top of page

28 квітня 2022

Підчищаємо все, що лишилось з продуктових запасів на кухні. Бо за 4 дні наш проект "волонтерська кухня на Шота" закінчується. Всі ми мріємо про те, що тииииииждень будемо відпочивати, а там вже подивимось куди йти далі, де для перемоги більше потрібні наші руки. Хоча насправді, усі ми потребуємо відпочинку вже прямо зараз. За місяць роботи на кухні виклались добряче. Але намагаємось не подавати виду.

- Я вдома навечір дивуюсь чому у мене пальці не згинаються. Наче ж нічого такого за день на кухні не роблю.

- Ага, - підтримує мене Ната, - І правда нічого такого важкого не робимо. Ну, каструлі перетягнути, ну піддони з макаронами на фасовку занести, ну там контейнери з картоплею принести, а контейнери з пасеровкою віднести в холодильну кімнату. У мене, - додає вона, - руки на вечір так набрякають, що пальці мов сосиски, і теж не гнуться.

- Таааак, - кряхчу я, тягнучи 40-літрову каструлю з плити. - Шо ж тут такого? Тендітними дівчатками будемо після війни. Ану хапай, перенесемо каструльку до коридору, нехай до ранку охолоджується!



Кількість порцій, які треба приготувати на наступний день змінюється що кілька годин.

"Можемо на завтра плюс 15 першого і 15 другого?" - пише у групі координатор. "Замість 52 порцій, які ми зазвичай готуємо, тепер треба лише 30". І таке інше.

Що робити з пшоняною кашею зі шкварками, вже звареною для 52 порцій?! Це вже наш головний біль.

Більш того, коли водій забирає ті 30 порцій, то за 30-40 хвилин повертається з ними ж назад: "А хлопці вже передислокувались".

Ясна річ, зараз йде перекидання частин на схід, для підкріплення нашої оборони (а може й наступу?). Он і Влада з Женею, з нашої першої волонтерської кухні, щойно написали в групу, що їх теж перекидають на передову, тому ближчим часом можуть не виходити на зв'язок. І вся наша група бажає їм повернутись живими. Ми пишаємось ними, і дуже просимо за найменшої нагоди присилати коротенькі вісточку в нашу кухонну групу, що живі-здорові, бо ми ж будемо переживати, чекати, бо тепер вони - наша родина. А прийшли вони, Женя і Влада, звичайними волонтерами, допомогти на військовій кухні у перші дні війни. Власне, там же, на кухні в ліцеї і познайомились, і зійшлися, прийняли вже одне на двох рішення йти в ЗСУ, і ось вже йдуть на передову.


А я продовжую свою волонтерську вахту на кухні. Каша: що з нею робити? Викидати не будемо!

- Давай додамо паштет, заллємо яйцями і зробимо такий собі омлет-запіканку? - фантазії й ентузіазму Нати нема меж!


Та й справді, що ж там такого: розігріти пшоняну кашу в духовці, вичавити той паштет з тюбиків, вбити 120 яєць, збити їх, залити цим кашу, розподілити на 4 піддони, знову в духовку - ото й по всьому! Хіба то так важко?


Я тим часом варю вже третю каструлюляку макаронів.

Ну шо там тієї роботи? Поставити каструленцію води, засипати казан макаронів, відварити, вибрати, відцідити, залити підливкою з тушонки (яку попередньо відкрити, відділити кістки, додати пасеровку, бульйон, спеції, прокип'ятити).

А потім піддон з 10-12 кіло макаронів віднести дівчаткам на фасовку. І таких піддонів 5-6 штук наварити й віднести. А борщ як охолонув - то розлити по контейнерах і занести в холодильну кімнату. Та хіба то важко?

Ну, заодно насипати супу й макаронів ще й нашим хлопцям-тероборонівцям, у яких чомусь сніданок розтягується від 10-тої аж до першої і поступово переходить в обід.


Ну, збігати тарілки з мийки принести, в холодильнику набрати кілька глечиків компоту, то хіба то так вже й важко?

Поміж ділом мішечок з морквою у коридорі переставити - бо ж заважає проходу, то хіба то робота, то ж так, мимохідь.

Коли вибігаємо з Натою на вулицю аби наздогнати машину, яка щойно забирала обіди (бо ми не догледіли ще 2 ящики з коробами в холодильнику), зі здивуванням розуміємо, що навколо - весна, абсолютно мирне європейське місто, люди ходять в чистому одязі, сидять в ресторанах. А ми - у фартухах; ще й, певно, штиняє від нас кухнею за кілометр. І регочемо повсякчас як навіжені.

- Ану сиди отако, зараз клацну! -

чекаючи на машину, ми ще влаштовуємо собі хвотосесію на вулиці. Не лише ж у підвалі фотатися. Ну чисто тобі звьйозди!






Вже по четвертій, а ми все ще крутимось на кухні!

- Та шо там ми за сьогодні зробили? Всього-навсього зварили 2 каструлі супу, 5 каструль макаронів з підливою з тушонки, 4 піддони запіканки з пшоняної каші. А вона вже, бач, втомилась! - Ната намагається якось підтримати мене, поки тягаємо каструлі в коридор і в холодильну кімнату. Ми ще маємо сили кепкувати над собою.

- Та ще каструлю свинячої піджарки з картоплею й кабачками, ще замаринували свинячі вушка. І всього лиш! Хіба то таке вже важке?! - я підтримую її намагання, хоча видно, що "батарейки" у нас обох на кінець дня вже майже на нулі.

За рефреном "хіба то вже так важко?" та взаємними кпинами-підтримками ми домиваємо каструлі, батарею банок з-під тушонки, піддони, поверхні, підлогу. Не якийсь надзвичайний важкий день. Та й на завтра нічого такого важкого не плановано: ті ж самі 2 каструлі супу, та сама тушонка з якоюсь кашею.

Але чому ж вдома пальці настільки не гнуться, що навіть келих з червоним тримати важко?



Останні пости

Дивитися всі

5 березня

Пішов третій рік повномасштабної війни. Й одинадцятий - від початку вторгнення... Їхали через Українку: майже всі рекламні щити містечка - з портретами полеглих хлопців з Українки. І серед них - наш Д

25 лютого

За останні тижні ми з нашим волонтерським сусідсько-товариським фондом: - забезпечили харчування другій групі бійців 95 ОДШБ, які приїжджали з передової сюди на навчання й опанування нової техніки. -

22 лютого 2024

"Поки все є, та й зима вже кінчається" - це Петя на моє випитування чи прислати їм окопні свічки, термохімічні грілки, чи може пиріжечків домашніх, чи вареннячка. Петя вже тижнів два як виписався з го

bottom of page