. Але будуть ті, хто "тут", і ті, хто "там". І будуть навіть ті, хто не повернувся.

    Це змінить силу згуртованості українців.

    Можливо саме зараз, саме у ці воєнні важкі дні ми спостерігаємо найбільшу єдність нашої нації.

    І щасливці ті, хто має можливість відчути і пережити цей пік єдності!

День наступний

День попередній