09.03.2022 р., середа

– Де ти була?!!! Ти волонтериш чи на кухні готуєш? Щоб мені в вісім вже була тут! - "ніжно" зустріла мене Григорівна коли я зранку повернулась з домашньої побивки з величезним коробом ланч-боксів і пластикових контейнерів, які зібрали для мене мої сусіди. Нам не вистачає невеликих ємностей, а треба передавати харчування на блокпости і в ізолятор (так, ковід, як не дивно, з початком війни не зник), то я знову кинула клич у групу нашого будинку: відгукнулась сусідка з мого під’їзду, яка колись займалась домашніми обідами і в підвалі у неї зберігались два величезних ящики ланч-боксів і одноразового посуду. Як же я люблю своїх сусідів!

"Волонтер" в розумінні Григорівни – це майже лайка.

"Та оті всякі волонтери!"

"Григорівна, ми ж теж волонтери"

"Які ж ви волонтери?!!! Ви ж повара. І ото прийшли помагати на кухні – то готуйте, а не волонерством тут займаться!" Отаке розуміння :)

Аня-старша все ще хворіє. Пише, що їй не краще, а гірше. Бідна дитина! Зіна написала, що працює (ІТ) – не прийде сьогодні, а можливо лише у п'ятницю. Ну, і то було б добре.

Ми вже розіслали запити по всіх волонтерських чатах, але підмоги нема. І тут – о диво! – Петрович приводить чоловіка: знайомтесь, кухар! Справжній!!!!!!! Зможе працювати 2 доби через 2 доби. Неабияка допомога!


Нас сьогодні семеро, справляємось начебто непогано. Щоправда, з борщем трохи лажанулись: Петро кинув до 50-літрової каструлю курки, які планувались на завтрашній зелений борщ. Грім і блискавки, звісно, посипалися на голови всіх. Але ж борщ який смачний вийшов!!!! І бійці дякували окремо за борщ, і наші офіціантки, котельщиці, грузчики.

Петро розповідає, що подзвонив йому давній знайомий (не приятель), запитав де і що робить.

– На кухні волонтериш? Класно! А я оце сиджу вдома, роботи нема

– То приходь до нас!

– А скільки платять?

– Та ніскільки, я ж кажу: волонтер!

– А-аааа, ну нє, мені це не підходить.

Петро відразу ж по розмові й видалив його з своєї телефонної книжки.


Сам Петро з великими труднощами до нас потрапив. Він живе неподалік, на Печерську, а працює – то взагалі через дорогу у ресторані. Кілька разів приходив на призивний пункт, та йому усе відмовляли, мовляв, зачекайте, зараз вже набрали. Аж поуки він краєм вуха не почув,що потрібні кухарі.

- Я, я кухар!!!! Готовий прямо зараз йти, я ж тут з речами вже кілька днів приходжу!

Отак йому вдалось призватись до ЗСУ. Пощастило!







Останні пости

Дивитися всі

Мабуть, я знову переоцінила себе. Тиждень тому, після провідування поранених, зайшла на наш Печерський базар за овочами і … не змогла не поділитись з продавчинею Олею. Про хлопців, звісно. Про те, що

«Оксанко, як Ви? В якомусь проекті зараз, десь допомагаєте? Я щось не знаю куди себе приткнути. І роботу кидати не можна, а користі від мене там мало» - це від Ані-старшої. «Приглядаюсь до всього – ал

«Щось чути від наших?» - цікавимось ми одна в одної кожного разу як бачимось чи листуємось. Ми – це ті, хто лишився тут, в безпеці. Наші – це ті з нашої кухонної команди, які зараз на фронті. Ми дуже