22 жовтня 2026
вночі знову обстріли, гупнуло десь неподалік, аж крізь штори кімната освітилась. Але ці обстріли вже такі звичні, що ми з чоловіком і котом перевернулись на другий бік, натягнули ковдру на вуха та й поснули далі. А на ранок читаємо: балістична ракета «Іскандер-М» із касетною боєголовкою. І це все — Печерськ, ось сусідній квартал. Там, де будинок доньки! Фото в медіа: ось доньчин будинок, всі шибки в будинку вибиті, ось наше відділення банку, аптека, де завжди купуємо ліки, магазин — теж все без вікон.
Донька з родиною живуть зараз за містом у будинку, але зранку вже мчить до квартири. Вдягаюсь і теж йду на допомогу. Рекламні щити з калюжами дрібненьких осколків під ними, поодинокі вибиті вікна на початку будинку, а далі, ближче до доньчиного підїзду вже всі шибки вибиті, осколки хрустять між осіннім жовтим листям. Люди снують до комунального намету аби залишити свої дані для отримання допомоги, двірники збирають і змітають шматки скла на одну купу, на машині з підйомником лагодять проводи між стовпами. У вікнах і на балконах сусіди витягують шматки скла, що вже не тримається, залишаючи більш-менш вцілілі шибки. Хтось вже й плівкою вікна затягує. Хтось отримав дошки й прилаштовує їх замість зяючих віконних пусток. Посеред вулиці — невелика, от справді зовсім невелика діра, звідки нещодавно видобули частину ракети.
Поки йду пошкодженим кварталом з уривків розмов вже ознайомилась і без читання Телеграм-каналів про те, що цей тип зброї вибухає в повітрі й розрахований на максимальне знищення живої сили на великій площі (400 на 400 метрів), що касетний «Іскандер» б'є не по військових об'єктах, а виключно для поранення якомога більшої кількості людей. Печеряни переповідають одне одному попередження у жодному разі не підходити до підозрілих круглих предметів чи металевих кульок на вулицях, оскільки елементи касетної боєголовки могли не здетонувати одразу і залишатися смертельно небезпечними.
Доньці відносно пощастило. Ну, настільки, наскільки це може бути щастям те, що внутрішнє скло у вікнах не випало, а залишилось триматись на бронеплівці — донька поклеїла її на всі вікна ще на початку війни. Я тоді сприйняла то як перестраховку: старий квартал самого центру столиці, другий поверх, ну яка ракета, які пошкодження? Але що інтенсивніше обстріли — то менш скептичною я ставала до таких перестраховок.
Також пошкоджені 2 теплонасоси, які забезпечували квартиру доньки теплом попередні зими, коли з опаленням було геть кепсько.
Колеги поділились контактами віконної компанії (бо й самі колеги за ці роки вже пройшли через вибиті вікна й двері, хоч не касетними боєголовками, а ударною хвилею), тож за годину майстер вже все обміряв і запевнив, що зможуть замінити скло десь за 7-10 днів. До цієї дати морозів не прогнозується, тож потріскані й побиті, з застрягнувшими в них кульками, але утримувані бронеплівкою вікна ще протримаються. Сума на заміну й ремонт заставила і мене, й доньку присісти. От не дарма досвідчений і веселий майтер перед оголошенням вартості запропонував нам обом налити собі по коньяку. Але що вже поробиш? Самі неушкоджені, квартира відносно ціла - за нинішніми мірками це щастя.
Щастя також, що в будинку є вода, є електрика, є газ. От дах добряче пошкоджений і можливо труби опалення, які проходять дахом через увесь будинок, теж можуть бути пробиті тими кульками - ото буде проблема, бо ж холоди вже не за горами. Тепер вся надія на місто і комунальників. Сусіди переповідають, що он там такий і такий будинок був пошкоджений, то комунальники дах за тиждень закрили новим покриттям. Тож надія є.
Взагалі сусіди і навіть незнайомі люди на вулиці підтримують одне одного, діляться контактами ремонтних компаній, якимись лайфхаками.
"Квартира ціла? То ж добре! Вікна вставите!"
"А я замість відра взяла широкий тазик для збору уламків - так зручніше"
"Написати заяву - ото там, а потім йти отуди й туди"
Золото листя змішується з сріблястими уламками шибок, притрушується дрібним осіннім дощиком...