5 травня 2025

Петі присвоїли звання лейтенанта! Наказ був ще 12 квітня, але повідомив він мені лише сьогодні.

Неймовірно за нього рада. Заслужено. Дуже заслужено.

Петя вже 3,5 роки на війні. У березні 2022-го тричі пробивався у військкомат добровольцем, але тоді охочих було стільки, що його не брали. Почув, що потрібні кухарі, і погодився: «Попрацюю кілька тижнів, якщо далі візьмете на фронт». Так ми й познайомилися — на волонтерській кухні. Два тижні він навчав нас, повних чайників, професійним кухарським тонкощам. Потім — місяць підготовки, і Петя вже на фронті. З того часу ми завжди тримаємо зв’язок і допомагаємо там, де він служить.

Спершу це були продукти — Петя, навіть на війні, знаходив час приготувати щось смачне для хлопців. Потім — генератори, грілки, ремонти та купівля пікапів, дрони, тепловізори. Після коротких офіцерських курсів він став командиром роти — і разом із новим статусом отримав тягар, який майже зламав. Одне — самому бути на передовій. Інше — віддавати накази, від яких залежить, чи повернеться хтось живим.

Петя важко це переживав. Запивав, щоб притлумити відчуття провини:— Я посилаю людей на смерть. По суті, я вбиваю. Краще б сам був там, на нулі…

Він багато читав, просив надсилати книжки, іноді зізнавався, що пробує писати, але «все не те, не передає правди війни». Часто дзвонив, і ми говорили по пів години й більше. Йому треба було виговоритися. Ми з Олею, волонтеркою з більшого фонду, підтримували його кілька місяців. Уже майже зневірились, але несподівано допомогло командування:— Петре, тиждень відпустки. Їдь у Київ, закодуйся, і назад у стрій.

Мене це вразило: не догана, не трибунал, а бажання зберегти досвідченого бійця. Після лікування гіпнозом Петя повернувся до себе колишнього — веселого, жартівливого, але коли треба, зібраного і чіткого «Кухаря».

Як же я пишаюся, що знайома з ним.

день наступний

день попередній