13.03.2022 р., неділя.

Під час приготування обіду Григорівна оголошує, що ми готуємо відтепер не на 500 чоловік, а на 200. Причини ніхто не пояснює. А у нас вже п'ять відер картоплі засипано в котел на суп, фаршу нарубано з розрахунку на звичну кількість. Тож готуємо обіду стільки скільки завжди. А на роздачу піднімаємо половинну кількість каструль.

Стоїмо з Анею на роздачі, заходять в зал знайомі нам дядьки з ТерОборони (є там двоє вегетаріанців, яким ми відкладаємо на добавку салат). І їм Петрович заявляє: "Ви тепер тут не харчуєтесь!". Ми не можемо повірити своїм вухам!!!! Якось випитую причину: на харчування ТО так і не виділено фінансування, увесь цей час харчування йшло із запасів ліцею, а значить, ЗСУ. Я все розумію, що це безлад перших днів війни, що кошти на ТО має виділяти КМДА, і що вони точно будуть, можливо трохи-трохи пізніше. Але ж це не привід не годувати людей!!!!!!!! Тим більше, що все ж наготовлено!!!!!!!!!

Шок мій можна порівняти лише з шоком від початку війни. Як таке може бути????!!!!! Якщо завтра бій - підуть же і ЗСУ, і ТО!!!!! А ми одних годуємо, інших - не годуємо???!!!

Першим бажанням було зняти фартуха і йти додому. Потім роздумалась: але ж і ЗСУ треба годувати, кухарів же нема. Так, ця плутанина в фінансуванні – таке буває і в мирний час, а зараз війна; більшість фінансистів, бухгалтерів –- жінки, які вивезли дітей в евакуацію, тому система працює зараз не так швидко. Треба зачекати, все стане на свої місця! Але ж це в голові не вкладається: як можна було таке зробити: не годувати людей, які готові захищати свою землю, добровільно, а не тому, що їх мобілізували!!!! Я вже й фартух розв'язала, але все ж таки вирішила зачекати, не гарячкувати.


На кухні нас чекало ще одне потрясіння: волонтерок-офіціанток, які в їдальні розвозили страви для ТО, прогнали на кухню і вони мали смажити прислану їм волонтерами картоплю-фрі на наших величезних електросковорідках!!!! Дівчата вперше бачать наш варочний цех, не знають де лопатка, де деко, де олія, де сіль, не знають як працюють електричні сковороди. Вже не кажучи, що така кількість людей на кухні просто заважає одне одному! Воістину, є рішення правильне, неправильне і армійське!

За вечерею половина столів отримує вечерю, приготовану нами (каша, салат, риба), а половина - картоплю фрі і м'ясну нарізку. Як можна одним махом розділити людей, у той час як їх треба згуртовувати!!!! Армія!

Але я вже прийняла для себе рішення, що я залишаюсь, бо це «издержки военного времени» і ситуація обов'язково розрулиться найближчим часом.


Найближчий час виявився значно раніш, ніж я могла уявити: щойно ми з Григорівною поговорили, що треба зменшити кількість макаронів, відкладених для завтрашнього сніданку, як зайшов Петрович, щось там з Григорівною переговорив і було оголошено, що зранку готуємо знову все як раніш: фінансування на ТО поступило!!!!

Все вирішилось надзвичайно швидко. Але неприємний присмак від мовчазної позиції людей (і Григорівни, і Петровича) залишився...





Останні пости

Дивитися всі

Мабуть, я знову переоцінила себе. Тиждень тому, після провідування поранених, зайшла на наш Печерський базар за овочами і … не змогла не поділитись з продавчинею Олею. Про хлопців, звісно. Про те, що

«Оксанко, як Ви? В якомусь проекті зараз, десь допомагаєте? Я щось не знаю куди себе приткнути. І роботу кидати не можна, а користі від мене там мало» - це від Ані-старшої. «Приглядаюсь до всього – ал

«Щось чути від наших?» - цікавимось ми одна в одної кожного разу як бачимось чи листуємось. Ми – це ті, хто лишився тут, в безпеці. Наші – це ті з нашої кухонної команди, які зараз на фронті. Ми дуже